15.3. Кредит: сутність, форми, функції в ринковій економіці.

Як уже відомо, процес кругообігу продуктів, ресурсів у ринковій економіці протікає з використанням грошей за умови фіксованої кількості грошової маси. При цьому у окремих економічних суб′єктів в певний час з′являються тимчасово вільні грошові кошти. Основними джерелами їх утворення є амортизаційні фонди фірм, в яких поступово, на протязі терміну служби елементів основного капіталу внаслідок їх зношення накопичуються кошти необхідні для їх заміни новими; частини оборотних ресурсів фірм, які є тимчасово вільними у зв′язку з неспівпаданням часу продажу виготовлених продуктів і часу придбання сировини, матеріалів, необхідних для подальшого продовження виробництва, та часу витрат праці і виплати заробітної плати; частини прибутку, які накопичуються фірмами для подальшого інвестиційного розширення виробництва; заощадження населення. Вільні грошові кошти має і держава, іноземні економічні суб′єкти. Одночасно інші економічні суб′єкти можуть відчувати потребу в додаткових грошових ресурсах з метою створення, розширення чи оновлення свого виробництва. Саме наявність вільних грошових коштів у одних суб′єктів та виникла потреба їх використання іншими і створюють можливість купівлі – продажу грошей. Разом з тим, оскільки гроші є специфічним ринковим об′єктом, то внаслідок цієї угоди продавець (власник) грошей не отримує їх еквівалента в товарній формі, а значить і не втрачає права власності на продану суму грошей. Він лише позичає її та передає право розпоряджатися нею покупцеві з метою через певний час повернути всю суму і отримати плату за тимчасову відмову від користування цими грошима як абсолютно ліквідним активом.

Система економічних відносин, пов′язаних з рухом грошових коштів при наданні їх у позику на умовах строковості, зворотності, платності, забезпечення та цілеспрямованості, і отримала назву кредиту. Із цього визначення витікає, по-перше, що гроші надаються позичальнику не назавжди, а лише на певний час. Розрізняють довгостроковий кредит, який надається на термін понад 5 років, середньостроковий – до 5 років, короткостроковий – до 1 року. Впродовж передбаченого терміну учасники кредитних відносин тісно пов′язані між собою умовами укладеної угоди, зміни яких, як правило, не допускаються без взаємної згоди сторін.

По-друге, гроші, отримані позичальником у кредит, повинні бути повернуті ним кредитору, причому обов′язково в певний термін, який зазначається в угоді. Якщо позичальник не вклався у відведений час, кредитор має право вдатися до примусових стягнень і штрафних санкцій.

По-третє, надані у позику гроші повинні принести своєму власнику (кредитору) винагороду у вигляді процентної ставки, яка, як ми вже знаємо, є їхньою ціною і визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошовому ринку. До факторів, які спричиняють диференціацію ставок процента , можна віднести рівень ризиків, терміни позик, затрати на адміністрування оформлення позик, стан конкуренції на грошовому ринку та інші. Наприклад, очевидно, чим вище ризик того, що позичальник не зможе повернути борг, тим вищу ставку процента правитиме кредитор. Оскільки кредитори можуть мати фінансові збитки, відмовляючись надовго від користування своїми грошима, довгострокові позики даються під вищий процент, ніж короткотермінові. Якщо банк не має конкурентів, він може призначати будь-яку високу ставку. Створення конкурентного середовища в банківській справі, усунення монополізму сприяють гнучкості процентних ставок.

Гроші самі по собі не є фактором виробництва, але саме за гроші фірми закуповують засоби виробництва, наймають працівників і в результаті отримують готову продукцію, а після її реалізації і прибуток. Тому за свою економічною основою процентна ставка представляє собою частину додаткового прибутку, яку змогли отримати фірми завдяки позитивним змінам проведеним у реальному виробництві за рахунок залучених позичкових грошей, і якою вони діляться з кредиторами в якості оплати за надані ними в тимчасове користування грошові кошти. Взаємна вигідність кредитної угоди під кутом зору отримання додаткового доходу є очевидною як для кредитора так і для позичальника, що породжує їх зацікавленість в розширенні кредитних відносин.

В–четвертих, хоча купівля–продаж грошей відбувається у формі позички під зобов′язання повернути кошти у встановлений термін, однак повної впевненості в його виконанні у кредитора немає. Позичальник може не повернути борг по різним причинам як суб′єктивного так і об’єктивного характеру. З метою зменшення ризику неповернення позичених грошей і збитків, що можуть мати місце у цьому випадку, а також підвищення відповідальності боржників отримання позики можливо, як правило, за умови наявності у позичальника певних ресурсів, які він може надати в якості застави. Підвищує довіру потенційного кредитора до позичальника і чітке бачення та обґрунтована аргументація останнім тих виробничих цілей, які він передбачає досягти за рахунок залучення запозичених коштів.

Таким чином, за допомогою кредиту в національній економіці здійснюється перерозподіл грошових коштів між різними галузями, підприємствами у відповідності зі змінами кон′юктури ринку і необхідністю оптимізації та підвищення ефективності виробництва. А головні умови, закладені в основу кредитування, роблять його ефективним дисциплінуючим, контролюючим і стимулюючим інструментом ринкового механізму.

Кредит може надаватися у різних формах. Класичними формами кредиту є комерційний та банківський. Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товару з відтермінуванням розрахунку за нього. Мета, яка при цьому переслідується, - прискорити процес реалізації товарів. Особливість комерційного кредиту, перш за все, полягає у тому, що він надається в конкретній формі продукту, а значить і напрямок його можливого використання визначається функціональним призначенням продукту. Розмір комерційного кредиту обмежений існуючим об′ємом випуску продукції на підприємстві виробника-кредитора. Це – короткостроковий кредит. Справа у тому, що для продовження виробничого процесу підприємству-кредитору необхідно самому регулярно поновляти закупку сировини, матеріалів, а кошти для цього воно може отримати лише в результаті їх надходження оплати за продані ним товари, тому тривалий час чекати повернення боргу воно не може. Учасниками комерційних кредитних відносин може бути лише обмежене коло підприємств, а саме лише ті, які відповідно є виробниками і споживачами однієї і тієї ж продукції.

Документом, який засвідчує здійснення угоди у формі комерційного кредиту, є вексель. Вексель – це один із різновидів цінних паперів. Він представляє собою письмове боргове зобов′язання, яке дає право його власнику-кредитору вимагати від боржника по закінченні певного терміну виплатити зазначену в ньому грошову суму. Вексель може бути простим і перевідним. Простий вексель – це зобов′язання економічного суб′єкта, який його видав, виплатити певну суму грошей власнику векселя в оговорений час. Перевідний вексель, або його ще називають траттою, є письмовим наказом власника векселя (векселетримача, або трассанта) платнику боргу (трассату) виплатити оговорену у векселі суму грошей третій особі – акцептанту. Векселетримач у цьому випадку бере на себе зобов′язання платника або гаранта оплати за векселем по відношенню до акцептанта.

Близьким за своєю сутністю до комерційного кредиту є споживчий кредит. Тільки у цьому випадку кредитна угода укладається не між підприємствами, а між виробником чи продавцем товару (юридичною особою) та індивідом-споживачем (фізичною особою). Привабливість споживчого кредиту полягає у тому, що користуватись обраною річчю можна одразу, не чекаючи завершення виплат за неї.

Головні риси комерційного кредиту одночасно обумовлюють і обмеженість його економічної ролі, яка проявляється в його незначних розмірах, короткостроковості, чітко обумовленому використанні кредитних ресурсів у виробництві, малій чисельності учасників кредитних відносин. Ця обмеженість долається з появою банківської форми кредиту. Банківський кредит – це надання позик у грошовій формі підприємствам і іншим позичальникам банками і спеціалізованими фінансовими інститутами. Банківський кредит розширює коло учасників кредитних відносин, залучаючи до них усіх економічних суб′єктів, без урахування специфіки їх виробничої діяльності, у яких є тимчасово вільні грошові кошти або які їх потребують. Це також дозволяє збільшити об′єми кредитних ресурсів, надавати їх на більш тривалий час. Грошова форма кредиту сприяє і універсалізації напрямків його використання.

Новими формами кредитних відносин, які ефективно використовуються сьогодні в країнах з ринковою економікою, є лізинг, факторинг, форфейтинг, тощо. Лізинг – це негрошова форма кредиту, а саме специфічний різновид оренди. Він передбачає надання власником орендатору в користування машин, обладнання і інших матеріальних ресурсів з подальшою поступовою виплатою ним їх вартості. Лізингові угоди укладаються на термін від 1 року до 10-15 років. Як правило, фірми – власники здають техніку в оренду не самостійно, а через посередників, так звані лізингові фірми. В їх якості можуть виступати банки, їх підрозділи чи філіали, дочірні компанії промислових корпорацій. Факторинг – це перекупка чи перепродаж чужої заборгованості або комерційні операції за дорученням. Так банк або інший комісіонер купує «дебіторські рахунки» підприємств за готівку, а потім самостійно стягує борг з покупців їх продукції. Форфейтинг – це довгостроковий факторинг. Він пов′язаний з продажем банку боргів, термін повернення яких наступить через 1 -5 років.