Ділове спілкування по телефону можна подати у вигляді схеми.

Початковий етап спілкування — момент встановлення зв’язку.

Повідомлення мети дзвінка — виклад справи.

Завершення телефонного спілкування — закінчення розмови.

1. Встановлення зв’язку часом забирає багато часу й зусиль, особливо у людей багатослівних і неорганізованих.

Початкові фрази в службовій розмові мають вказувати не лише на те, що зв’язок між сторонами встановлено, а й визначити ці сторони. Службова особа, знявши трубку, зобов’язана одразу назвати своє прізвище, ім’я та по батькові, а також сказати, від чийого імені говорить (установа, службова особа та ін.). Зазвичай, у відповідь теж називають себе й установу або себе й свою посаду (при цьому сторони вітаються).

2. Виклад справи — це введення в курс справи, постановка питання, обговорення ситуації, позитивна або негативна відповідь. Кожен із цих етапів слід будувати чітко, коротко, без зайвих подробиць. Обговорення певної ділової ситуації — найважливіший і найдовший за тривалістю етап будь-якої телефонної розмови. Отже, потрібен лаконізм.

3. Ініціатива закінчення розмови належить зазвичай тому, хто подзвонив, але якщо співрозмовник значно старший за віком або за службовим становищем, слід дати можливість закінчити розмову йому.

Є декілька найважливіших правил телефонного етикету.

Якщо ви не запам’ятали прізвища чи імені та по батькові вашого співрозмовника, краще вибачитися й перепитати ще раз, ніж користуватися займенником ви та безособовими конструкціями. При розмові про третю особу її слід називати на ім’я та по батькові або на прізвище (говорити він неввічливо). Тільки близьких друзів і знайомих можна поздоровляти по телефону зі святом чи сімейною подією, запитувати про стан здоров’я хворого члена родини. Людей, з якими ви підтримуєте офіційні стосунки, поздоровляти слід особисто. Не слід телефонувати на роботу з особистих питань чи з приводу приватної справи, якщо це не зумовлено крайньою потребою. Просити про послугу по телефону можна лише у людини, близької вам або рівної вам за своїм службовим становищем.

Перш ніж зателефонувати комусь додому, треба ретельно продумати час (не занадто пізно чи рано). Висловлювати співчуття по телефону неприпустимо (лише особисто або листом). Телефоном не користуються для вирішення складних і відповідальних питань.

11. Ознаки офіційно-ділового мовного стилю

1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

2. Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки тощо).

3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; додаток — після керуючого слова; обставинні слова — якомога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).

4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

12. Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.

2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.

3. Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити – розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланкутехнологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератури з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

13. Термін — це слово чи словосполучення природної мови, яке позначає поняття окремої ділянки знань чи діяльності людини (галузі). На відміну від загальновживаних слів терміни мають не лінгвістичне, а термінологічне, тобто понятійне, значення. Крім термінів, у повідомленнях використовують ще й номенклатуру (назви найрізноманітніших пристроїв, матеріалів тощо), яка не належить до термінів.

14. Складноскорочені слова, різновид складних слів ; слова, що виникли на основі складених найменувань і термінів шляхом скорочення всіх або частини слів, їх складових. Основні типи С. с.: 1) утворені з початкових звуків або назв початкових букв слів (звукові абревіатури — вуз, МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького); буквені абревіатури — ЦК (це-но); буквено-звукові абревіатури — ЦДСА (це-де-са), ЦДРІ (це-дрі); 2) утворені з початкових частин слів — місцевком, продмаг; 3) змішаний тип, що поєднує елементи перших два, — міськвно (міський відділ народної освіти), ІМЛІ (Інститут світової літератури); 4) утворені поєднанням початку першого слова з початком і кінцем (або лише кінцем) другого — мопед (мотоцикл-велосипед), есмінець (ескадрений міноносець); 5) утворені поєднанням початковій частині слова (або слів) з цілим словом — запчастини, пологовий будинок, комроти. У С. с. можуть бути представлені не всі слова, складові повне найменування, причому порядок їх дотримання може бути змінений — Держплан (Державний плановий комітет), кожіміт (імітація шкіри). С. с. набули широкого поширення в офіційно-діловій документації в багатьох мовах світу.

Абревіатура (лат. abbrevio — скорочую) — складноскорочені слова, похідне слово, що виникає внаслідок абревіації — утворення з перших літер або з інших частин слів, що входять до складу назви чи поняття. Вживаються в усній та писемній мові.

Складноскорочені слова можуть утворюватися наступним чином:

-складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідуючий магазином

-складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація, медсестра — медична сестра

-складанням назв початкових букв твірних слів: УТН — Українські телевізійні новини, ЛПУ — Ліберальна партія України, КЕБУ — Команда електронних бібліотек України

-складанням початкових звуків твірних слів: загс — запис актів громадянського стану

-складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно — обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий — прізвище конструктора).

Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочень значень метричних мір: м — метр, мм —

міліметр, см — сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення. Зберігається написання великих та малих літер, дефісів, наприклад: півн.-сх. (північно-східний), Півн.-Крим. канал (Північно-Кримський канал).

Не скорочуються слова на голосну, якщо вона не початкова в слові, і та ь. Наприклад: український може бути скорочене укр., україн., українськ.

При збігу двох однакових приголосних скорочення робимо після першого приголосного: щін. робота; відмін, навчання.

За збігом двох і більше різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного: мід., мідн. (мідний); висот., висоти, (висотний).

До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі: акад. — академік,вид. —видання, див. —дивись, ім. —імені, і т. д. — і так далі, і т. ін — і таке інше.

15. Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся.Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим. Тому треба особливо уважно стежити за вживанням малознайомих слів і завжди звертатися до відповідних словників, щоб уточнити значення, правопис та вимову потрібного слова.Порівняймо значення паронімів: Адрес. Адреса. Адрес — письмове привітання на честь ювілею тощо. Адреса — напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.

Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.

Наприклад, балка - яр з положистими схилами і балка - дерев'яний чи металевий брус для перекриття стелі; порох - пил і порох - вибухова речовина; чайка - птах і чайка - човен.

Отже, омоніми мають однаковий звуковий склад, але зовсім різні за значенням, це різні слова, а не різні значення одного й того ж слова: стан - талія, стан - ситуація, обставини, стан - у техніці.

16. Багатозна́чність сло́ва — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.

Багатозначність слова виникає у процесі розвитку мови. Напр., в укр. мові «вік» залежно від контексту може означати:

1) століття [«Ім'я Леніна, його діла і вчення переживуть віки й тисячоліття» (Біографія Леніна)];

2) життя кого-небудь [«Батько кінчає свій вік, а син починає» (Коцюбинський)];

3) період часу, епоху [«У дитячі любі роки Я любила вік лицарства» (Леся Українка)];

4) довгий час [«Тому сидіти доведеться, гляди — і цілий може вік» (Котляревський)];

5) ступінь у розвитку людини [«З того віку дитячого поперед усього пам'ятаю нашу хату білу» (Марко Вовчок)];

Слова, які мають близьке або тотожне значення, але відрізняються звучанням, називаються синонімами. Синонімія (явище, подібності змісту при відмінності у формі) ґрунтується на здатності позначати предмет, ознаку, дію тощо кількома словами. Синонімічні назви різняться здебільшого відтінками значення, емоційно-експресивними чи стилістичними можливостями, здатністю сполучатися з певними словами в тексті. Наприклад: захищати, боронити, відстоювати, обстоювати; ґрунтуватися базуватися, основуватися, будуватися.

Залежно від характеру додаткових значень чи відтінків синоніми поділяються на кілька груп. Абсолютними називають синоніми, що не відрізняються ні значеннєвими, ні стилістичними відтінками: алфавіт – абетка, відсоток – процент, майдан – площа.

Ідеографічні (понятійні), або семантичні синоніми, означаючи те саме поняття, частково відрізняються своїми значеннями. З-поміж синонімів звернення – відозва – заклик – прокламація – апеляція – послання перше слово має найзагальніше значення.

Стилістичні синоніми означають одне поняття, але відрізняються додатковими емоційно-експресивними відтінками, які зумовлюють уживання слів у тих чи інших стилях. Наприклад, дієслово повідомити – нейтральне, воно позбавлене якихось емоційно-оцінних відтінків, а тому вживається в усіх стилях мови (тобто є між стильовим). Возвістити використовується в художніх, публіцистичних текстах для вираження урочистості, піднесеності.

Семантико-стилістичні синоніми відрізняються і значеннєвими відтінками й емоційно-експресивним забарвленням: ходити (стилістично нейтральне слово), походжати, ступати (поважний, урочистий рух), простувати (упевнений рух у визначному напрямі), чвалати (розмовне слово на позначення утрудненого різними обставинами руху), перти (просторічна назва нестримного руху).

17. Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді.

неправильно правильно

старша викладачка старший викладач ,досвідчена інженер досвідчений інженер ,нова професорша новий професор ,винахідлива капітан винахідливий капітан.

18. Складні іменники пишуться разом або через дефіс. Разом пишуться:

1. Складні іменники, утворені з двох основ зі сполучними голосними о (після твердих приголосних, зокрема шиплячих), е (після м'яких приголосних), є (після основ на й або на подовжений м'який приголосний):

а) одна з основ дієслівного походження: дощомір, хлібороб, силосонавантажувач;

б) одна з основ прикметникового походження, інша іменникового: чорнозем, чорноклен, чистотіл;

в) обидві основи іменникові: верболіз, лісостеп (але: людино-день, людино-доза).

2. Складні іменники, утворені з двох чи кількох основ без сполучних голосних:

а) іменники, що складаються з числівника у формі родового відмінка та іменника: п 'ятитонка, сімдесятиріччя;

б) іменники з першою дієслівною частиною у формі другої особи однини наказового способу: перекотиполе, Непийвода, Перебийте,

в) іменники з першою частиною nie-, напів-, попу-: півкниги, півогірка, пів'яблука, напівавтомат, полукіпок.

Примітка. Перед іменниками - власними назвами л/е-пишеться через дефіс: пів-Києва, пів-Європи.

Усі складноскорочені слова: колгосп, Нацбанк, профспілка. Сюди належать усі слова з першими частинами авіа-, авто-, агро-, б'ю-, вело-, геліо-, гео-, гідро-, екзо-, екстра-, електро-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, космо-, макро-, мета-, метео-, мікро-, мілі-, mono-, мото-, мульти-, нео-, палео-, псевдо-, радіо-, рентгено-, соціо-, стерео-, су пер-, теле-, термо-, фоно-, фото--і под.

Через дефіс пишуться: