1. Назва документа

2. Анкетні дані (у стовпчик подаємо в родовому відмінку ПІБ того, кому вона видається, рік народження, в не відмінюваній формі його освіта)

3. Текст, в якому зазначено з якого часу працює або вчиться особа, як ставиться до виконання своїх обов’язків, трудової дисципліни, який має рівень професійної майстерності, авторитет у колективі.

4. Висновки (зазначається призначення характеристики)

5. Дата складання

6. Підписи відповідальних службових осіб

7. Печатка організації, яка видала характеристику

Текст характеристики викладається від третьої особи и кожне нове повідомлення пишеться з абзацу.

21. Офіційно-діловий стиль, його основні ознаки.

Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському житті, законодавстві та адміністративно-господарській діяльності.

Призначення: регулювати ділові стосунки громадян у державно-правовій та суспільно-виробничій сферах.

Ознаки:

• Нейтральний тон викладу

• Стислість

• Чіткість

• Висока стандартизація викладу

• Регламентація тексту

• Документальність

• Стабільність

Основна функція: повідомлення громадян, установ щодо законів, розпоряджень та іншої офіційної інформації, яка вступає в дію.

22. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Мовна політика – це сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин в країні.

Мовна політика є складником національної політики.

28 жовтня 1989 року було прийнято перший в історії України Закон УРСР «Про мови в Українсьій РСР», яким укр. Мові надано статус державної.

Основні напрями мовної політики незалежної України відображено в Конституції 1996р.

Стаття 10:

• Державною мовою в Україні є українська мова

• Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр. Мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України

• В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України

• Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування

• Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

23. Загальна характеристика лексичного складу сучасної української мови.

Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків із різними функціональними стилями поділяються на дві великі групи:

1.Стилістично нейтральна, міжстильова лексика.

2.Стилістично забарвлена лексика обмеженого вживання (слова, що використовуються лише в окремих стилях чи в одному з них).

Книжна лексика включає в себе слова, що позначають абстрактні поняття: здатність, старанність, мистецтво; слова із забарвленням урочистості: воїн, корифей, мадонна, серед яких і більшість старослов’янізмів: благовісний, благословенний, храм; застарілі слова, що використовуються в сучасній літературній мові. Книжна лексика переважає в писемних варіантах стилів. Між книжною й загальновживаною лексикою неперехідної межі немає. З розвитком науки й культури, з підвищенням освітнього рівня, зі змінами в житті народу слова, колись книжні, стають загальновживаними.

До складу розмовної лексики належать слова, що є літературними, але надають мовленню розмовного забарвлення. Як правило, вони використовуються в усному варіанті літературного мовлення.

Діалектизми — це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя (діалекту). Лексичні, етнографічні, семантичні та ін. діалектизми не використовуються в науковому та офіційно-діловому стилях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення (у таких науках, як діалектологія та етнографія).

Діалекти є невичерпним джерелом збагачення літературної мови. Чимало діалектизмів стало надбанням загальноукраїнського красного письменства. Проте без потреби вживати діалектну лексику не слід, оскільки невмотивовано й невдало використані діалектизми засмічують літературну мову, роблять її незрозумілою, важкою для сприймання.

Терміни — це слова або усталені словосполучення, що чітко й однозначно позначають наукові чи інші спеціальні поняття. Як правило, терміни — це слова іншомовного походження (вектор, генератор, політологія) або кальки з них, утворені на питомому матеріалі (кисень, напівпровідник, теплообмін).

З одного боку, термінологія повинна обслуговувати потреби тієї нації, в мові якої створена, з іншого боку, при творенні термінології слід зважати на її інтернаціональну комунікативну функцію, яка дедалі зростає. Спільні тенденції в розвитку термінології різних мов переплітаються з власними національними традиціями. Поєднання запозичених і питомих елементів у сучасній українській термінології не порушує її фонетичної га граматичної структури, її самобутнього обличчя.

Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей (назви знарядь праці, трудових процесів, специфічні професійні вислови тощо). Наприклад: дупло (у зубі), удар (у друкарстві), підвал, шапка (у газеті). За межами даного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу.

Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному мовленні людей певної професії. У писемній формі нони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва (буклети, інструкції тощо).

Неологізми — слова, що означають нові поняття й предмети. Найчастіше неологізми — це слова, які стали термінами або професіоналізмами.

До лексики обмеженого функціонування належать і жаргонізми, для яких характерне забарвлення нелітературності. Жаргон — сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спільністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом (навчання, військо), однакові захоплення (спортом, мистецтвом, колекціонуванням тощо). Багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема в студентських та учнівських. Наприклад: пара — «двійка», шпори — «шпаргалки», хвіст — «академічна заборгованість» тощо. Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні.

