4.Стадії правозастосування та їх зміст.

Практика застосування норм права виробила певну методику дій співробітників органів внутрішніх справ, у відповідності до якої весь процес може бути поданий у вигляді наступних стадій.

Перша стадія - встановлення фактичних обставин справи, тобто суті і юридичної значимості досліджуваної події.

На цій стадії оцінюються фактичні обставини справи. У першу чергу ті, що викликають негативні юридичні наслідки. Слідом за ними з'ясовуються умови, які хоча й не мають безпосереднього відношення до розслідуваної події, але вагомі для вироблення правильних рішень (кримінологічна і соціально-економічна обстановка в регіоні, характеристика особистості правопорушника).

Виявляючи фактичні обставини події, слідчий визначає їх достовірність і відношення до аналізованого випадку. Тут першорядну роль грають юридичні докази, які засвідчують подію, що служить підставою для застосування правової норми. В якості таких доказів можуть виступати документи, довідки, звіти, висновки спеціалістів, показання свідків, очевидців, результати соціологічних досліджень, речові докази.

В ряді випадків для встановлення істини виникає необхідність перевірення достовірності одних доказів іншими. Характерно, що коло доказів по адміністративних справах значно ширше, ніж по кримінальним і цивільним (фактичні підстави справи).

Друга стадія - вибір норми, тобто визначення норми, на основі якої повинен розглядатися даний факт. На цій стадії відбувається попередня кваліфікація події, остаточна ж провадиться при рішенні в справі. Для правильного вибору іноді доводиться розглядати декілька норм. При цьому для особи, що приймає рішення, критерієм оцінки є власне переконання.

Вибір норми права передбачає перевірку істинності її тексту, аналіз, із погляду законності, тлумачення її дії в часу, просторі і по колу осіб (юридичні підстави справи).

Завершальним елементом правозастосування є винесення рішення (третя стадія), що фіксується у відповідному акті. Особливість останнього полягає в тому, що він не тільки встановлює наявність визначеної події і його юридичні наслідки для конкретної особи, але і порядок виконання винесеного рішення.

5.Поняття аналогії закону та аналогії права.

Навіть найдосконаліша система права не може охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребують цивільно-правового регулювання.

Так, безпосередньо в Цивільному кодексі України, незважаючи на регулювання ним широкого кола приватних відносин, відсутня правова регламентація питань, які виникають на практиці у зв'язку з медичним обслуговуванням, функціонуванням закладів громадського харчування та іншими видами повсякденного обслуговування, тобто ці відносини залишилися поза полем правового регулювання.

Суспільні відносини, які залишаються поза полем правового регулювання, утворюють прогалини в праві. Під прогалиною в праві звичайно розуміють випадки, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою. Засобом усунення прогалин є прийняття нових норм або редагування застарілих.

Однак життя не стоїть на місці, і учасники цивільних відносин не можуть чекати, поки прогалину в праві усуне законодавець. Вихід полягає в тому, що суб'єктам цивільних правовідносин і суду надається право вирішувати справи такого роду за допомогою аналоги.

Перший вид аналогії (за відсутності закону, який регулює спірні відносини) носить назву аналогія закону. Сутність цього виду полягає в тому, що певні цивільні відносини, не регульовані Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства чи договором, можуть регулюватися тими правовими нормами цих актів, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Аналогія закону має місце, якщо:

• відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;

• ці відносини не регулюються якимись конкретними нормами права;

• є закон, який регулює схожі відносини і який може бути застосований за аналогією, вирішуючи справу шляхом використання аналогії закону, суд повинен не лише покластися на конкретну норму закону, а й обґрунтувати, чому він вважає за можливе її застосувати.

У певних випадках законодавець з метою "нормативної економії" сам вказує на необхідність застосування аналогічного закону. Так, до відносин за договорами контрактації, міни, не врегульованих правилами щодо цих договорів, застосовують загальні положення про договір купівлі-продажу і правила про договори поставки, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими нормативно-правовими актами.

Трапляються і більш суттєві прогалини в законі, коли відсутні не лише прямі, а й аналогічні норми. Такі прогалини заповнюють за допомогою аналоги права, їх сутність полягає в тому, що у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до принципів цивільного законодавства. При використанні аналогії права необхідно визначити, якими засадами і змістом цивільного законодавства суд керується, оскільки без такого детального аргументування рішення суду вважається необґрунтованим.

Слід підкреслити, що положення Цивільного кодексу України застосовують до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.