1) З метою заволодіння державним або колективним майном:

заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об’єктах з використанням упущень відповідних службових осіб;

заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для отримання пенсії;

заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів у кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми;

привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов’язань за договором;

постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж передбачено договором;

заволодіння крупними грошовими сумами у банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих кредитових авізо і різного роду чекових документів;

2) З метою заволодіння індивідуальним майном громадян:

підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шахраями грошових і майнових «ляльок»);

продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як золотих);

заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов’язання за договором (залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір — «протяг»);

обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у «розподіл» знахідки і видурювання грошей як частини вартості «знайденого»;

обман під час азартних ігор;

проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;

позичання грошей без наміру повернути борг;

шлюбні афери;

збирання «пожертвувань»;

продаж невідчужуваного майна.

Способи шахрайства можуть бути поділені на види залежно від сфери соціально-економічної діяльності:

1) соціальної допомоги (підроблення документів з метою отримання пенсій чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);

2) побутового обслуговування (отримання речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами);

3) страхування (завищення суми шкоди, що підлягає сплаті клієнтові внаслідок обумовлених страхових подій);

4) туризму (туристичні афери);

5) вивезення робочої сили за кордон (афери зі збирання грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.

Способи шахрайства поділяють залежно від характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1) фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладання договорів і отримання товару без оплати);

2) фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства; від першого підприємства шахрай отримує матеріальні цінності, а від другого — гроші);

3) отримання позик під фіктивні проекти (шахрай пред’являє документи, що нібито підтверджують його наміри).

Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шахрайства:

1) одноразові (отримання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);

2) тривалі (незаконне отримання пенсії або грошової допомоги).

Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути названі такі способи:

1) спрямовані на вузьке коло жертв;

2) спрямовані на широке охоплення населення.

Місце і обстановка. Місце вчинення злочину обирається з урахуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізуватися у кількох місцях, не пов’язаних між собою. Може йтися й про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати «спеціальні фірми», в яких здійснюється збирання грошей від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

Шахрайські посягання з метою заволодіння колективним майном (майном юридичних осіб) вчиняються за місцезнаходженням власників чи зберіганням їх цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння відбуваються в установах (чи на підприємствах), де укладаються угоди: на біржах, у брокерських конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і нотаріальних бюро, під час аукціонів. Шахрайство, спрямоване на заволодіння майном фізичних осіб, вчиняється у місцях купівлі-продажу предмета посягання, на вулицях, вокзалах, за місцем проживання злочинця чи жертви.

Обстановка вчинення шахрайства тісно пов’язана зі способом злочину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досягненню мети заволодіння цінностями шляхом обману чи зловживання довір’ям. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомство із впливовими людьми (пред’являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти поінформованість із певних питань, пропонувати дружбу, запрошувати до ресторану, розповідати про себе. Шахрайський обман може виявлятися в конклюдентних діях, що вводять потерпілого в оману щодо необхідності передачі майна. Такими прийнято визнавати: використання форменого одягу особою, яка не має права його носити, і заволодіння на цій підставі майном; споживання продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміна зовнішнього виду, форми чи властивостей різних предметів і видача їх за інші предмети з метою заволодіння майном.

Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістичної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з’ясувати початок і закінчення шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з кількох часових відрізків.

Здебільшого шахрайство вчиняється у денний час. Воно може бути пов’язано з часовим інтервалом діяльності тієї або іншої установи, організації чи підприємства.

Предмет посягання. Предметом посягання при шахрайстві можуть бути матеріальні цінності у всій їх різноманітності, грошові кошти, право на майно. Це можуть бути готівка чи безготівкові гроші, товари, сировина, напівфабрикати та ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи злочинця.

Особа злочинця. Суб’єктом шахрайства може бути відповідно до чинного кримінального законодавства України лише приватна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. Більшість шахраїв мають сильний дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особистих якостей шахрая належать його хитрість, брехливість, уміння прихилити до себе оточуючих, знання способів підроблення документів. За своїм зовнішнім виглядом — це звичайно поважні люди, які вміють себе «подати», обізнані в галузі психології. Вони спостережливі і мають швидку реакцію на обстановку, що змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки.

Шахраї можуть бути поділені на певні групи:

1) «нові» шахраї, які використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, лжефірм, страхової, інвестиційної і довірчої діяльності;

2) шахраї-гастролери, які постійно роз’їжджають і негайно зникають з місць вчинення злочинних діянь;

3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (карточні шулери, «катали», «червоні валети» та ін.);

4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово судимі за шахрайство та інші злочини;

5) шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажністю, під впливом інших осіб чи ситуацій;

6) шахраї-одинаки і шахраї, які вчиняють злочин групою, у тому числі з розподілом ролей.

Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе значення в системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спостерігається певний зв’язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належать до особи потерпілого, містить:

1) демографічні відомості (стать, вік, місце проживання, роботи та ін.);

2) дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв’язки і стосунки;

3) відомості про віктимність.

Сліди злочину. Для злочинної діяльності у формі шахрайства взагалі не характерні сліди, залишені на місці події. Може не існувати й місця події. Здебільшого сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці документи використовуються для обману й введення в оману державних службовців, посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук, мікросліди, запахові сліди). Характерними слідами при шахрайстві є ідеальні сліди (ті, що збереглися в уявних образах). Це пов’язано з тим, що злочинець і жертва спілкуються значний час у спокійний і невимушеній обстановці.

85.

Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху характеризуються широкою розповсюдженістю і мають підвищену суспільну небезпеку. Так, щороку в Україні скоюється в середньому 40 тис. дорожньо-транспортних подій, внаслідок яких гине 7 тис. людей і десятки тисяч одержують поранення. Кримінальна відповідальність за дорожньо-транспортні події передбачена ст. 286 КК («Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»), ст. 287 («Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації»), ст. 288 («Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху»), ст. 291 («Порушення чинних на транспорті правил»).

Дорожньо-транспортна подія — це злочинне порушення правил безпеки руху й експлуатації автотранспорту, трамваїв, тролейбусів, тракторів, самохідних машин та інших механічних транспортних засобів, внаслідок якого завдані середньої тяжкості, тяжкі тiлесні ушкодження чи настала смерть потерпілого.

Відповідно до п. 7 Правил обліку дорожньо-транспортних пригод, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 03.08.93, не підлягають обліку події:

а) з участю тракторів, інших самохідних машин і механізмів у разі виконання ними основних виробничих операцій, для яких вони призначені (оранка, прокладання траншей, скирдування, збирання врожаю, лісозаготівля, встановлення щогл, опор тощо);

б) які виникли внаслідок стихійного лиха;

в) що сталися через порушення водієм техніки безпеки і правил експлуатації транспортних засобів за відсутності водія за кермом (запуск двигуна за допомогою пускового держаку та ін.);

г) пожежі на рухомих транспортних засобах, виникнення яких не пов’язане з їх технічною несправністю.

Обліком і аналізом дорожньо-транспортних подій тільки з матеріальними збитками без постраждалих (за цими фактами кримінальні справи не порушуються, і, відповідно, до державної статистичної звітності вони не включаються) займаються чергові частини органів внутрішніх справ і підрозділи дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції.

Дорожньо-транспортні події досить різноманітні. Залежно від механізму події вони поділяються на такі:

1) зіткнення транспортних засобів один з одним (при зустрічному чи попутному рухові, бокові зіткнення);

2) наїзд транспортного засобу (на пішохода, нерухомий транспортний засіб, перешкоду, велосипедиста, гужовий транспорт);

3) перекидання транспортного засобу (що буває порівняно рідко — при повороті на великій швидкості чи наїзді при повороті правим боком на узбіччя)*;

4) падіння пасажира з транспорту;

5) інші дорожньо-транспортні події, що стають наслідком грубого порушення правил руху чи експлуатації транспортних засобів самими постраждалими (падіння транспорту в урвище, з мосту тощо).

Для формування методики розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху і здійснення планування за цією категорією кримінальних справ важливого значення набувають такі елементи криміналістичної характеристики, як дані про способи їх вчинення, обстановку дорожньо-транспортної пригоди, інформація про типові сліди, особу злочинця, а також особу потерпілого. Розглядаючи способи вчинення злочинів даного виду, слід зазначити, що дорожньо-транспортні події належать до необережних злочинів, тобто вчиняються через злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху є наслідком різноманітних недозволених дій або невчинення дій з боку суб’єктів цього виду злочинів.

Як свідчить статистика, найчастіше дорожньо-транспортні події виникають внаслідок порушень, яких припускається водій транспортного засобу, а саме: перевищення встановленої швидкості руху; недотримання правил обгону, повороту чи рядності; наїзд на смугу зустрічного руху; порушення правил проїзду перехресть; недотримання безпечної дистанції руху; перевезення пасажирів у непристосованому для цього транспорті; неправильне завантаження й укріплення вантажу на транспорті; недотримання сигналів світлофору; виїзд на завідомо технічно несправному транспорті; порушення правил руху на залізничних переїздах тощо. Особливо небезпечним і водночас дуже розповсюдженим порушенням є управління транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, бо у водія при цьому значно уповільнюється реакція, слабшає увага, неадекватно сприймається та оцінюється дорожня обстановка.

Дорожньо-транспортні події можуть відбуватися внаслідок неправомірних дій пішоходів чи пасажирів, а саме: перехід проїжджої частини перед рухомим транспортом; рух уздовж проїжджої частини дороги; перехід проїжджої частини у непризначених для переходу місцях; недотримання дорожніх знаків і сигналів світлофору; ігри дітей і підлітків на проїжджій частині дороги; посадка і висадка пасажирів під час руху транспорту; їзда на підніжках; раптова поява на проїжджій частині пішоходів, проїзд на транспорті пасажирів у стані сп’яніння тощо. Якщо при цьому водій не порушував правил дорожнього руху, кримінальна відповідальність для нього не настає.

Робітники автопідприємств, відповідальні за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів (диспетчери, механіки, завідуючі гаражами), можуть вчиняти протиправні дії (бездії), що також призводять до дорожньо-транспортних подій: випуск на лінію технічно несправного транспорту (із зіпсованою гальмівною системою, несправним рульовим механізмом чи двигуном тощо); неякісний ремонт транспортного засобу; порушення порядку технічного огляду транспорту; неприйняття заходів щодо запобігання експлуатації технічно несправного транспорту; порушення правил контролю за виходом транспорту на лінію; допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має або позбавлена прав водія, чи такої, яка перебуває у стані сп’яніння; грубе порушення режиму роботи водія.

Дорожньо-транспортні події можуть бути наслідком злочинних порушень правил, норм і стандартів особами, відповідальними за будівництво, ремонт або утримання доріг, вулиць, дорожніх споруд (невідповідність параметрів дороги стандартам, що забезпечують безпечний рух; несвоєчасний ремонт дорожнього полотна; відсутність належного контролю за станом доріг, вулиць, мостів, залізничних переїздів; неякісний ремонт доріг і дорожніх споруд; порушення правил проведення ремонтних робіт (відсутність огорожі, попереджувальних знаків); недостатня освітленість вулиць тощо).

Інколи дорожньо-транспортні події можуть статися внаслідок випадкового збігу обставин, що не могли бути передбаченими учасниками руху (несправність транспорту, що виникла зненацька, розрив камери тощо).

Важливе криміналістичне значення мають дані, що характеризують обстановку злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху (місце, час та інші обставини). Дорожня обстановка становить складну сукупність умов, при яких відбувається рух на певній ділянці дороги чи вулиці, і характеризується як статичними, так і динамічними елементами.

До статичних елементів дорожньої обстановки належать планування доріг і вулиць, їх технічні характеристики (профіль, ширина проїжджої частини, тип і стан дорожнього покриття), наявність засобів автоматичного та іншого регулювання дорожнього руху (огорожі, розмітки, дорожні знаки, зупинки міського транспорту), освітлення проїжджої частини у темний час доби, будови, споруди і зелені насадження, розміщені поруч з дорогою, тощо.

Значний вплив на виникнення і розвиток дорожньотранспортної події справляють динамічні елементи дорожньої обстановки: інтенсивність і швидкість руху машин і пішоходів, переміщення інших об’єктів по дорожньому полотну, поведінка пішоходів і водіїв транспорту, зміна сигналів регулювання руху, маневри руху автомашин, оглядовість, видимість та ін. Усі ці чинники мають враховуватися водієм при керуванні транспортним засобом.

Час (року, доби) також може бути передумовою формування аварійної дорожньої обстановки. Так, досить часто злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху відбуваються в години «пік» (коли рух найбільш інтенсивний), при несприятливих погодних умовах (ожеледь, дощ, туман), у темний час доби.

Дорожньо-транспортна подія є складною і динамічною системою взаємодії різноманітних об’єктів, таких як транспортні засоби, дорога, предмети дорожньої обстановки, водій, пішохід, внаслідок чого утворюються багаточисельні сліди, типові для даного виду злочинів. Це можуть бути сліди гальмування коліс, крові, волочіння потерпілого, його речі, відбитки бампера або протектора на одязі потерпілого, ушкодження і травми, одержані водієм, пасажирами, пішоходами, частки фарби, скалки фар, лобового скла та бокових дзеркал, плями мастила, палива, антифризу, відламані деталі транспортних засобів, частини вантажу, що перевозиться, сліди пошкоджень на самих транспортних засобах, а також зміни, що виникли внаслідок їх неякісного ремонту, пошкодження наземних споруд, волокна тканини, волосся, сліди рук тощо. Аналіз і дослідження даних слідів сприяють встановленню інших елементів криміналістичної характеристики злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху.

Дані про особу злочинця також мають важливе значення для визначення багатьох обставин дорожньо-транспортної події. При вивченні особи водія встановлюється його вік, фахова підготовка, наявність чи відсутність практичних навичок, стаж роботи, стан здоров’я, наявність фізичних вад або захворювань, тривалість і характер роботи до моменту події. Зокрема, велика кількість дорожньо-транспортних подій вчиняються особами зі стажем водіння до п’яти років, оскільки вони ще не мають достатніх навичок керування транспортом і водночас виявляють зайву самовпевненість.

Інколи дії порушників правил безпеки дорожнього руху детермінуються особливостями їх фізичного і психологічного стану. Тому виникає необхідність дослідити поведінку водія на роботі і в побуті, з’ясувати, чи не порушував він раніше правил дорожнього руху, його стосунки з потерпілим. Значна кількість дорожньо-транспортних подій скоюється через провину водіїв, які перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.

У зв’язку з тим, що дії потерпілого є важливим елементом механізму дорожньо-транспортної події, а деякі з них порушують правила дорожнього руху, необхідно враховувати стан здоров’я потерпілого, вік, фізичні і психічні характеристики, наявність захворювань зору, слуху, з’ясувати, чи не перебував він у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.

86.

Підпали та інші злочини, пов’язані з виникненням пожеж, спричиняють збитки господарству, майну, життю та здоров’ю громадян. Основним завданням при розслідуванні цих злочинів є дослідження всіх обставин, пов’язаних із пожежею, встановленням причин, виявленням винних у її виникненні. Кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК), знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК), терористичний акт (ст. 258 КК), порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267 КК), незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст. 269 КК), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК), порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273 КК), порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274 КК) та ін.

Криміналістична характеристика цього виду злочинів включає:

а) способи вчинення злочину;

б) способи приховування;

в) сукупність найбільш типових слідів;

г) дані про особу злочинця;

ґ) дані про особу потерпілого.

Можна виділити пожежі та підпали: а) від легкозаймистих речовин; б) з використанням спеціальних пристроїв; в) при створенні умов, що сприяють самозайманню; г) при порушенні правил пожежної безпеки.

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки трапляються у разі: а) експлуатації опалювальних, освітлювальних, інших приладів; б) використання приладів, установок, устаткування, не обладнаного протипожежним захистом; в) ведення робіт з відкритим вогнем; г) порушення правил зберігання, перевезення, виготовлення різних легкозаймистих речовин та матеріалів.

До основних способів приховування підпалів належать знищення слідів злочину, знарядь і засобів підпалу, інсценування обстановки, що вказує на випадкове виникнення пожежі. Способи приховування пожежі внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки такі: маскування слідів (знищення приладу, внесення змін в обстановку, фальсифікація документів, що підтверджують справність обладнання та наявність протипожежного захисту тощо), іноді інсценування підпалу.

Залежно від того, де мали місце підпал чи пожежа внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (виробництво, сільськогосподарські об’єкти, установи та ін.), з’ясовуються обстановка, місце, час, шляхи проникнення і відходу, способи вчинення підпалу, особи, які мають доступ до об’єктів. Такі дані дозволяють висунути версії про подію, її причини, осіб, які вчинили злочин, інсценування пожежі з метою приховання іншого злочину (вбивства, розкрадання, диверсії).

Найбільш типовими слідами, пов’язаними із вчиненням названих злочинів, є сліди дії полум’я (попіл, залишки матеріалів, що не згоріли, сліди плавлення і пальних речовин), а також дії окремих осіб (сліди взуття, рук, знарядь злому, транспортних засобів тощо).

Злочинця слід шукати серед осіб, інтереси яких пов’язані зі знищенням даного об’єкта чи майна. Відомості про особу потерпілого можуть орієнтувати слідчі органи щодо характеру події, її мотивів, особи злочинця, причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. У разі порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки коло осіб, які притягаються до відповідальності, обмежене суб’єктами, що мають відношення до діяльності та дій, які спричинили подібні порушення.

Основними джерелами відомостей про обставини злочину і особу злочинця можуть бути першочергові слідчі та оперативно-розшукові дії: огляд місця події, виявлення та допит свідків, призначення і проведення окремих видів експертиз.

Обставини, що підлягають з’ясуванню у справах про пожежі, визначаються залежно від характеру події. Так, у справах про підпали необхідно з’ясувати:

1) спосіб вчинення і використані засоби;

2) об’єкти;

3) винну особу;

4) співучасників;

5) мотиви і мету злочину;

6) чи не було вчинено якого-небудь іншого злочину;

7) наслідки;

8) матеріальну шкоду;

9) причини та умови, що сприяли вчиненню цього злочину.

У справах про порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки обставинами, що підлягають з’ясуванню, є такі:

1) які вимоги пожежної безпеки порушені (не дотримані), в яких діях це виявилось;

2) причини порушення;

3) причинний зв’язок між діями і виникненням пожежі;

4) винна особа;

5) наслідки (заподіяння значних матеріальних збитків, шкоди здоров’ю людей тощо);

6) причини та умови, що сприяли виникненню пожежі.

87.

Допит підозрюваного. Залежно від даних, отриманих внаслідок проведення початкових слідчих дій, і обставин, пов’язаних із затриманням підозрюваного, його допит має певну специфіку. Якщо підозрюваного затримано на місці події, то під час його допиту слід з’ясувати: чому він там опинився, що робив, яку мету переслідував, яке відношення має до об’єкта пожежі, в яких стосунках перебуває з особами, які мешкають чи працюють на цьому об’єкті, чи не погрожував він кому-небудь підпалом, чи не є його дії актом помсти тощо. Він також повинен пояснити свою поведінку (чому був на місці події, чому тікав та ін.), походження плям пальної рідини на одязі, слідів обпалення на тілі, інші обставини, пов’язані з його затриманням.

У процесі допиту докладно з’ясовуються дії підозрюваного, події, що передували пожежі (де був, з ким, коли пішов, хто і коли його бачив) та супроводжували її (у зв’язку з чим перебував у тому чи іншому місці, які інструменти і предмети мав при собі, де вони знаходяться тощо).

Якщо підозрюваний допитується через деякий час після події злочину, необхідно використовувати раніше виявлені докази з метою отримання правдивих свідчень та перевірки його показань.

Допит обвинуваченого передбачає з’ясування широкого кола обставин. При підготовці до нього необхідні: а) аналіз зібраних на початковому етапі розслідування доказів і визначення кола питань; б) вивчення даних про особу обвинуваченого; в) обрання прийомів допиту, визначення доказів, що можуть бути використані для викриття обвинуваченого у разі заперечення ним вини.

У процесі допиту з’ясовуються: мета та мотиви підпалу; причини недотримання встановлених законодавством вимог пожежної безпеки; спосіб вчинення злочину; стосунки з особами, яким заподіяно шкоду через підпал; час вчинення підпалу; приготування до нього; чи були співучасники; чи мали місце погрози з боку обвинуваченого; які обставини сприяли виникненню пожежі. Відомості, які повідомляє обвинувачений, слідчий співставляє з іншими доказами у справі. Під час допиту обвинуваченому оголошуються фрагменти з висновків пожежно-технічної, судово-хімічної, інших видів експертиз, пропонується пояснити конкретні факти, встановлені експертизою.

Виїмка проводиться відповідно до статей 178, 180, 181, 183, 184, 1871, 188 КПК. Підготовка до цієї слідчої дії полягає у визначенні документів, що мають значення у справі: у справах про порушення протипожежних правил — копії приписів державного пожежного нагляду, креслення заводських корпусів, схеми газоопалювальної та електросистем та ін.; у справах про підпали — акти ревізій із зафіксованими фактами нестачі товарів, копії прибутково-видаткових документів, а також документів, що відображають час і хід вантажно-розвантажувальних робіт тощо. Предметом виїмки можуть також бути контрольно-вимірювальні прилади, відомче листування (накази, розпорядження, інструкції, акти та ін.).

Відтворення обстановки і обставин події, як правило, пов’язані зі встановленням можливості бачити чи чути те, що відбувалося. Рідше проведення такої дії спрямоване на перевірку можливості самозаймання певних речовин у тих або інших умовах, за винятком випадків, коли названі досліди проводяться в лабораторних умовах у зв’язку з призначенням експертизи. Проведення дослідних дій для встановлення можливості самозаймання, загоряння при певному впливі або розташуванні предметів пов’язане з труднощами. Важко також оцінити результати такого відтворення, визначити його доказове значення. Наприклад, відхилення температурного режиму за певних умов, характер хімічних процесів, що відбуваються в матеріалах і речовинах, які стикаються, багато в чому впливають на результати відтворення тих чи інших обставин, а отже, і на можливість оцінки походження конкретних явищ. Це необхідно враховувати при підготовці слідчого експерименту.

Перевірка показань на місці проводиться з метою співставлення пояснень свідків, обвинувачених з фактичними обставинами і обстановкою пожежі. Це дозволяє з’ясувати низку обставин, пов’язаних з виникненням пожежі, зокрема, місце вогнища пожежі, її поширення, колір полум’я і диму, поведінку окремих осіб тощо, а також намітити нові версії, виявити речові докази, що мають значення для подальшого розслідування.

88.

Чинним законодавством передбачена відповідальність за порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій загальних або спеціальних правил охорони праці, якщо ці порушення могли спричинити нещасні випадки з людьми або інші тяжкі наслідки або спричинили тілесні ушкодження, втрату працездатності, смерть людини або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Як самостійні склади злочину закон виділяє порушення правил гірських робіт, будівельних, санітарних і протипожежних правил, правил експлуатації будівельних механізмів при виробництві будівельних робіт, виробничо-технічної дисципліни або правил, що забезпечують безпеку виробництва у вибухонебезпечних цехах, правил зберігання, використання, обліку, перевезення вибухових і радіоактивних речовин або піротехнічних виробів. Зв'язок розслідуваної події з певними виробництвами, технологічними процесами й видами робіт, своєрідність правил техніки безпеки й промислової санітарії обумовлюють наявність у загальній методиці розслідування даних злочинів ряду особливостей стосовно до окремих галузей економіки й на окремих виробництвах. Незважаючи на ці особливості, криміналістичний аналіз злочинів в області охорони праці дає можливість виявити ряд загальних рис, властивому способу їхнього здійснення й приховання, виявити характерні для даного виду злочинів сліди, установити найпоширеніші порушення правил охорони праці. Найбільше часто зустрічають наступні злочинні порушення цих правил:

- допуск до провадження робіт ненавчених або непідготовлених осіб;

-дача вказівок і розпоряджень про провадження робіт, що суперечать правилам безпеки праці;

-внесення змін у технологічні процеси, конструкції верстатів і механізмів, видання інструкцій і пам'яток, що суперечать вимогам безпеки праці: - незадовільна підготовка працівників в області охорони праці;

- незадовільний контроль за технічним станом устаткування й засобів захисту;

-незадовільний контроль за безпечним провадженням робіт;

-незадовільна організація робіт і заходів щодо техніки безпеки. Злочин в області охорони праці звичайно не обмежується порушенням якого-небудь одного правила техніки без небезпеки або промислової санітарії, а являє собою сукупність порушень зазначених правил. Особливістю даного виду злочинів є наявність складного причинного зв'язку між порушенням правил безпеки праці й наслідками, що наступили в результаті цього. Допущені порушення неминуче спричиняють виникнення різноманітних факторів, що обумовлюють, у свою чергу, настання шкідливих наслідків. Залежно від характеру допущених порушень такі фактори можуть ставитися до технічної або організаційної сторони виробничого процесу або до промислової санітарії. Відповідно до цього причини нещасних випадків прийнято підрозділяти на технічні, організаційні й санітарно-гігієнічні. Причини технічного характеру пов'язані з неналежним ремонтом і експлуатацією встаткування, прихованими дефектами вузлів і деталей машин, конструктивними недоліками механізмів і агрегатів. Незадовільна організація виробничих процесів у цілому або окремих технологічних операціях, робочих місць, нераціональне розміщення встаткування, неналежне розміщення працівників і т.п. становлять організаційні причини. До санітарно-гігієнічних причин ставляться різні фактори зовнішнього середовища, пов'язані з виробництвом, здатні зробити шкідливий вплив на організм людини (висока або низька температура, виробничі шуми, загазованість або запыленность виробничих приміщень і т.п. ). шкідливі наслідки, Що Наступили, обумовлюються дією як однієї, так і комплексом різнорідних причин. Так, несправність вентиляційного встаткування через неякісний ремонт (технічна причина) спричиняє загазованість виробничого приміщення (санітарно-гігієнічна причина), що при відсутності в працівників індивідуальних засобів захисту (організаційна причина) приводить до нещасного випадку.

Розглянуті злочини супроводжуються утворенням різних слідів, що дозволяють установити факт порушення конкретних правил охорони праці, винних осіб, з'ясувати обставини події. Найчастіше ці сліди залишаються на місці події, зберігаються в документації, що ставиться до провадження робіт, при виконанні яких стався нещасний випадок. До подібним до документів ставляться: журнали реєстрації інструктажів з техніки безпеки: вахтові журнали машин і механізмів; убрання на виробництво тих або інших робіт: посвідчення й свідчення на право керування певними механізмами або виробництво конкретних робіт; відомості на видачу спецодягу, індивідуальних засобів захисту: убрання на видачу сировини, інструментів, матеріалів, графіки; профілактичних оглядів устаткування, проведення медичних оглядів працівників, їхньої переатестації; документація іспитів і заліків за правилами техніки безпеки; накази про призначення й переміщення працівників, покладанні на них обов'язків по контролі за дотриманням правил безпеки праці; інструкції з техніки безпеки: і ін. Пряме або непряме відбиття в зазначених документах дій посадової особи, наявність і характер наявних у них записів або відсутність окремих документів, складання яких передбачено відповідними інструкціями, нерідко прямо свідчить про неналежне виконання цією особою покладених на нього обов'язків в області охорони праці. Значна інформація про причини й обставини нещасного випадку втримується в специфічних слідах на місці події (місці провадження робіт, при виконанні яких стався нещасний випадок). Наявні на місці події сліди можуть указувати на: а) ненормальні зовнішні умови провадження робіт; б) стан устаткування, яким користувався потерпілий; в) спосіб і режим провадження робіт, стадію їхнього виконання на момент нещасного випадку: г) конкретні технічні причини події. Криміналістичний аналіз злочинних порушень правил безпеки праці показує, що в ряді випадків посадові особи, відповідальні за їхнє дотримання, прибігають до різних способів приховання допущених ними порушень. Вони змінюють обстановку місця події й ліквідують наявні там матеріальні сліди, знищують окремі документи або змінюють їхній зміст, видають заднім числом накази, розпорядження, становлять інші винного документи, що виправдують. Ознаками такого роду дій, що маскують, є виправлення, дописки, додрукування тексту, сліди травлення й підчищення, ознаки технічної підробки підпису в документах, різні негативні обставини на місці події.

89.

Організована злочинність — складне явище, чинник політичної і економічної нестабільності у суспільстві. Організовані злочинні формування модернізуються, змінюють свої види, виходять за межі національних кордонів однієї держави, набувають транскордонний і транснаціональний характер. Сьогодні в Україні можна говорити про наявність професійної злочинності, її зрощеність з ешелонами влади, суттєвого контролю над господарчими суб’єктами. Організоване злочинне середовище інколи називають «п’ятою владою» держави.

Судова статистика свідчить, що серед усіх щорічно реєстрованих в Україні злочинів понад 30 % групові, тобто вчинені групами. Тільки в 2001 р. в Україні за вчинення злочинів групами засуджено 69301 особа або 42,6 % від загальної кількості засуджених; за вчинення злочинів організованими групами — 953 особи або 1,4 % від кількості осіб, засуджених за вчинення групових злочинів.

Злочинні групи можуть розрізнятися за ступенем їх організованості, стійкості, складності ієрархічної структури. Найбільш небезпечними злочинними групами є організовані групи та злочинні організації, які є активним елементом організованої злочинної діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його приготуванні або вчиненні брало участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об’єднання для вчинення цього або іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Необхідно зазначити, що організована злочинна група характеризується стабільністю складу, жорсткою дисципліною, певними правилами поведінки. Ознаки організованості і стійкості злочинної групи можуть виявлятися: у стабільності її складу; труднощах для осіб, які бажають вийти з групи; швидкій заміні співучасників, які вибувають; систематичності зустрічей і контактів злочинців поміж собою; у наявності в групі певної структури (ієрархії); наявності суворого порядку, дисципліни, безумовного підкорення лідеру, системи заходів заохочення і покарання; постійно здійснюваній злочинній діяльності, розширення її масштабів і підвищення технічної оснащеності; наявності спільно використовуваної зброї, технічних засобів, автотранспорту; планування злочинної діяльності.

У структурі організованих груп можуть бути особи, які здійснюють функції: лідера; ідеологічного забезпечення; охорони лідера; бойовиків; забезпечення дисципліни; переслідування осіб, які намагаються припинити злочинну діяльність; реалізації викраденого; підтримання зв’язків із корумпованими представниками владних структур.

Організованими злочинними групами можуть вчинятися різні злочини. Залежно від сфери злочинної діяльності розрізняють злочинні групи: 1) з обмеженою сферою злочинної діяльності (наприклад, шахрайство з фінансовими ресурсами); 2) з універсальною злочинною діяльністю (кілька видів злочинної діяльності, пов’язаних поміж собою). Злочинні групи можуть відрізнятися вузькою спеціалізацією і зосереджувати свою діяльність на якій-небудь сфері; діяльність інших може мати розповсюдженість у кількох галузях, характеризуватися універсальністю.

Існують організовані злочинні групи, що поділяються за етнічними, культурними та історичними зв’язками. Деякі з них відомі під своїми національними назвами («в’єтнамське земляцтво», «китайська дружба», «африканська єдність» та ін.). Злочинні групи можуть мати регіональний рівень, охоплювати більшість регіонів України, виходити за межі національних кордонів і набувати транснаціональний характер. Найбільш відомими транснаціональними злочинними організаціями є: італійська мафія, китайські «тріади», японська «якудза», колумбійські картелі, негірійські злочинні організації, турецькі організації наркобізнесу, ямайські організації «Посес» та ін.

90.

Розробка криміналістичної характеристики екологічних злочинів (злочинів проти довкілля) тісно пов’язана з їх класифікацією та базується на широкій системі екологічного законодавства.

Відносини у сфері забезпечення екологічної безпеки в Україні регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, охорону атмосферного повітря, охорону та використання рослинного та тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Під час розслідування екологічних злочинів необхідно враховувати низку важливих положень, що містяться в законах України «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 70) встановлено, що визначення складу екологічних правопорушень та злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та кримінальної відповідальності за їх вчинення встановлюється відповідно до КпАП та КК.

Для розробки та використання окремих методик розслідування екологічних злочинів необхідно враховувати класифікацію та систему адміністративних екологічних деліктів, що передбачені відповідними нормами КпАП. Щодо цього важливого значення набуває той факт, що ряд екологічних норм кримінального закону містить адміністративну преюдицію (наприклад, ст. 85 КпАП «Порушення правил використання об’єктів тваринного світу» та ст. 248 КК «Незаконне полювання»).

Криміналістична характеристика будується з урахуванням особливостей екологічних злочинів, які виявляються у тому, що:

1) злочинні дії (бездіяльність) службових осіб (керівників підприємств, установ, організацій), а також інших осіб, які безпосередньо відповідають за встановлення та експлуатацію очисних споруд або виконують іншу роботу, пов’язану з транспортуванням відходів, викидів та їх знешкодженням, мають наслідком утворення певних комплексів — слідів у широкому та вузькому значенні;

2) факти про вчинення вказаних злочинів відображаються у розпорядженнях (письмових та усних) про зміну роботи очисних установок, про доручення обслуговування механізмів некомпетентним працівникам тощо, виявлення і аналіз яких дають змогу встановити безпосередні причини порушення екологічних правил;

3) процес забруднення та його наслідки, що містяться у зміні фізичних, хімічних, біологічних властивостей вод, атмосферного повітря, забруднення їх шкідливими для здоров’я людей відходами промислового виробництва, призводить до утворення слідів — наслідків забруднення, пов’язаних з порушенням екологічного балансу, захворюваннями тощо;

4) своєрідність сфери створення і знаходження слідів (водної, повітряної) відображається на їх стійкості, сприяє їх пересуванню, значному поширенню тощо.

Серед екологічних злочинів вирізняються ті, безпосереднім об’єктом яких є відносини у сфері охорони водних ресурсів, атмосферного повітря, землі, що передбачені ст. 241 КК («Забруднення атмосферного повітря»), ст. 242 КК («Порушення правил охорони вод»), ст. 243 («Забруднення моря») та ін. Вказані злочини відрізняються специфікою, яку необхідно враховувати під час їх розслідування.

Вирішуючи питання про порушення кримінальної справи, необхідно враховувати, що ці злочини вважаються закінченими з моменту забруднення водойм, водних джерел та підземних вод неочищеними та незнешкодженими стічними водами, викидами та відходами промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ, організацій за умови, що це забруднення створювало реальну можливість заподіяння шкоди здоров’ю людей або сільськогосподарському виробництву чи рибним запасам. Аналогічно вирішується питання щодо випадків забруднення атмосферного повітря шкідливими для здоров’я людей відходами промислового виробництва.

При вирішенні питання про достатність підстав для порушення кримінальної справи та під час розслідування необхідним є знання стандартів якості навколишнього природного середовища. Екологічні стандарти встановлюють гранично допустимі нормативи шкідливого антропогенного впливу на навколишнє середовище, перевищення яких створює загрозу збереженню оптимальних умов існування людини та її зовнішнього оточення.

Встановлено нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин в атмосфері, водоймах, ґрунті; ступені шкідливих фізичних впливів на атмосферне повітря, шуму, вібрації, інших хімічних, фізичних, біологічних чинників; нормативи гранично допустимого навантаження (ГДН) на природне середовище, що використовується в сільськогосподарських, рекреаційних цілях, та нормативи санітарно-захисного характеру.

Виробничо-господарські стандарти покликані лімітувати параметри виробничо-господарської діяльності певного об’єкта з метою екологічного захисту зовнішнього середовища. До них належать нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин і шкідливих фізичних, хімічних, біологічних впливів, а також технологічні, містобудівельні, рекреаційні та інші нормативи господарської діяльності. Слід враховувати, що ГДВ визначаються на рівні, при якому викиди забруднюючих речовин від конкретного джерела не призведуть до перевищення ГДК, встановлених у цьому районі.

У разі потреби слідчий проводить перевірочні дії шляхом відібрання пояснень від окремих громадян або посадових осіб, витребування документів (ст. 97 КПК) з метою визначення підстав для порушення кримінальної справи за ознаками відповідних статей КК. За відсутності ознак складу екологічних злочинів вирішується питання про притягнення винних осіб до адміністративної або іншої відповідальності.

У процесі планування слідства необхідно з’ясувати обставини, загальна система яких визначена у ст. 64 КПК і конкретизується ознаками злочину, описаними в диспозиції відповідних статей КК, а також криміналістичною характеристикою даних злочинів. Щодо розслідування екологічних злочинів, такими обставинами є:

1) який об’єкт зазнав забруднення (ділянка землі, водоймище тощо);

2) у чому саме виявилось забруднення;

3) які наслідки сталися внаслідок порушення правил скидання неочищених і незнешкоджених стічних вод, викидів чи відходів у водоймище або шкідливих відходів виробництва в атмосферу, забруднення моря шкідливими речовинами;

4) які матеріальні збитки заподіяні внаслідок цього;

5) чи містить дане порушення ознаки складу злочину або правопорушення, що спричиняє відповідальність за статтями КпАП;

6) місцезнаходження безпосереднього джерела забруднення, характер його діяльності та технології виробництва;

7) час викиду відходів і виявлення його наслідків;

8) які екологічні правила порушені;

9) хто винний у їх порушенні;

10) мотиви порушень, якими керувались винні особи;

11) які умови сприяли порушенню екологічних правил.

У процесі висунення слідчих версій і планування розслідування у цій категорії справ необхідно враховувати типові вихідні дані та слідчі ситуації.

Типовими є ситуації, коли до правоохоронних органів надходять факти про порушення правил охорони навколишнього середовища: 1) від відповідних служб екологічного контролю або 2) обґрунтовані заяви від громадян, організацій, установ тощо. У першому випадку органи екологічного контролю нерідко мають дані про факти порушень та їх наслідки, що зафіксовані за допомогою приладів, а також документально, під час відомчого розслідування. У подібних випадках слідчий висуває версії щодо конкретного об’єкта — джерела забруднення і особи, відповідальної за дотримання відповідних правил; причин порушень, що були припущені; механізму події, його наслідків. Для даної ситуації характерний такий комплекс слідчих дій: огляд місця події, огляд очисних споруд, огляд документів, допит свідків, призначення судових експертиз, допит потерпілих, допит обвинувачених, відтворення обстановки і обставин події (слідчий експеримент і перевірка показань на місці).

У другій ситуації сутність події та її наслідки не завжди очевидні. У цьому разі висуваються версії про сам характер події, її наслідки, причинний зв’язок між ними (наприклад, чи мало місце забруднення води, атмосферного повітря, чи порушені норми викиду відходів). При цьому важливого значення набувають перевірочні дії слідчого (у порядку ст. 97 КПК), що складаються з витребування документів (від службових осіб відповідних об’єктів — можливих джерел забруднення, органів екологічного контролю та ін.), а також з відібрання пояснень у відповідних осіб. У випадках, що не терплять зволікання, можливий огляд місця події до порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 190 КПК). За порушеною кримінальною справою слідчий проводить комплекс невідкладних слідчих дій.

Огляд місця події, ділянок місцевості, очисних споруд у справах про злочинні порушення правил екологічної безпеки може проводитись як невідкладна слідча дія у випадках виявлення очевидних ознак грубих порушень екологічного режиму чи шкідливих наслідків таких порушень (шкоди здоров’ю людей, сільськогосподарському виробництву, що викликало масову загибель риби, тощо). В інших випадках огляд місця події проводиться після опитування очевидців та інших осіб, огляду відповідних документів, завдяки чому особа, яка проводить огляд, одержує інформацію про розслідувану подію.

Місцем події може бути ділянка місцевості (місце вивезення або знешкодження викидів, відходів виробництва та ін.), ділянки акваторії прісних водойм, каналів, стічних промислових та побутових вод, моря, природні стоки вод, приміщення промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ, організацій, що можуть виявитися джерелом забруднення водойм та атмосферного повітря (виробничі та інші споруди, очисні, вловлюючі установки).

При підготовці до огляду треба вирішити питання про участь у ньому відповідних спеціалістів, у необхідних випадках — аквалангістів, водолазів, біологів, лікарів санепідстанцій, інженерів з очисних споруд, агрономів та ін. Необхідно також забезпечити готовність засобів криміналістичної техніки (слідча валіза), підсобних технічних засобів з урахуванням специфіки розслідування та огляду по даній категорії справ (наприклад, вимірювальні прилади, а також прилади, необхідні для складання плану місцевості, засоби для отримання проб води, повітря, ґрунту та ін.). Лише внаслідок огляду місця події можна безпосередньо дослідити обстановку, з’ясувати важливі для розкриття даного злочину обставини, а саме:

1) джерела (осередки) забруднення, місця викиду шкідливих речовин;

2) зону забруднення, напрямки його поширення;

3) чинники, що вплинули на поширення забруднення (інтенсивність викиду відходів, течія, вітер, рельєф місцевості тощо);

4) наслідки забруднення (наявність загиблої риби, водоплавної птиці, тварин, загиблих посівів та ін.);

5) сліди забруднення (мазут, інші матеріали та речовини на поверхні водойм, різні викиди та відходи виробництва тощо).

Огляд місця події, що здійснюється у напрямку поширення забруднення, дозволяє встановити та розширити коло очевидців розслідуваної події.

Безпосереднє сприйняття обстановки, з’ясування обставин події на місці дають слідчому можливість отримати більш повну інформацію про подію. Огляд, що буде проведений на наступних стадіях розслідування, дає можливість уточнити та перевірити дані, отримані раніше.

У разі, коли огляд місця події є невідкладною слідчою дією, перш за все необхідно здійснити заходи щодо усунення причин та наслідків забруднення (якщо це не було зроблено раніше), припинити його розповсюдження, встановити осіб, які можуть повідомити про обставини події.

Залежно від особливостей вихідних даних слідчий визначає приблизні межі огляду, окремі вузли місця події, центральний вузол огляду, напрямок огляду. Якщо відоме джерело забруднення, починати огляд краще з місця його розташування, а далі прямувати шляхом розповсюдження ознак забруднення. Якщо ж джерело відоме приблизно (за наявності, наприклад, на вказаній території кількох підприємств, що скидають відходи виробництва в одне водоймище), огляд можна розпочати із зони прояву наслідків забруднення (нерідко це узбережжя). Відбір проб із забруднюючою речовиною та проведення термінового їх аналізу (експрес-аналізу) дозволить встановити джерело забруднення, яке необхідно негайно оглянути.

Для фіксації даних огляду необхідно проводити фотографування з обов’язковим застосуванням орієнтуючої зйомки для відображення просторової протяжності місця, взаєморозташування джерел забруднення і місця забруднення з ознаками наслідків порушення екологічних правил. На окремих ділянках проводяться оглядові зйомки. Фотографуються також окремі вузли та деталі (зовнішній вид механізмів очисних споруд, їх деталей, забруднені ділянки відвідних каналів тощо). На схемах (планах) мають бути позначені місця події, взаємне розташування об’єктів, що оглядаються, із вказівкою джерела забруднення та осередків забруднення, місця взяття проб, для чого слід зробити кольорову розмітку шляхів поширення потоків забруднення.

При розслідуванні екологічних злочинів велике значення має огляд документів щодо правил охорони навколишнього середовища, для чого необхідно знати їх номенклатуру. Документи можуть бути оглянуті за місцем їх знаходження або, коли необхідно ретельно їх вивчити та співставити дані, що в них містяться, вони мають бути вилучені шляхом виїмки. До таких документів можуть належати:

1) документація на проектування захисних споруд (очисних, фільтруючих, відстійних);

2) документи про права та обов’язки осіб, які відповідають за додержання екологічних правил;

3) журнали чергових посадових осіб промислових, енергетичних, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ і організацій, що здійснюють згідно з виробничим (технологічним) процесом скидання стічних вод, відходів виробництва;

4) журнали (книги) обліку виробничих викидів;

5) транспортні документи на перевезення відходів виробництва (наряди, накладні, шляхові листи тощо);

6) документи про отримання відходів виробництва в місцях їх знешкодження, зберігання, утилізації (звалища, відвали тощо);

7) документи (інструкції, накази, розпорядження) про експлуатацію промислових, енергетичних, сільськогосподарських, комунальних об’єктів (систем) та дозволи на скидання стічних вод, викидів виробництва, відходів;

8) документи, що містять відомості про встановлені несправності, ремонт очисних, вловлюючих, каналізаційних та інших пристроїв;

9) документи контролю, проведеного відповідними інспекціями, станціями, службами і лабораторіями;

10) документи річних, морських, повітряних суден, плавзасобів (платформ та інших конструкцій), що містять відомості про скидання забруднюючих море речовин, відходів та матеріалів.

Загальним напрямом допиту незалежно від особи, яку допитують, є встановлення факту забруднення вод або атмосферного повітря, причин та обставин такого забруднення, його наслідків, осіб, які відповідають за дотримання правил охорони довкілля, ступеня їх вини, можливості відвернути забруднення та його наслідки.

Кримінальний закон одним із серйозних наслідків порушення правил екологічної безпеки визначає заподіяння шкоди здоров’ю людей. Не всі випадки забруднення вод та атмосферного повітря призводять до безпосереднього завдання шкоди здоров’ю людей, наслідки забруднення можуть бути виявлені лише через значний час. У зв’язку з цим під час підготовки до допиту потерпілого необхідно використовувати дані, що містяться в історії хвороби потерпілого, висновках медико-санітарної експертної комісії (МСЕК), судово-медичного експерта. Під час допиту з’ясовуються факти перебування потерпілого у місцях, які було забруднено шкідливими речовинами, відстань до цих місць, використання в їжу риби, виловленої у забрудненому водоймищі, продуктів, що виросли на ланах, зрошених неочищеними стічними водами тощо.

Допит свідків. Залежно від ступеня інформованості про обставини забруднення навколишнього середовища свідків можна поділити на кілька груп. По-перше, це посадові або інші особи, які повідомили про факти виявлення забруднення водоймища чи атмосферного повітря, до яких належать:

а) працівники відповідних інспекцій, яким стало відомо про порушення даним підприємством правил охорони природи, які виявили загибель риби; працівники санітарно-епідеміологічної служби (СЕС), які зареєстрували у повітрі за допомогою спеціальної апаратури підвищену концентрацію шкідливих речовин над певною територією;

б) особи, які опинилися в районі забруднення, працівники, які брали участь в очищенні водоймищ і ділянок місцевості, водії транспортних засобів, які вивозили відходи.

До другої групи свідків можна віднести осіб, які спостерігали факт викиду шкідливих відходів виробництва і можуть вказати джерело забруднення. Значний інтерес становлять свідчення осіб, пов’язаних з виробничим процесом та роботою очисних споруд. До цієї групи належать свідки, які можуть повідомити дані про причини виходу з ладу очисних споруд чи їх неправильне використання, порушення правил вивезення і знешкодження відходів. Під час розслідування можуть бути допитані як свідки особи, які брали участь у відомчому розслідуванні як поняті, спеціалісти, технічні помічники в першочергових слідчих діях.

У процесі розслідування екологічних злочинів для вирішення найбільш важливих завдань виникає потреба у проведенні тактичних операцій, до яких у зазначеній категорії справ належать такі: «Встановлення порушень екологічних стандартів», «Встановлення джерела забруднення», «Визначення об’єкта та наслідків забруднення», «Визначення документів, що відображають дотримання екологічних стандартів (правил)» та ін.

Початковий етап розслідування часто дає можливість встановити наявність наслідків злочинних порушень правил екологічної безпеки, зафіксувати сліди злочину. Однак для повного, всебічного і об’єктивного розслідування необхідно встановити важливі обставини шляхом провадження різних слідчих дій, тактичних операцій. На наступному етапі розслідування з’являються підстави для вирішення питання про винність осіб, відповідальних за порушення екологічних правил, у зв’язку з чим проводиться допит обвинувачених (підозрюваних). З метою перевірки одержаних даних поряд з іншими слідчими діями проводяться перевірка показань на місці, слідчий експеримент, призначаються судові експертизи.

Підготовка до допиту обвинувачених вимагає ознайомлення слідчого з даними, що стосуються додержання екологічних правил та стандартів (наприклад, технічною документацією на роботу очисних споруд, положеннями, інструкціями, наказами про права і обов’язки осіб, які відповідають за дотримання правил охорони довкілля, усунення шкідливих наслідків). Особливу увагу слід приділити вивченню технічної документації, в якій зареєстровано аналізи води, що скидається (повітря, що викидається), у разі потреби — проектної документації. Необхідно систематизувати матеріали справи: протоколи оглядів, матеріали відомчого розслідування тощо.

Підготовка до допиту передбачає також вивчення особи обвинуваченого, його ставлення до виконання службових обов’язків, рівень професійної підготовки (загальної, за профілем роботи і спеціальної), пов’язаної з обслуговуванням очисних споруд. Слід зазначити, що суб’єктами екологічних злочинів можуть бути посадові особи (наприклад, директор, головний інженер, головний технолог, керівник цеху або дільниці), а також інші особи, які безпосередньо відповідають за встановлення та експлуатацію очисних споруд або виконують різноманітні роботи, пов’язані з транспортуванням відходів виробництва та їх утилізацією. При підготовці до допиту необхідно систематизувати докази щодо кожного обвинуваченого, а також вирішити питання про послідовність допиту, якщо обвинувачених декілька.

У разі, коли обвинуваченому ставиться за провину систематичне забруднення або неодноразові викиди шкідливих відходів промислового характеру в атмосферу, необхідно передбачити послідовність пред’явлення доказів за кожним епізодом.

При допиті обвинуваченого необхідно з’ясувати: обставини, що призвели до порушення правил охорони довкілля; мотиви, з яких сталося забруднення вод або повітря; осіб, які брали участь у скиданні неочищених стічних вод тощо (крім обвинуваченого), і в зв’язку з цим роль кожного з учасників даного технологічного процесу згідно зі службовими обов’язками; форми контролю за їх діями та як він здійснювався.

Якщо необхідно перевірити, чи мало змогу виникнути певне явище, розвинутися або припинитися певним чином, за визначений відрізок часу, залишивши відповідні сліди, іноді виникає потреба у проведенні слідчого експерименту (ст. 194 КПК). При цьому слід зазначити, що слідчий експеримент проводиться з дотриманням правил безпеки лише для перевірки явищ, реконструкція яких необхідна для з’ясування окремих обставин події. Позитивні результати можуть бути отримані шляхом перевірки та уточнення показань обвинуваченого на місці.

Розслідування порушень правил екологічної безпеки вимагає застосування спеціальних знань з різних наукових галузей, оскільки коло об’єктів дослідження у зазначених справах дуже різноманітне. У методиці розслідування вказаних злочинів складається система типових експертиз, серед яких центральне місце має посісти така, що зараз формується, — судово-екологічна експертиза. Ця експертиза є, власне, комплексним дослідженням, що здійснюється спеціалістами у галузі екології разом з медиками, експертами-біологами, зоотехніками, ветеринарами, хіміками, гідрологами, агротехніками, інженерами з очисних споруд, технологами виробництв, пов’язаних із шкідливими відходами, тощо.

При розслідуванні порушень правил охорони довкілля необхідно виходити з цілей та основних завдань, визначених Законом України «Про екологічну експертизу». Метою екологічної експертизи є попередження негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях та об’єктах.

Головними її завданнями є: визначення ступеня екологічного ризику та безпеки запланованої або здійснюваної діяльності; організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи; встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарним нормам, будівельним нормам та правилам; оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природних ресурсів; оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та здоров’я людей; підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Об’єктами екологічної експертизи є проекти нормативно-правових актів, передпроектні матеріали, документація на впровадження нової техніки, технології, матеріалів, рідин, продукції, реалізація яких може призвести до порушень екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища, створення загрози здоров’ю людей.

Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах та регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей.

Суб’єктами екологічної експертизи є: центральні органи охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, їх органи на місцях, їх спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії; органи або установи охорони здоров’я, інші державні органи, місцеві ради та органи місцевої державної адміністрації відповідно із законодавством; громадські організації екологічної спрямованості або створені ними спеціалізовані формування; інші установи, організації та підприємства, у тому числі іноземні юридичні чи фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи; окремі громадяни в порядку, передбаченому Законом України «Про екологічну експертизу», та іншими законодавчими актами.

При розслідуванні порушень правил екологічної безпеки висновки екологічної експертизи, проведеної під час відомчої перевірки до порушення кримінальної справи, служать одним із джерел відомостей про порушення встановлених правил проектування, спорудження і експлуатації тих чи інших об’єктів з точки зору екологічних вимог. Вони можуть скласти або доповнити підстави для порушення кримінальної справи.