24. Жанрова диференціація наукового стилю.

Розрізняють такі підстилі і жанри:

• Власне науковий (монографія, дисертація, рецензія, курсова і дипломна роботи)

• Науково-публіцистичний(стаття, в якій наукова проблема висвітлюється з погляду публіциста)

• Науково-популярний (статті на різні теми в неспеціальних журналах, розрахованих на нефахівців)

• Науково-навчальний (підручники, посібники, лекції)

• Виробничо-технічний (інструкції)

• Науково-діловий (авторські свідоцтва, патенти)

25. Загальна характеристика документів щодо особового складу.

До документів з особового складу відносяться заява, характеристика, автобіографія, наказ з особового складу, доручення, розписка тощо.

Для всіх текстів рукописних чи друкованих документів характерні такі ознаки, як: ясність, точність, компактність, гранична стислість викладу з використанням термінології, часте вживання віддієслівних іменників, відіменних прийменників (на основі, за рахунок, згідно з, з метою та ін.), складних сполучників (внаслідок того що, у зв’язку з тим що, зважаючи на те що ), оповідний характер викладу, перевага прямого порядку слів у реченнях, повна відсутність художньо-зображальних засобів. До документів ставляться найвищі вимоги: використання спеціальних термінів, дат, цифрових даних, точна назва установ.

26. Загальна характеристика довідково-інформаційних документів.

Більша частина документів, що утворюється в організаціях та ті, що надходять до неї зовні, мають інформацію про фактичний стан справ у даній чи іншій організації. Інформація є підставою для складання розпорядчих документів чи може бути прийнята до увага.

Документи цієї групи можна поділити на 3 підгрупи:

• докладні, пояснювальні записки, посвідчення, розписки, акти, заяви;

• протокольні документи, стенограми, звіти;

• службові листи, телеграми, телефонограми.

27. Загальна характеристика обліково-фінансових документів.

28. Загальна характеристика документів колегіальних органів.

Предметом колегіального розгляду на підприємстві завжди є важливі питання, які обговорюються на засіданнях, нарадах, зборах. До цих документів належать протоколи, витяги з протоколів, стенограми, довідки, постанови, ухвали та ін.

29. Загальна характеристика документів з господарсько-договірної діяльності.

Цю групу документів називають правовими актами, тобто організаційні документи мають велику юридичну силу, встановлюють права та обов’язки на тривалий період часу і мають чітко визначену структуру і вимагають походження та затвердження. До організаційних документів належать: статути, положення, правила та інструкції.

30. Публічний виступ. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу.

Публічний виступ – виступ, виголошений перед аудиторією слухачів.

1. Точність формулювань — точність мовлення (це сувора відповідність між словом і тим поняттям, яке цим словом позначається; щоб досягти такої відповідності, треба добре знати предмет, так само добре знати значення слова, постійно й суворо стежити за відповідністю між словом і тим, що воно повинне позначати).

2. Стислість, небагатослівність (стислим вважається мовлення, в якому немає слів, не викликаних безпосередньою потребою висловлення; однак потреби бувають різні: часом виникає необхідність пояснити щось детально, тоді багатослівність виправдана й передбачена).

3. Доречність (мова не може бути «хорошою» чи «поганою» сама по собі; вона оцінюється залежно від свого конкретного призначення; при цьому враховується як мета мовлення, так і умови спілкування: час, місце, склад слухачів, тема та ін.).

4. Приступність, зрозумілість (мовлення, яке не породжує труднощів у розумінні змісту, вважається приступним; ця риса відносна: змінюється слухач — змінюється й поняття «приступності»).

5. Виразність (це риса мови емоційної, де слова, крім понятійної інформації, несуть на собі як доважок ще й чуттєву інформацію, виражають не лише логічні поняття, а й почуття та переживання мовця; вона досягається точністю словесного позначення предметів чи явищ, яка, в свою чергу, може викликати образність; правильністю вимови, вдалим поділом на фрази, інтонаційним багатством мовлення, хорошою дикцією, наявністю психологічних пауз, мотивованістю смислових наголосів).

6. Своєрідність, оригінальність (особистість людини проявляється й у тому, як вона говорить: чим своєрідніша, оригінальніша особистість, тим яскравіший і складніший її внутрішній світ; своєрідність у мові проявляється в умінні користуватися образами, порівняннями, по-своєму добирати епітети, евфемізуючі засоби, іносказання та ін.).

7. Краса мови (почуття краси, почуття естетичного задоволення викликає лише мова досконала, бездоганна; красивим може й повинне бути мовлення будь-якого типу: краса тут створюється і лексикою, і синтаксисом, і ритмом, і характером зв'язків між словами в реченні, а головне — повною відповідністю між змістом, словесним втіленням думки і ситуацією мовлення).

31. Телефонограма, її реквізити. Вимоги до оформлення телефонограми.

Телефонограми - термінові повідомлення, що передаються адресатам по телефону. Реквізити:

1. Назва документа - заголовок.

2. Номер і дата телефонограми. Слово телеграма, її номер і дату надходження пишуть у першому рядку.

3. Назва організації і службової особи - відправлювача телеграми.

4. Назва організації і службової особи - одержувача.

5. Текст повинен бути стислим, уникати складних слів.

6. Слова пишуться без скорочень.

7. У тексті має бути не більше 50 слів.

8. Підпис службової особи.

9. У графах "передано", "прийнято" зазначають посаду, ініціали, прізвище того, хто передає, того, хто приймає і номери їх телефонів!

32. Призначення реферату. Етапи його написання.

Реферат – 1) короткий письмовий виклад змісту наукової праці (статті, монографії), результатів наукового дослідження; 2) Доповідь на будь-яку тему, що складається на основі критичного огляду наукових джерел, у якій викладають найголовніше з обраної теми.

Реферати поділяють на 2 види: інформативні (містять в узагальненому вигляді усі основні положення наукового джерела, а також ілюстративний матеріал, важливу аргументацію, відомості про методику дослідження) та індикативні (містять лише ті основні положення, які найтісніше пов’язані з темою реферованого джерела).

Етапи складання:

1. Визначити тему реферату

2. Дібрати відповідну літературу та опрацювати її

3. Скласти план

4. Написати змістовний вступ

5. Детально описати основну частину

6. Зробити вмотивовані узагальнення та висновки

33. Професійна термінологія. Структурні моделі термінів.

Професійна термінологія – слова, що вживаються на позначення спеціальних понять у сфері тієї чи іншої науки або професії.

Структурні моделі термінів:

1. Однокомпонентні

2. Двокомпонентні :

• Іменник+іменник

• Прикметник+іменник

3. Трикомпонентні:

• Прикметник+прикметник+іменник

• Прикметник+іменник+прикметник

• Іменник+прикметник+іменник

4. Багатокомпонентні аналітичні терміни, які мають 4 і більше компонентів.

34. Способи творення фахових термінів.

1. Суфіксальний

2. Префіксальний

3. Префіксально-суфіксальний

4. Осново складання

5. Словоскладання

6. Абревіація

35. План тексту. Правила його складання.

План - це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; "порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція"71.

За допомоги плану узагальнюють і "згортають" інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Формулювання пунктів плану має лаконічну і чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають і завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті головні думки, встановлювати співвідношення між ними і на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів.

Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може були простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

36. Протокол, види протоколів. Реквізити протоколу, вимоги до його оформлення.

Протокол – документ колегіальних органів, в якому фіксують хід і результати зборів, нарад, конференцій.

Виділяють (за обсягом):

1. Повні, у тексті яких коротко записуються виступи доповідачів, запитання доповідачам під обговорення.

2. Стислі – містять лише назва обговорених питань(під рубрикою «Слухали» ) та ухвалу щодо цих питань (під рубрикою «Ухвалили»).

3. Стенографічні – в яких дослівно фіксуються виступи, репліки, запитання та весь хід засідання.

Реквізити:

1. Назва документа (посередині)

2. Порядковий номер протоколу (після слова «протокол»)

3. Назва заходу, який протоколюється (нарада, збори тощо)

4. Назва організації чи її структурного підрозділу, де проводиться захід.

5. Дата проведення (ліворуч)

6. Місце проведення (праворуч, на рівні з датою)

7. Прізвище, ініціали осіб голови і секретаря зборів

8. Кількісний склад учасників (якщо кількість учасників не перевищує 15 осіб, то вказують прізвища, ініціали всіх в алфавітному порядку. А якщо перевищує 15, то вказують лише загальну кількість, додавши до протоколу реєстраційний лист)

9. Відсутні та причини відсутності

10. Порядок денний – питання, які розглядаються на засіданні.

11. Текст протоколу, який поділяють на розділи, які відповідають пунктам порядку денного. Кожний розділ містить рубрики «Слухали», «Виступили», «Ухвалили».

12. Перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок і примірників.

13. Підписи голови і секретаря зборів.

37. Тези, їх призначення. Вимоги до складання тез.

Теза - положення, що коротко і чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. Теза у широкому розумінні - будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні - деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказ.

Вимоги до складання тез:

o формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми;

o викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;

o якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

38. Розписка, її реквізити. Вимоги до оформлення розписки.

Розписка – документ, який підтверджує передачу, отримання документів, матеріальних цінностей, грошей від підприємства або приватної особи.

Реквізити: