37. Значення, властивості та вимірювання фінансового важеля (леверіджа).

Найчастіше для вирішення проблем оптимізації структури капіталу використовують ефект фінансового важеля (леверіджу).

Структура капіталу, що інвестується пов’язана з співвідношенням боргу та власного капіталу. Чим більшу заборгованість порівняно до власного капіталу має фірма, тим вищий її фінансовий леверідж.

Властивість фінансового леверіджу (важелю) заключається у тому, що виникає можливість використовувати капітал, взятий у борг під фіксований відсоток, для інвестицій, які приносять прибуток більший за відсоток за кредит.

Відповідно формулу ставки доходності власного капіталу представимо у такому вигляді:

R = [(Е + В) · r – В · і ] / Е = r + (В / Е) · (r – і

П_r - прибуток після виплати податків;Е – власний капітал; В – довгострокова заборгованість; і – відсотки з довгострокової заборгованості; R – ставка доходності власного капіталу; r – ставка доходності інвестованого капіталу (власний капітал + довгострокова заборгованість).

Вираз показує ефект важеля, який представлений позитивною величиною – другим доданком, тобто відношенням позичкового капіталу та власного капіталу помноженого на різницю між прибутком від чистих активів і вартістю сплачених процентів по кредитам з урахуванням податку.

Якщо частка боргу у структурі капіталу збільшується, то ставка доходності власного капіталу зростає, бо в кожному випадку доходність інвестицій перевищує вартість сплачених банку відсотків.

Іншими словами, беручи в борг, фірма отримує вищі доходи, поки віддача від позичених коштів більша за процент, який треба сплатити за ці кошти. Такий приріст чистих доходів на акцію називається фінансо­вим леверіджем.

38. Підходи до визначення оптимальної структури капіталу в традиційній теорії та теорії Модільяні-Міллера.

Першим етапом розвитку теорії структури капіталу стала гіпотеза, висунута в 1958 р. американськими економістами Ф. Модільяні та М. Міллером, відповідно до якої структура капіталу не впливає на його вартість. Вказані вчені дійшли висновку, що ринкова вартість фірми не залежить від капітальної структури. На їхню думку, вартість капіталу фірми визначається виключно потоком її прибутку, який, у свою чергу, залежить від інвестицій. Ринкова вартість V_о представ­ляє собою капіталізацію очікуваних грошових потоків з урахуван­ням ризику і дорівнює сумі ринкової вартості оплаченого капіталу V^е_о та ринкової вартості боргу D_о :

V_о = V^е_о +D_о

В зв’язку з цим до фінансового менеджменту вводиться поняття фінансовий леверидж. Під цим терміном мається на увазі структура капіталу з використанням залучених коштів у вігляді позичок, а також продаж привілейованих акцій для формування фондів корпорації. Фінансовий леверидж стає важливим показ­ником під час розробки структурної політики капіталу.

Модель структури капіталу Ф. Модільяні та М. Міллера (М-М) показує: якщо ринкова вартість боргу фірми підвищується внаслідок фінансовою левериджу корпорації, то відповідно на цю ж суму знижується ринко­ва вартість оплаченого капіталу. Тому на ринкову вартість усьо­го капіталу його структура не впливає. Ринкова вартість не зміниться, якщо корпорація профінансує свою економічну екс­пансію на 100% у борг або, навпаки, тільки оплаченим капіталом.

Щоб довести свою точку зору, Ф. Модільяні та М. Міллер вводять поняття арбітражу (використання різниці вартості ка­піталу на двох ринках) і цим показують, що вартість двох компаній, які відрізняються лише структурою капіталу, не може бути різною. Якби їхня вартість була різною, інвеститори продавали б цінні папери переоціненої фірми і купували цінні папери недооціненої фірми, допоки не урівнялася б вартість фірм.

Проте ця теорія ґрунтувалась на припущенні, що податки не беруться до уваги, або не існує шансів на банкрутство. Щойно два ці чинники з’являються і вводяться в модель, М-М визнають, що фінансовий леверідж до певної межі зменшує ставки дисконту і підвищує оцінку фірми. Проте, коли заборгованість зросте, то зростаючі шанси, збанк­рутувати і втратити податкові пільги призводять до вищої ставки дисконту і нижчої оцінки фірми. Теорія М-М, незважаючи на певну обмеженість її припущень, зробила прорив у фінансах і дала поштовх до надзвичайно плідних досліджень цього предмета.