Слід розрізняти екологічну експертизу, що проводиться відповідно до положень Закону України «Про екологічну експертизу», і судово-екологічну експертизу, яка призначається під час слідства, у разі, коли для вирiшення питань, що виникли перед слідчим, недостатньо висновку екологічної експертизи. На практиці мають місце випадки, коли судові експертизи не призначаються на тій підставі, що до справи залучені висновки відповідних органів, які здійснюють контрольно-інспекційні функції, в тому числі матеріали екологічної експертизи. Такі висновки іноді надаються спеціалістами науково-дослідних і проектних інститутів того відомства, що й підприємство, яким були забруднені вода або повітря.

Відомчі висновки, як і висновки державної екологічної експертизи, можуть розглядатися на підставі ст. 83 КПК як документи, що є джерелами, які містять відомості про факти, викладені або засвідчені відповідними спеціалістами. При призначенні судової експертизи у цих справах слід зазначити, що активний розвиток загальної екології як системи знань про закономірності взаємодії живих організмів із середовищем існування сприяв виникненню в її межах самостійних галузей, які вивчають окремі сторони спілкування людини з природою: екології людини (системи знань про вплив природних і антропогенних чинників на здоров’я людини, адаптації (і дезадаптації) її організму в умовах навколишнього середовища); інженерної екології (системи знань про екологічні вимоги до сучасного виробництва, досягнень науки і техніки); соціальної екології (системи знань про взаємодію суспільства і природи). На відміну від галузей загальної екології, побудованих на природно-науковій базі, соціальна екологія ґрунтується на синтезі природознавства і соціології.

Предмет судово-екологічної експертизи визначається особливостями спеціальних знань вказаних галузей екологічної науки. Об’єктами даної експертизи у широкому розумінні є навколишнє природне середовище (біосфера), її стан внаслідок впливу людини, її господарчої діяльності.

До компетенції експертів у галузі екології належить визначення:

1) критичного рівня забруднення (КРЗ) навколишнього середовища для даної місцевості, перевищення якого становить небезпеку для здоров’я населення і стану якості середовища;

2) гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин у водоймища, атмосферне повітря, ґрунт та інших шкідливих впливів на природне середовище, допущених даним виробничо-господарським об’єктом;

3) гранично допустимих концентраціях (ГДК) шкідливих речовин в атмосферному повітрі, водоймищах, ґрунті, дійсно встановлених відповідними контролюючими компетентними органами;

4) стандартів якості навколишнього природного середовища, що пред’являються до діяльності виробничо-господарчих об’єктів;

5) екологічної шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил охорони навколишнього середовища;

6) безпосередніх причин заподіяння екологічної шкоди;

7) чи не стали причиною події дефекти проектування, планування даного об’єкта, його експлуатації;

8) можливості уникнути порушення правил охорони довкілля;

9) чи не призвели до шкідливих екологічних наслідків чинники, що не залежать від цих порушень;

10) причин і умов, що сприяли порушенням правил екологічної безпеки.

Для проведення судово-екологічної експертизи можливо залучати спеціалістів органів, що здійснюють державну екологічну експертизу (органи Держкомгідромету, Міністерства охорони здоров’я та ін.), працівників судово-експертних установ Міністерства юстиції (біологів, ґрунтознавців, хіміків) з питань, що входять до їх компетенції.

У зв’язку з тим, що диспозиції статей 241—243 КК визначають дані злочини закінченими з моменту забруднення акваторії вод, атмосферного повітря, часто виникає необхідність проведення судових експертиз для встановлення самого факту і обставин такого забруднення певної території або акваторії даним підприємством, судном тощо. Для вирішення таких завдань призначаються судово-технічна, судово-технологічна, судово-хімічна, судова агротехнічна, судова гідрометеорологічна, судово-біологічна експертизи.

Для встановлення окремих обставин, пов’язаних із наслідками вказаних забруднень, крім перелічених можуть призначатися судово-медична, судово-ветеринарна, судово-іхтіологічна експертизи.

Судово-технічна експертиза призначається для оцінки технічного стану захисного, очисного й уловлюючого обладнання, виявлення його дефектів, безпосередніх технічних та організаційних причин дефектності роботи обладнання, а також обставин, що цьому сприяли.

Судово-технологічна експертиза вирішує питання роботи технологічного обладнання (у тому числі очисного) в конкретному виробничому процесі, пов’язаному з виділенням відходів, викидів, шкідливих речовин, що потребують відповідної очистки і знешкодження, а також з роботою двигунів та іншого обладнання суден, що викликає необхідність скидання речовин.

Судово-хімічна, судова агротехнічна, судова гідрометеорологічна експертизи призначаються для встановлення факту забруднення певної території або акваторії, водних джерел, підземних вод неочищеними і незнешкодженими стічними водами, викидами або відходами, що заподіяли або можуть заподіяти шкоду здоров’ю людей чи рибним запасам, а також забруднення атмосферного повітря шкідливими для здоров’я людей відходами промислового виробництва, забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров’я людей або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами, що можуть спричинити збитки зонам відпочинку або перешкоджати іншим законним видам використання моря. З цією метою перед експертом відповідної спеціальності можуть бути поставлені такі питання:

1) чи не містять вказані проби води (повітря, ґрунту) будь-які шкідливі речовини; якщо містять, то які саме;

2) які особливості (вид, склад, тощо) вказаної речовини, що виявлені в даній пробі;

3) чи однакові запропоновані для експертного дослідження речовини, що виявлені в даному районі (просторі) й отримані зразки викидів, відходів, скидів.

Для вирішення подібних питань може призначатись також судова матеріалознавча експертиза нафтопродуктів, мастил тощо.

Оскільки під час розслідування забруднення вод і атмосферного повітря треба встановити, чи не спричинило таке забруднення шкоди здоров’ю людей, у ряді випадків необхідно провести судово-медичну експертизу потерпілих і речових доказів для вирішення таких питань:

1) якою речовиною і якою її кількістю (дозою) спричинено шкоду здоров’ю даної особи;

2) яким шляхом (через дихальні шляхи, органи травлення, зовнішні покриви) шкідлива для здоров’я речовина потрапила в організм;

3) чи виявлено будь-яке захворювання у даної особи і якщо так, яка його причина;

4) чи не втратила дана особа працездатності внаслідок забруднення водоймища (атмосферного повітря) певною речовиною, а якщо так, то який ступінь втрати працездатності.

Велике значення для встановлення факту і обставин спричинення шкоди рибним запасам прісних водойм і моря має проведення судово-іхтіологічної експертизи, яка може вирішити питання:

1) які причини загибелі риби у даному районі акваторії;

2) якою речовиною викликане отруєння риби;

3) скільки часу минуло з моменту отруєння риби;

4) яку шкоду може спричинити рибним запасам забруднення даного району акваторії виявленими у воді шкідливими речовинами;

5) яких заходів необхідно вжити для усунення шкідливих наслідків, викликаних забрудненням даного району акваторії, що призвели до скорочення рибних запасів (живих ресурсів моря).

У разі необхідності встановити шкоду, заподіяну забрудненням водойм, сільськогосподарському виробництву або такому виду ресурсів моря, як морські тварини можуть призначатись судово-зоологічна (судова зоотехнічна), судово-ветеринарна експертизи.

Велике значення для розслідування даного виду злочинів має залучення представників громадських об’єднань до проведення окремих слідчих дій: встановлення свідків, потерпілих, охорони місця події, обстеження території й акваторії з метою виявлення слідів злочину, його наслідків, з’ясування обставин, що сприяли порушенням правил екологічної безпеки та ін.

На наступному етапі розслідування і в заключній його стадії виникає потреба у здійсненні тактичних операцій, що мають встановити важливі для даної категорії справ обставини. До подібних операцій належать: встановлення функцій службових осіб і технічного персоналу, причинних зв’язків між їх діяльністю і наслідками, що настали; визначення фізичної, матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином; з’ясування причин і умов, що сприяли порушенням екологічних стандартів і нормативів.