VII. Класифікація норм за методами та способами здійснення їх приписів

Залежно від методів та способів здійснення (імплементації) приписів норм, що регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, їх треба підрозділяти на

норми прямої дії; норми, які потребують національно-правової імплементації;

норми, які вимагають міжнародно-правової імплементації, та

норми, які забезпечують імплементацію приписів права Євросоюзу.

Норми прямої дії становлять значну частину норм права Євросоюзу. їх існування означає закріплення в практиці Євросоюзу ідеї наднаціональності, оскільки держави-члени ЄС і, насамперед, національні парламенти обмежуються у своїх можливостях самостійно вирішувати питання стосовно способів здійснення приписів права Євросоюзу на національній території.

Норми, що потребують національно-правової імплементації, являють собою норми, які реалізуються кожною державою-членом Євросоюзу на національному рівні.

Норми, які вимагають міжнародно-правової імплементації, - це норми, які після набрання ними чинності для свого здійснення, вимагають від держав-членів, інститутів Євросоюзу вироблення відповідних правових актів.

Серед групи норм, що забезпечують імплементацію норм права Євросоюзу, залежно від способу їх здійснення, слід розрізняти контрольно-корегуючі та виконавчі норми.

Контрольно-корегуючі норми - це норми, приписи яких надають повноваження органам Євросоюзу здійснювати контроль за ходом виконання суб'єктами права ЄС своїх зобов'язань та, у разі необхідності, направляти державам-членам або їх фізичним та юридичним особам відповідні постанови.

Виконавчі норми - це процесуальні норми, які застосовуються при врегулюванні проблем, пов'язаних з реалізацією права Євросоюзу на міждержавному рівні та у внутрішніх правопорядках держав-членів.

У межах виконавчих норм особливе місце займають юдикаційні норми. Вони покликані забезпечувати за допомогою Суду ЄС або Комісії примусове виконання правових норм у разі порушення одним із суб'єктів прав Євросоюзу своїх зобов'язань.

3. Дія норм права Європейського Союзу в часі, просторі та за ко-

лом осіб

4.1. Дія норм права Європейського Союзу в часі.

Створення Європейських співтовариств на основі міжнародних договорів відразу ж поставило на порядок денний питання про тимчасові рамки дії цих міжнародно-правових актів. Перший установчий договір, що поклав початок Європейському об'єднанню вугілля і стали, був укладений на чітко визначений термін. Договір розрахований на 50 років, і, отже, термін його дії минає в 2001 році. Однак при укладенні двох наступних установчих договорів, що поклали початок існуванню Європейського економічного співтовариства і Євратому, тимчасові обмеження дії цих актів не були зафіксовані. Інакше кажучи, термін дії цих актів не лімітований у часі. Більш того, Суд ЄС у своїх рішеннях, що підтверджують верховенство права ЄС, особливо підкреслив, що це обумовлено передачею суверенних прав державами-членами Європейському Союзу, причому такого роду передача прав не обмежена в часі.

Та обставина, що дія норм права ЄС, за загальним правилом, не лімітована в часі, звичайно, не означає, що право ЄС як система являє собою щось застигле і нерухоме. Навпроти, досвід функціонування ЄС свідчить про безупинну еволюцію права ЄС, що забезпечує як сам розвиток інтеграційних процесів, так і юридичне закріплення тих досягнень і змін, що відбуваються в рамках Співтовариств, у рамках Європейського Союзу й у їхніх взаєминах із третіми державами. Відповідно в праві ЄС діє і застосовується загальний для всіх правових систем принцип, відповідно до якого більш пізній нормативно-правовий акт замінює чи видозмінює аналогічний за своїм статусом правовий акт, прийнятий раніше. Найбільш наочно це можна простежити на прикладі тих змін, що вносилися в первісні установчі договори Єдиним європейським актом, Маастрихтським і Амстердамським договорами. Мабуть, найбільш істотний недолік цих численних переглядів та змін полягає в тому, що він привів до помітного ускладнення тексту Договору про Європейське Співтовариство і Договору про Європейський Союз. У результаті з'явилися численні статті не тільки під цифровими, але і літерними позначеннями, статті усередині положень з літерними позначеннями, сформульовані численні відсилання, що утруднюють сприйняття, так що іноді в хитросплетенні цих текстів нелегко розібратися навіть фахівцю.

Одна з особливостей установчих договорів, у тому числі й Амстердамського, полягає в тому, що вони нерідко містять положення програмного характеру чи з відкладальним терміном виконання. Такого роду положення повинні бути прийняті до уваги при вирішенні питання про дію норм права ЄС в часі.

Вступ у силу норм вторинного права залежить від правового режиму самого джерела права і характеру положень, які безпосередньо в ньому закріплені. За загальним правилом, регламенти набирають сили на 20-й день після їхнього опублікування в „Journal offіcіal”, якщо інше не передбачено в самому тексті даного акту. Те ж саме стосується і директив загального характеру, що публікуються в офіційному виданні. Що стосується директив, адресованих порівняно вузькому колу суб'єктів, і рішень, прийнятих інститутами ЄС, вони, як правило, набирають сили з моменту їхньої нотифікації. У директивах і рішеннях може указуватися термін дії чи термін, протягом якого розпорядження, що міститься в даному акті, повинне бути виконано.

Рішення Суду ЄС набирають сили з моменту їхнього прийняття.

Міжнародні угоди Співтовариств набирають сили відповідно до положень міжнародного права і вказівок, що містяться в самих угодах.