5.12.Охорона праці в закладах охорони здоров’я

Кожний громадянин має конституційне право на охорону життя і здоров’я в процесі трудової діяльності. Ці питання регу­люються відповідними нормами КЗпП, Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., іншим законодавством України та колективним договором. Зокрема, КЗпП (ст. 153), передбачає, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях мають створюватися безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпе­чення таких умов є обов’язком роботодавця.

Ст. 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» зобов’язує державні, громадські та інші ор­гани, підприємства, установи, організації, посадових осіб і гро­мадян забезпечувати пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення й окремих осіб. А вже наступна, ст. 6, закріплює право на охорону здоров’я, що пе­редбачає серед інших право на безпечні і здорові умови праці.

Правове регулювання охорони праці охоплює: розроблення і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки без­пеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів,

спрямованих на створення сприятливих умов праці, що запобі­гають виникненню виробничих травмувань та розвитку профе­сійних захворювань, на створення сприятливих умов праці і за­безпечення її охорони на підприємствах, в установах, закладах; у процесі виконання працівниками своїх трудових обов’язків; сис­тематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо за участю самих трудових колективів.

Подальшому вдосконаленню законодавства з охорони пра­ці, розробленню науково обґрунтованих державних стандартів і регламентів, будівельних та санітарних норм і правил сприяє діяльність низки науково-дослідних інститутів, кафедр та науково-дослідних центрів вищих навчальних закладів, серед яких провідну роль відіграють Національний науково-дослідний інститут охорони праці, Інститут медицини праці, Інститут гігіє­ни та медичної екології, Науковий центр радіаційної медицини, Інститут держави і права, Інститут економіки тощо.

Розглядаючи систему управління охороною праці в медицині, варто зазначити, що вона, маючи відповідну державну структуру, характеризується наявністю певних структурних особливостей у кожному конкретному лікувально-профілактичному закладі (схема 5.1).

Зрозуміло, що викладена структура є досить умовною, адже міністерства, вдосконалюючи роботу, змінюють свої окремі від­діли та підрозділи, причому як їх назву, так і головні напрями роботи. Однак у будь-якому разі як у самих органах державного управління, так і в окремих їх закладах завжди знаходить місце функціонування відповідних структур з охорони праці.

Розглядаючи основні положення Закону України «Повнова­ження міністерств та інших центральних органів Державної ви­конавчої влади у галузі охорони праці», слід зауважити, що мі­ністерства і відповідно Міністерство охорони здоров’я України:

1)проводять єдину науково-технічну політику в галузі охоро­ни праці;

2)розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліп­шення гігієнічних умов праці та дотримання її безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в галузі в цілому;

3)здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств (установ, закладів) галузі з охорони праці;

4)укладають з галузевою профспілкою медичних працівни­ків угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;

Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ України)
	Управління бюджетно-страхової медицини та нових медичних технологій
	Відділ капітального будівництва та охорони праці при МОЗ України
	Обласне управління охорони здоров’я облдержадміністрації
				Відділ технічного нагляду та охорони праці
	Вищі та середні медичні навчальні заклади,
				Районні (міські) управління охорони здоров’я
	підпорядковані МОЗ України
				Відділ з технічного нагляду та охорони здоров’я
	Лікувально-профілактичні та окремі медичні навчальні заклади області					Інженери з технічного нагляду та охорони праці

Схема 5.1. Структура управління охороною праці у медичній галузі

5)фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів з охорони праці;

6)організовують навчання та контроль знань норм і правил з охорони праці для керівників, працівників та спеціалістів галузі;

7)здійснюють внутрішньовідомчий контроль за станом охо­рони праці;

8)створюють для координації та вдосконалення діяльності з охорони праці управління (відділи, служби) охорони праці на місцях.

Крім того, більшість цих положень поширюються і на управ­ління охорони здоров’я обласних державних адміністрацій та їх відповідні відділи з охорони праці (відділи з технічного нагляду та охорони праці).

Очевидно, з розвитком місцевого самоврядування чіткіше місце у структурі управління охорони праці отримають відділи з охорони праці при міських управліннях охорони здоров’я, тери­торіальних медичних об’єднаннях міських та сільських районів тощо.

На схемі 5.2 зображено орієнтовну структурну схему здій­снення адміністративного контролю з охорони праці в лікувально- профілактичному закладі.

У сучасних умовах гострою є проблема охорони праці, впро­вадження комфортних санітарно-гігієнічних умов на робочих місцях та профілактики професійних захворювань не лише на підприємствах, а й у лікувально-профілактичних закладах. А це понад 1 млн 100 тис. працівників (без урахування медичних за­кладів недержавних форм власності).

Головний лікар лікувально-профілактичного закладу

Заступники головного лікаря

3 поліклініч­ної справи (завідувач поліклінікою)

3 лікувальної роботи лікарні (начмед)

3 адміністра­тивно-госпо­дарчої роботи (завгосп)

3 питань охорони праці (інженер 3 охорони праці)

\

\

\

Завідувачі служб: терапевтичної, хірургічної та ін., старші медсестри, сестри-господарки

Завідувачі стаціонарних відділень: терапевтичного, хірургічного та ін., старші медсестри, сестри-господарки

Структурні підроз­діли та їх керів­ники: гаражне господарство, бри­гада сантехніків, електриків, слюса­рів, котельня, пральня, автоклавна тощо

Схема 5.2. Орієнтовна структурна схема здійснення адміністративного контролю за проведен­ням заходів з охорони праці в лікувально-профілактичному закладі

Законодавчі і нормативно-правові акти, що регламентують питання охорони і безпеки праці в галузі охорони здоров’я, не на повні 2 % охоплюють необхідну кількість робочих місць, про­фесій та медичної техніки. Це зумовлює значну кількість захво­рювань, у тому числі професійних, а також виробничих травм у працівників галузі. Відсутність фінансування значно скоротила змогу контролювати охорону праці на місцях — безпосередньо в лікувально-профілактичних закладах.

Та нерідко й самі працівники не надають цьому особливого значення. Якщо в питаннях охорони праці трохи більше інформо­ваний медичний персонал радіологічних, протитуберкульозних та інфекційних відділень, диспансерів, то значно менше — тера­певтичних відділень міських, обласних і особливо районних ліка­рень. А тим часом на організм працівників впливають і такі чин­ники, як забруднення лікарськими речовинами повітря робочих приміщень, висока вологість, погана вентиляція, використання ультразвукової апаратури.

Медичні працівники посідають п’яте місце за поширеністю професійної захворюваності, випереджаючи працівників хіміч­ної промисловості, і останніми роками майже на 20 % перевищує загальну захворюваність в Україні. Захворюваність на туберку­льоз серед тих, хто працює в протитуберкульозних відділеннях, у 5—10 разів перевищує захворюваність медичних працівників. Саме туберкульоз органів дихання посідає перше місце в структу­рі професійних захворювань по галузі, далі — алергійні захворю­вання, захворювання шкіри.

Оскільки медичні заклади поповнюються новою медичною технікою, потрібні нормативні акти, інструкції щодо безпечного користування нею. Важливим є поліпшення умов праці на робо­чих місцях, особливо в хірургічних, акушерсько-гінекологічних, радіологічних, інфекційних відділеннях, у протитуберкульозних диспансерах, шкірно-венеричних диспансерах, спеціалізованих центрах профілактики та лікування хворих на СНІД.

Пропаганді безпечних та нешкідливих умов праці, на дум­ку багатьох керівників лікувально-профілактичних закладів, сприяла б реанімація загальнодержавної системи охорони пра­ці за моделлю радянських часів на рівні Міністерства охорони здоров’я та ЦК галузевої профспілки.

До речі, цими питаннями займається галузева профспілка ме­дичних працівників. У профспілкових структурах можуть бути створені відділи з охорони праці та засновані посади штатних ін­спекторів, громадських контролерів, відповідальних за охорону праці на місцях (у відділенні лікарні, у лабораторії, у господарчій або допоміжній структурі (котельна, пральня, автоклавна) тощо).

Для виконання Закону України «Про охорону праці» Дер­жавним комітетом України з нагляду за охороною праці згідно з наказом № 72 від 3 серпня 1993 р. затверджено «Типове положен­ня про комісію з питань охорони праці» та відповідно до наказу № 135 від 28 грудня 1993 р. — «Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці».

Згідно з цими документами, комісію з питань охорони пра­ці організують у колективах (лікарнях) з кількістю працівників понад 50 осіб за рішенням зборів співробітників. Вона є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу, що створюється для залучення до співробітництва у сфері управ­ління охороною праці відповідної галузі та формується на засадах рівного представництва від роботодавця та працівників.

Комісія з питань охорони праці:

а)захищає права та інтереси медичних працівників у сфері охорони праці;

б)аналізує стан безпеки та умов праці на виробництві (у лі­карні) і надає відповідні рекомендації роботодавцеві;

в)має право: звертатися до керівника (головного лікаря) з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці, встановлювати ступінь вини потерпілого, здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці (за­безпечення засобами колективного та індивідуального захисту, профілактичним харчуванням), брати участь у вирішенні кон­фліктних ситуацій у справі охорони праці тощо;

г)очолюється головою, якого обирають на її засіданні.

Члени комісії з питань охорони праці виконують обов’язки на

громадських засадах, засідання (рішення) оформлюють у вигляді протоколів, один раз на рік звітують про свою роботу на загаль­них зборах та беруть участь у розробленні колективного договору між адміністрацією та працівником (розділ «Охорона праці»), у роботі постійнодіючих комісій з питань атестації робочих місць, у розслідуванні нещасних випадків та інших конфліктних ситуа­цій з питань охорони праці тощо.

Члени комісії з питань охорони праці мають право:

—безпосередньо перевіряти стан безпеки і гігієни праці, до­тримання медичними працівниками нормативних актів з охоро­ни праці;

—вносити пропозиції щодо усунення недоліків у сфері охо­рони праці;

—вимагати у керівника виробничого (лікарняного) під­розділу припинення роботи у разі створення загрози життю або здоров’ю працівників;

—вносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти з охорони праці;

—бути обраними до складу комісії з охорони праці та бути представниками в судах, де слухаються питання щодо порушень охорони праці.

Питання звільнення або заміни членів комісії вирішують тільки на зборах колективу. Особи, які створюють перешкоди для їх діяльності, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством.