4. Оцінка інформації на веб-сайтах компаній за критеріями

Глобального індексу прозорості та підзвітності.

У жовтні 2012 року зі 100 найкрупніших українських компаній

(рейтинг ТОП-100 щотижневика «Инвестгазета») лідером визнано компанію Систем Кепітал Менеджмент (СКМ). Її сайт є найбільш інформативним і прозорим щодо надання інформації про КСВ – розкрито 73% інформації. Друге і третє місце посіли відповідно ДТЕК (66%) та Метінвест (63%). І ще лише 2 компанії (Арселор Міттал Кривий Ріг, Київстар) набрали більше 50%, що вважається «достатнім» рівнем відкритості. Дослідження показало, що середній рівень відкритості компаній становить лише 14%. Це свідчить про низький рівень інтересу крупного бізнесу до висвітлення своєї діяльності з КСВ.

5. Оцінка компаніями впливу від запровадження програм/заходів із

соціальної відповідальності

Загалом оцінюючи вплив від запровадження програм/заходів із

соціальної відповідальності, 62% українських компаній (за результатами

дослідження 2010 року) вважають, що вони принесли дійсну користь для

суспільства і громади, однак при цьому від 20% до 30% компаній не змогли надати чітку відповідь щодо наслідків запровадження програм із соціальної відповідальності. Це спричинено тим, що 84% українських компаній не відстежує результатів запровадження програм/заходів із соціальної відповідальності. Тільки 14% українських компаній здійснюють вибіркові перевірки для оцінки результатів запровадження програм/заходів із соціальної відповідальності.

3. Пріоритети і програми компаній з ксв включають їх розповсюдження як в середині компанії, так і ззовні.

Інструментами внутрішньої комунікації щодо пріоритетів Політики та програм компанії з КСВ є:

• включення інформації про КСВ до Кодексу корпоративної культури компанії;

• розміщення інформації про політику з КСВ та колективний договір на внутрішній сайт компанії (внутрішній навігатор ресурсів);

• запровадження у внутрішній корпоративній газеті окремої колонки з КСВ;

• презентація політики для членів ГСП та директорів філій, постійне інформування працівників;

• включення інформації про політику з КСВ в інструктаж нових працівників компанії;

• розробка і створення ініціативного центру для персоналу, що допоможе запроваджувати нові ідеї працівників з КСВ;

• впровадження тематики з КСВ в корпоративні заходи компанії.

Інструментами зовнішньої комунікації щодо пріоритетів Політики та програм компанії з КСВ є:

• підготовка звіту з корпоративної соціальної відповідальності, розпочинаючи з 2012 року;

• створення та постійне оновлення розділу «Корпоративна соціальна відповідальність» на сайті компанії, де розміщуються політика компанії з КСВ та інші документи з КСВ;

• включення інформації про КСВ в бюлетень «Справи енергетичні», який розповсюджується серед партнерів компанії;

• висвітлення результатів проектів з КСВ у ЗМІ;

• включення окремих слайдів щодо політики компанії з КСВ до зовнішніх презентацій.

Екзаменаційний білет № ____3_____

1. Внутрішнє і зовнішнє середовище КСВ

2. Соціальний діалог і КСВ

3. Консультації з заінтересованими сторонами на різних етапах розробки та впровадження стратегії з КСВ та механізм зворотного зв’язку з ними

1. КСВ передбачає діяльність як у внутрішньому, так і зовнішньому, середовищі організації.

Внутрішнє середовище КСВ включає:

— безпеку праці;

— стабільність заробітної плати;

— додаткове медичне та соціальне страхування робітників;

— розвиток людських ресурсів через навчальні програми та програми підготовки і підвищення кваліфікації;

— надання допомоги робітникам в критичних ситуаціях.

Зовнішнє середовище КСВ включає:

— спонсорство та корпоративну благодійність;

— сприяння охороні навколишнього середовища;

— взаємодію з місцевою громадою та місцевими органами влади;

— відповідальність перед споживачами за якість товарів та послуг.

2. Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Законодавство України про соціальний діалог базується на Конституції України і складається із законів України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», цього Закону, трудового законодавства, інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого нада­на Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що пере­д­бачені законодавством України про соціальний діалог, застосову­ються норми міжнародного договору.

Соціальний діалог здійснюється на принципах:

 законності та верховенства права;

 репрезентативності і правоможності сторін та їх представників;

 незалежності та рівноправності сторін;

 конструктивності та взаємодії;

 добровільності та прийняття реальних зобов'язань;

 взаємної поваги та пошуку компромісних рішень; 

 обов'язковості розгляду пропозицій сторін;

 пріоритету узгоджувальних процедур;

 відкритості та гласності;

 обов'язковості дотримання досягнутих домовленостей;

 відповідальності за виконання прийнятих зобов'язань.

Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.

До сторін соціального діалогу належать:

 на національному рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій робото­давців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є Кабінет Міністрів України;

 на галузевому рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об'єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона роботодавців, суб'єктами якої є всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;

 на територіальному рівні – профспілкова сторона, суб'єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; сторона роботодавців, суб'єктами якої є організації роботодавців та їх об'єд­нання, що діють на території відповідної адміністративно-територі­альної одиниці; сторона органів виконавчої влади, суб'єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством; 

 на локальному рівні – сторона працівників, суб'єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (предста­вник) працівників; сторона роботодавця, суб'єктами якої є роботода­вець та/або уповноважені представники роботодавця.

3. Розробка та впровадження системи корпоративної соціальної відповідальності страховика розпочинається із розробки цілей та стратегії КСВ. Стратегію компанії можна визначити в більш широкому розумінні як сукупність механізмів, принципів та конкретних заходів по впровадженню КСВ. Можна розглядати стратегію і як корпоративний документ, в якому визначаються цінності та стандарти, згідно з яким здійснюється діяльність компанії. Для розробки стратегії КСВ необхідно: мати сталу підтримку вищого менеджменту та власників, найкращих працівників компанії; здійснити аналіз наявного світового досвіду та реалій певної конкретної країни; визначитися із набором програм, що здійснюються; визначитися із набором можливих партнерів, заходів, ресурсів; сформулювати ключові напрями соціальної відповідальності на рівні самої компанії та у взаємозв’язках із зовнішнім середовищем. Реалізація КСВ здійснюється через впровадження програми дій на довготривалу перспективу, націленої на вирішення важливих для компанії завдань. Стратегія повинна враховувати як специфіку зовнішнього бізнес-середовища, так і особливості внутрішніх аспектів діяльності. Фахівці в галузі корпоративного управління та КСВ виділяють чотири основні типи стратегій: соціально-відповідальний відбір проектів, захист інтересів акціонерів, інвестиції, що створюють вигоди для співтовариства, вкладення в соціальні проекти У процесі своєї діяльності страхова компанія стикається з ризиками різного роду (соціальними, юридичними, економічними). Дотримання компанією принципів КСВ допоможе їй уникнути багатьох ризиків та цим самим підвищити якість управління. Автори посібника із КСВ «CSR Guide: Базова інформація з корпоративної соціальної відповідальності» виділяють нефінансові ризики, як ті, що мають найбільший вплив на компанію. Якщо порівнювати фінансові та нефінансові ризики, то можна помітити основну їх відмінність: перші можуть призвести до великих збитків за високої ймовірності настання ризикової події, інші - носять індивідуальний характер, не мають універсального рішення. Управління нефінансовими ризиками в компанії проводиться з метою підтримки стратегії розвитку бізнесу в довгостроковій перспективі. При цьому варто дотримуватись балансу інтересів зацікавлених сторін. Нефінансові ризики – це ризики недосягнення мети компанії, зумовлені поведінкою ключових зацікавлених сторін. Тому налагодження постійної взаємодії із зацікавленими сторонами і послідовне впровадження корпоративних політик і стандартів регулювання цією взаємодією є основним інструментом управління нефінансовими ризиками. До них відносять політичні, соціальні, кадрові, ризики репутації, екологічні ризики, ризики державного регулювання, ризики корпоративного управління та інші. [5] У деяких компаніях управління ризиком в рамках корпоративного управління розглядається з точки зору корпоративної соціальної відповідальності. Суспільству розкривається інформація, яка може бути ризикованою для її репутації, але такі дії призводять до підвищення довіри населення до даної компанії. Велику роль у цьому випадку відіграють засновники компанії, формулюючи її лозунг, наприклад, соціальна відповідальність понад продажі і високі прибутки. Однак наведені вище рівні, напрями, стратегії – суто теоретичний підхід. В кращому випадку, вони просто декларуються у напрямах політики і звітах певних компаній за поточний рік. Рівень усвідомлення такого явища як колективна соціальна відповідальність, на превеликий жаль, в Україні на досить низькому рівні. За даними звіту Центру «розвиток КСВ в Україні» 58% із 600 опитаних респондентів (компанії усіх основних секторів економіки країні) асоціюють КСВ із благодійністю та розвитком власного персоналу; 46,7% опитаних вважають що соціально відповідальний підхід не має сенсу або є справою самої компанії; 32,7% відверто зізналися, що не здійснюють заходи, які можна віднести до КСВ; лише в 55% компаній соціально відповідальні заходи здійснюються постійно; 61,4% стверджують, що не можуть дозволити собі заходи із КСВ фінансово. Однією із найбільш соціально свідомих страхових компаній в Україні є НАСК«Оранта». У 2008р. вона заявила про свою прихильність до КСВ, коли підписала Глобальний договір ООН.