3. Класифікація текстур гірських порід за походженням.

Генетичні класифікації допускають, що текстура утворена внаслідок дії одного чи двох певних седиментаційних процесів. Коли текстура утворена кількома процесами, вона не має місця в чільній класифікації. Є дві системи генетичних класифікацій текстур: східноєвропейська й американська. Східноєвропейські геологи за механізмом утворення розподіляють осадові текстури на два класи: первинні та вторинні. Первинні утворюються в осаді під час його відкладення на стадії седиментогенезу внаслідок дії тих самих фізичних процесів, які приводять до утворення осаду.Первинні структури поділяють на біогенні (утворені внаслідок життєдіяльності організмів) і неорганогенні (утворилися механічним шляхом). Вторинні текстури формуються після утворення осаду під час його хімічних перетворень на стадії діагенезу.

Згідноз американськимпідходомпідчас створення генетичних класифікацій текстур треба враховувати не лише механізм, а й послідовність їхнього утворення та зв’язок з певними ділянками шару. Зацимиознакамитекстуриподіляютьна тригрупи:доседиментаційні (міжшарові), синседиментаційні (або внутрішньошарові) і післяседиментаційні. Доседиментаційні текстури утворюються на поверхні шару до моменту перекриття йогонаступною порцією осаду.До синседиментаційних зачислюють різні типи шаруватості, які утворюютьсяодночасно з осадженням. Післяседиментаційні – це деформаційнітекстури, які порушують текстури першої і другої груп під часдіагенезу.

4. Типи шаруватості осадових відкладів.Шаруватість – це нагромадження та чергування шарів. Вона розрізняється за: 1) потужністю і геометричною формою шарів, 2) кутовими співвідношеннями поверхонь нашарування, 3) генетичними ознаками. Будь-яка шаруватість за урахуванням потужності шарів поділяється на тонку та грубу. Перша характеризується товщиною шарів не більше перших десятків сантиметрів, а друга – значною, яка може досягати навіть десятків метрів, потужністю шарів.

Типи шаруватості за формою шарів та кутами між поверхнями нашарування. Шаруватість за цими ознаками поділяється на: 1) паралельну, 2) хвилясту, 3) косу і 4) лінзоподібну.

У паралельній шаруватості форма шарів близька до плитоподібної, тобто поверхні нашарування майже паралельні між собою. Така шаруватість характерна для відкладів шельфу і глибоководних зон моря, а також озер.

Хвиляста шаруватість має хвилясті поверхні шарів. Вона формується при знакозмінних рухах, які, наприклад, мають місце у прибережних зонах морів та озер, ділянках припливів та відпливів.

Коса шаруватість характеризується гострокутним зчленуванням окремих пачок шарів. Поверхні нашарування в неї можуть бути прямі, криволінійні, хвилясті та навіть опуклі в один чи інший бік. Виникає така шаруватість при русі осадкоутворюючого середовища в певному напрямку, що, наприклад, характерно для річок (переміщення русла – перестративна фаза алювіальної акумуляції) та еолових форм (рух дюн, барханів тощо).

Лінзоподібна шаруватість відрізняється різноманіттям форм шарів та різкою (упритул до нульових значень) зміною потужності на незначній відстані. Така шаруватість утворюється при стрімкій зміні швидкості й напрямку руху осадового матеріалу у водному та повітряному середовищах. Наприклад, вона характерна для припливно-відпливних ділянок морів і океанів. Практично завжди шаруватість подібного типу мають еолові відклади.

Генетичні типи шаруватості. Генетичні типи шаруватості визначаються за палеогеографічними умовами та способами осадконакопичення. За цими ознаками шаруватість поділяють на наступні типи: 1) седиментаційну, 2) градаційну, 3) турбідитну і 4) косу.

Седиментаційна шаруватість виникає при спокійному стоянні води нижче рівня дії хвиль. У таких умовах накопичується переважно тонкоуламковий теригенний матеріал (глинисті та алевритові мули) та хемогенні вапнякові осадки. Як правило, така шаруватість відрізняється значною потужністю шарів, витриманою навіть на великих відстанях

Градаційна шаруватість знаходить свій вираз у поступовій зміні по вертикалі осадків за розмірами уламкового матеріалу, що їх складає. Наприклад, характерною послідовністю подібної зміни знизу доверху є: 1) галечник, 2) гравій, 3) пісок, 4) алеврит, 5) глина. Формування подібної шаруватості породжується направленою зміною умов осадконакопичення, викликаною трансгресією чи регресією моря або гранулометрично диференційованим за швидкістю осадженням матеріалу з так званих каламутних потоків. У першому випадку границі між шарами досить чіткі, тоді як у другому перехід від одного шару до другого дуже поступовий.

Турбідитна шаруватість також пов’язана з діяльністю “каламутних” потоків. Вона відрізняється від градаційної: 1) поганою відсортованістю матеріалу, 2) відсутністю чітких границь між скупченнями різних за розмірами уламкового матеріалу, 3) обволіканням відносно великих уламків більш дрібноуламковим матеріалом.