6. Аналіз морфології уламків визначають форму, обкатаність, характер поверхні, орієнтацію у породі, сортованість. форма уламків - симетричність осей уламків за шириною, довжиною, висотою. Розрізняють такі види форми: сплощена, рівновісна, трьохосна, видовжена обкатаність - міра стирання гострих граней, виступів уламків а також згладжування їхніх граней, оцінюється в балах: 0 балів - гострокутні, 1 - кутуваті, 2 - напівкутуваті, 3 - напівобкатані, 4 - обкатані. Ступінь обкатаності залежить від способу і тривалості транспортування матеріалу: найкраще обкатує зерна піску вітер, помірно - вода під час волочіння піску по дну, слабіше - вода або лід при перенесенні. характер поверхні: кутуватий - наслідок механічного розпаду, не оброблені вітром і водою; блискучі, округлі - текучі води; матові, округлі, чарункуваті - вітер; глянцеві, чарункуваті - вода і вітер; подряпані, бугристі - хімічне розчинення. орієнтація - впорядкованість залягання уламків у масиві породи. Буває: повздовжня - довга вісь розташована у напрямку перенесення; поперечна - довга вісь розташована перпендикулярно до напрямку перенесення; бімодальна - зафіксовано два напрямки. Сортованість - групування у процесі перенесення більшої частини уламків матеріалу за розміром, формою, масою. На сортованість впливає стабільність динамічних умов середовища, у якому відбувається сортування. Найкраще сортують матеріал вітер, вода, морська і озерна фракція. Середньовідсортовані відклади річок

7. Методи біостратиграфії

Методи біостратиграфії:

• Метод керівних форм організмів

• Аналіз комплексу форм організмів

• Філогенетичний метод

Керівні форми – це такі форми організмів, які зустрічаються лише в даному шарі гірських порід, простежуються на значних площах, але швидко змінюються по вертикалі

Зародкові форми – форми, які вперше зустрічаються в даному шарі гірських порід

Відживаючі (реліктові) форми – закінчують своє існування в даному шарі

Транзитні форми – існують тривалий час і зустрічаються в багатьох шарах відкладів

6. Метод керівних форм організмів.

Метод керівних форм виник першим і ґрунтується на уявлені про те, що керівні форми фаціально незалежні, займають одне і те ж стратиграфічне положення у різних розрізах, одночасно з’являються і зникають на значних територіях, мають значне латеральне поширення. Проте згідно з сучасними уявленнями форми-космополіти чи еврибіотні (здатні існувати в різних умовах) види, незалежні від фаціальних умов, становлять незначний процент. Таксон, який є керівним у конкретному районі, часто втрачає своє значення за його межами чи взагалі зникає з розрізів. Тому наразі багато спеціалістів віддають перевагу методиці, що ґрунтується на аналізі всього фауністичного чи флористичного комплексу. В цьому разі враховують не лише таксономічний склад, а й кількісні співвідношення між окремими таксонами. Під час дослідження комплексу з’ясовують характер реагування кожного виду на конкретні зовнішні зміни, загальний висновок коректують щодо кожної групи, і це дає змогу достеменно зафіксувати на певному рівні межу між етапами розвитку району, який вивчають, і уявити собі масштаб подій та ранг межі. Найважливіше значення для визначення біострати-графічних меж мають границі масової появи чи масового зникнення певних груп таксонів. Ці межі, переважно, фіксують не лише за зміною фауністич-них чи флористичних комплексів, вони відображають також інші значні геологічні події: зміну тектонічного чи седиментаційного режиму, клімату

6. Метод аналізу комплексу викопних решток.

6. Філогенетичний метод.

Філогенетичний метод базується на вивченні філогенезу-еволюції органічного світу і є основним у сучасній біостратиграфії. Вважається, що потомки побудовані прогресивніше, ніж предкові форми і рештки їх зустрічаються у більш молодих відкладах. Тобто при застосуванні цього методу вивчається філогенез конкретної спорідненої групи організмів (поява їх, час розвитку, предкові форми, розвиток нащадків). Так, для прикладу, добре відома еволюція амоноідей шляхом ускладнення перегородкової лінії, дає можливість ідентифікувати відклади пізнього палеозою-мезозою за знахідками в них черепашок даних молюсків. Широко використовуються у стратиграфії також мікропалеонтологічний метод та спорово-пилковий аналіз. У першому випадку, для встановлення віку порід у невеликих зразках, наприклад, із бурових свердловин вивчається так звана мікрофауна, тобто форамініфери, радіолярії, мікроскопічні водорості тощо. Спорово-пилковий аналіз використовується для встановлення віку у першу чергу континентальних відкладів. При цьому вивчаються спори і пилок рослин, які добре зберігаються у викопному стані, завдяки своїм міцним оболонкам.