5. Стилі мовлення:

-Розмовний У колі близьких людей, за неофіційних обставин. Бесіда на побутову тему, лист до близької людини.

-Науковий У науці, освіті, техніці .Лекція, наукова доповідь, наукова стаття, підручник .

-Художній У художній літературі, в усній народній творчості. Вірш, поема, оповідання, повість, роман, п'єса, казка.

-Публіцистичний У суспільному житті. Промова, звернення, виступ на мітингу, газетна чи журнальна стаття про життя суспільства.

-Офіційно-діловий У стосунках між державами (дипломатії), юриспруденції. Закон, постанова, наказ, статут, заява, розписка, (судочинстві), у службових стосунках, справочинстві протокол, план роботи, оголошення, угода

-Церковний (Конфесійний) У церкві, релігійній громаді. Молитва, проповідь, богослужбові книги.

Поняття про типи мовлення:

Об'єктом мовлення для людини стає світ, що нас оточує: людина, тварина, предмети і почуття, життєві ситуації тощо. Залежно від цього тексти поділяються на три смислових типи. Це опис, розповідь і роздум.

Розповідь — змістовий тип текстів, де опису підлягають події, розташовані у визначеній послідовності.

Розповідь може бути побудована у формі розмовного і художнього стилів.

Художній розповідний текст моделюється відповідно до композиційної схеми: експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка.

Опис — змістовий тип тексту, при якому дається характеристика ознакам предметів, людини, навколишньому світу, явищам природи.

Опис можна здійснювати в будь-якому мовному стилі. Описування починається або із загальної ознаки до конкретних деталей, або від малих деталей до більш узагальненого предмета.

Роздум — змістовий тип тексту, при якому стверджується або заперечується певний факт, ідея, поняття, явище. Цей змістовий тип характеризується логічною більш-менш стрункою побудовою, аргументованістю та фактичністю.

Роздум моделюється за таким планом: тезис, аргументи, доводи, висновки.

Текст-роздум використовує науковий, публіцистичний стиль, їх різновиди.

Мовлення буває зовнішнє та внутрішнє, воно має усну та писемну форми.

Усне мовлення (ситуативне):

v Спонтанне.

v Характерна посилена інформативність, насиченість фактами.

v Твориться у кількох виявах: словесному, інтонаційному, візуальному (безпосередньо застосовуються інтонація, паузи, міміка, жести).

v Менше уваги приділяється формі висловлювання.

v Допускаються повтори, варіативність вислову.

Писемне мовлення (контекстуальне):

v Фіксується графічно.

v Спирається на усне і є у відношенні до нього вторинним.

v Сприймається зором.

v В основному монологічне.

v Характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики.

v Переважає традиційна форма викладу, загальноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словосполучень.

v Одиницею є текст.

6. Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежної думки, людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Вона передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника. Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови небайдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Часто ми стаємо свідками поширеного нині мовного нігілізму, вираженого в типовій формі: “Яка різниця, як говорити!” Виявляється, що люди, які недбало ставляться до своєї мови, позбавлені й почуття власної гідності. Ставлення особистості до культури своєї мови, а також суспільства в цілому відображає загальний рівень її культури.

Наше життя так чи інакше містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних питань і т.п. У зв’язку з цим виникає питання правильного ведення дискусій. Це в першу чергу стосується психології ведення дискусії, логічної та мовної культури дискусій.