5.9.Час відпочинку, його види

Час відпочинку — це встановлений законодавством час, упродовж якого працівники вільні від виконання своїх трудових обов’язків, і який вони можуть використовувати за власним розсудом. Відповідно до Конституції України (ст. 45) кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпо­чинку, а також щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи уночі.

Важливо те, що і максимальна тривалість робочого часу, і мі­німальна тривалість часу відпочинку, оплачуваної щорічної від­пустки, вихідні, святкові і неробочі дні, а також інші умови здій­снення права на відпочинок визначаються законом. Тобто жод­ним керівникам, підприємцям та іншим фізичним і юридичним особам не надане право регулювати ці питання.

Законодавством передбачені такі види відпочинку:

1)перерви впродовж робочого дня (для відпочинку і харчу­вання);

2)щоденний відпочинок (перерви між робочими днями та змінами);

3)щотижневі дні відпочинку (вихідні дні);

4)святкові і неробочі дні;

5)відпустки.

Згідно зі ст. 66 КЗпП, працівникам надається перерва для відпочинку і споживання їжі тривалістю не більше двох годин. Така перерва не є робочим часом і має надаватися, як правило, через 4 год після початку роботи. Час початку роботи і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового роз­порядку. На час перерви працівники можуть відлучатися з міс­ця роботи. Але на тій роботі, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові має бути надана змога спожи­вати їжу впродовж робочого часу.

Для деяких категорій працівників і у деяких випадках нор­мативні акти встановлюють додаткові перерви, які зараховують­ся до робочого часу. До таких додаткових перерв, зокрема, на­лежать: перерви для працівників, зайнятих на роботах зі шкід­ливими умовами праці; перерви для відпочинку на вантажно- розвантажувальних роботах; перерви для зігрівання працівників, які працюють в холодну пору року на відкритому повітрі.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку, згідно ст. 70 КЗпП, має бути не менше ніж 42 год.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законо­давством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації. Зазвичай це субота або понеділок. Якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день пе­реносять на наступний після святкового чи неробочого (частина третя ст. 67 КЗпП).

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення ро­боти яких не можливе, вихідні дні надаються у різні дні тижня згідно з графіком зайнятості, що затверджує керівник підприєм­ства, установи, організації за погодженням з профспілкою.

Робота у вихідні дні заборонена. Залучення окремих кате­горій працівників до роботи у вихідні дні допускається лише у виняткових випадках, передбачених ст. 71 КЗпП, за письмовим наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації з дозволу профспілки.

Такими випадками визнаються: відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайне усунення їх на­слідків; відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна; виконання невідкладних, непередбачених робіт, від негайного виконання яких залежить нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів у подальшому; виконання невідклад­них вантажно-розвантажувальних робіт для запобігання або усу­нення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Відповідно до ст. 73 КЗпП, святковими і неробочими дня­ми є:

—1 січня — Новий рік;

—7 січня — Різдво Христове;

—8 березня — Міжнародний жіночий день;

—1,2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

—9 травня — День Перемоги;

—28 червня — День Конституції України;

—24 серпня — День Незалежності України.

Неробочими днями є дні релігійних свят:

—7 січня — Різдво Христове;

—один день (неділя) — Пасха (Великдень);

—один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) кон­фесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, уста­нов, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування вели­ких свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові і неробочі дні допускаються лише роботи, при­пинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (під­приємства, установи, організації, що безперервно діють), роботи, зумовлені потребою обслуговування населення, а також невід­кладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота у зазначені дні компенсується відповідно до ст. 107 КЗпП у грошовій формі в подвійному розмірі або за бажанням працівника наданням іншого дня відпочинку.