5.6.Відсторонення від роботи медичних працівників

Згідно зі ст. 21 і 139 КЗпП, медичний працівник, який уклав трудовий договір,

зобов’язаний виконувати правила внутрішньо­го трудового розпорядку підприємства, установи, організації, виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний, згідно зі ст. 21 та 141 КЗпП, забезпечувати медичному працівникові умо­ви праці, необхідні для виконання роботи; забезпечувати трудову й виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці.

Відповідно до ст. 153 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний забезпечувати безпечні та нешкідливі умови праці, систематично проводити інструктаж (навчання) працівни­ків з питань охорони праці, протипожежної охорони.

Ст. 159 КЗпП зобов’язує медичного працівника знати і вико­нувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила по­водження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, а ст. 160 КЗпП вимагає від власника або уповноваженого ним органу здійснення постійного контролю за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охоро­ну праці.

Згідно зі ст. 169 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за власні кошти організувати проведення медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці.

Ст. 46 КЗпП передбачено випадки, коли власник або уповно­важений ним орган може відсторонити медичного працівника від роботи у зв’язку з невиконанням зобов’язань. Відсторонення від роботи можливе:

1)у разі появи на роботі в нетверезому стані або стані нарко­тичного чи токсичного сп’яніння;

2)у разі відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

3)в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення передбачає недопущення медичного працівни­ка на певний термін до роботи, яку він зобов’язався виконувати відповідно до трудового договору. Варто зазначити, що в разі від­сторонення від роботи трудові правовідносини та дія трудового договору тривають, хоча медичний працівник тимчасово до робо­ти і не допускається.

Відсторонення застосовують як тимчасовий захід до прийнят­тя остаточного рішення про можливість чи неможливість вико­нання медичним працівником передбаченої трудовим договором роботи або перебування його на певній посаді. Після закінчення терміну медичного працівника, залежно від наявних підстав, мо­жуть допустити до роботи, перевести на іншу роботу або звільни­ти. Наприклад, його можуть допустити до роботи, якщо відсторо­нення було незаконним або усунуто причини такого відсторонен­ня, тобто працівник виконав умови допуску до роботи (успішно пройшов обов’язковий медичний огляд, перевірку відповідних знань тощо).

Однак варто зазначити, що невиконання у встановлений тер­мін вимог, які були підставою для законного відсторонення, дає право власнику або уповноваженому ним органу притягнути пра­цівника до дисциплінарної відповідальності, навіть розірвати з ним трудовий договір у встановленому порядку.

Працівник після відсторонення від роботи може бути тимча­сово або постійно переведений на іншу роботу, наприклад за ре­зультатами обов’язкового медичного огляду, якщо в медичному висновку буде зазначено про неспроможність медичного праців­ника виконувати передбачену трудовим договором роботу через стан здоров’я.

Відсторонення медичного працівника від роботи може пере­дувати його звільненню, зокрема за п. 7 частини першої ст. 40 КЗпП у зв’язку з появою його на роботі в нетверезому стані, у ста­ні наркотичного або токсичного сп’яніння.

Додаткові підстави для відсторонення та умови оплати цього періоду можуть бути передбачені в укладеному договорі, оскіль­ки в частині третій ст. 21 КЗпП зазначено, що в контракті права, обов’язки, умови організації праці, матеріального забезпечення та відповідальність сторін можуть встановлюватись угодою сто­рін.

Враховуючи те, що заробітна плата виплачується за викона­ну роботу (ст. 94 КЗпП, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р.), відсторонення від роботи повинно було б здійснюватися без збереження заробітної плати. Однак законо­давством встановлені окремі випадки, коли заробітна плата збе­рігається або працівникові виплачується допомога відповідно до державного соціального страхування. Зокрема, у Законі Україні «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ встановле­но, що власник або уповноважений ним орган забезпечує усунен­ня причин, які призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, а працівник, у свою чергу, зобов’язаний проходити у встановленому порядку медичні огляди, дбати про особисту без­пеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я людей, які його оточують. Крім того, працівники, зайняті на роботах з підвище­ною небезпекою, мають проходити попереднє спеціальне навчан­ня й один раз на рік перевіряти знання відповідних нормативних актів.

У ст. 17 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що власник зобов’язаний відсторонити від роботи медичного пра­цівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медич­ного огляду, без збереження заробітної плати. Згідно з наступною статтею, не допускаються до роботи працівники, серед них і по­садові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці. Вимагати відсторонення осіб, які не про­йшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання та інструктажу, не перевірили знання і не допущені до відповід­них робіт, згідно зі ст. 15 Закону України «Про охорону праці», мають право спеціалісти служби охорони праці підприємства (за­кладу, установи).

Відповідно до ст. 7, 42 Закону України «Про забезпечення са­нітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 люто­го 1994 р. № 4004-ХІІ, відсторонюються від роботи особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворі на небезпечні для оточення інфекційні хвороби, або особи, які контактували з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомо­ ги із соціального страхування. Відсторонення таких працівників здійснюється на підставі відповідного подання уповноваженої на це посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, яке надається власникам підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органам.

Спори, пов’язані з відстороненням медичних працівників від роботи, вирішуються в порядку, встановленому КЗпП для розгля­ду трудових спорів.

Ст. 147 Кримінально-процесуального кодексу України перед­бачає відсторонення від роботи посадової особи в разі притягнен­ня її до кримінальної відповідальності за посадовий або інший злочин, якщо вона може негативно впливати на перебіг досудово- го чи судового слідства. Слідчий виносить мотивовану постанову для відсторонення від посади. А сам процес проводять із санкції прокурора чи його заступника. Копію постанови для виконання надсилають за місцем роботи (служби) обвинуваченого.

Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу зни­кає потреба.

Слід зазначити, що ця стаття не передбачає у такому разі збе­реження заробітної плати, але Закон України «Про порядок від­шкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р. № 266/94-ВР досить детально регулює, зокрема, питання, пов’язані з незаконним відстороненням громадянина від роботи. Так, відповідно до положень цього Закону, шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного відсторонення від роботи (посади), підлягає відшкодуванню. Таке право виникає в разі:

—виправдання судом;

—закриття кримінальної справи за відсутності події злочи­ну, відсутності у діянні складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

—відмови у порушенні кримінальної справи або її закриття.

Відшкодування заробітку в разі незаконного відсторонення

від роботи проводять за рахунок коштів державного бюджету, а розмір суми визначають з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади).

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, за­вданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досу­дового слідства, прокуратури і суду» також встановлено таке:

Витяг зі ст. 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, за­вданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»

Громадянин, відсторонений від посади у зв’язку з незаконним при­тягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація під­приємства, установи, організації, скорочення посади, а також наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) — йому має бути надано державною службою зайня­тості іншу підходящу роботу. [...]

Робота (посада) надається громадянинові не пізніше місячного терміну з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення поста­нови (ухвали) про закриття кримінальної справи за відсутністю події зло­чину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обви­нуваченого у вчиненні злочину.

В абзаці другому п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 зазначено, що спори, пов’язані з відсторо­ненням медичних працівників від роботи за рішенням прокурора або слідчого, не підлягають судовому розгляду, а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. Після скасування такої постанови трудовий спір вирішується в загальному порядку.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. № 13 роз’яснено, що в разі, коли буде вста­новлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив медичного праців­ника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв’язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Відсторонення медичного працівника від роботи здійснюєть­ся власником або уповноваженим ним органом шляхом видання наказу в термін, визначений у відповідному поданні уповноваже­них на це осіб або постанові слідчого.