5.11.Матеріальна відповідальність у закладах охорони здоров’я

Індивідуальну матеріальну відповідальність регулює трудове законодавство. В окремих випадках індивідуальну матеріальну відповідальність може встановлювати трудовий контракт.

Ст. 130 КЗпП передбачено матеріальну відповідальність пра­цівників за шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків. На думку Міністерства праці та соціальної політики України (лист від 18 жовтня 2007 р. № 255/06/187-07), мате­ріально відповідальним може бути будь-який працівник, який уклав трудовий договір з підприємством (у нашому випадку — із закладом охорони здоров’я, далі — заклад).

Індивідуальна матеріальна відповідальність поширюється на кожного працівника закладу і не вимагає укладення письмо­вого договору чи видання будь-якого внутрішнього розпорядчого документа. Разом з тим, настання індивідуальної матеріальної відповідальності насамперед залежить від встановлення факту заподіяння шкоди закладу протиправними діями чи бездіяльніс­тю працівника.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків, медичний працівник несе відповідальність перед за­кладом, з яким перебуває у трудових відносинах. За шкоду, за­подіяну працівником третім особам (зокрема їхньому здоров’ю, майну) у результаті неналежного виконання ним своїх трудових обов’язків, відповідальність несе заклад, перед яким винний ме­дичний працівник відповідає у порядку регресу за нормами тру­дового законодавства.

Медичний працівник не може бути юридично відповідальним за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо- господарського ризику, за неодержані закладом прибутки, а та­кож за шкоду, заподіяну працівником, що діяв у стані крайньої потреби.

Згідно з п. 2 ст. 135 КЗпП, колективну (бригадну) матеріальну

відповідальність уводять при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність.

Колективну матеріальну відповідальність установлюють за погодженням з виборним органом первинної профспілки (проф­спілковим представником).

Письмовий договір про колективну матеріальну відповідаль­ність укладають між закладом і всіма членами колективу.

Типовий договір про колективну матеріальну відповідаль­ність та Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджува­тися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, затвер­джено наказом Міністерства праці України від 12 травня 1996 р. № 43. Зокрема, до робіт, під час виконання яких може запрова­джуватися колективна матеріальна відповідальність, належать роботи, пов’язані з:

—грошовими коштами (виконання касових операцій, при­ймання від населення усіх видів платежів та виплата грошей не через касу);

—товарно-матеріальними цінностями (приймання на збері­гання, оброблення, зберігання, видача, транспортування, крім того супроводжування, ремонти, закупівля тощо).

Обмежена матеріальна відповідальність — це матеріальна відповідальність, за якою відшкодування медичним працівником здійснюється в розмірах прямої дійсної шкоди, але не більше се­реднього місячного заробітку працівника.

Як зазначається в постанові Пленуму Верховного Суду Украї­ни «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівни­ками» від 29 грудня 1992 р. № 14 (Постанова №14), під «прямою дійсною шкодою», слід розуміти:

а)втрату, погіршення або зниження цінності майна;

б)затрати підприємства на відновлення, придбання майна чи інших пошкоджених цінностей;

в)суми незаконних грошових виплат;

г)додаткові затрати підприємства, зумовлені порушенням працівником трудових обов’язків.

Відповідно до ст. 132 КЗпП, за шкоду, завдану під час виконання трудових обов’язків, винні медичні працівники несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше сво­го середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодав­ством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі.

Випадки обмеженої матеріальної відповідальності зазначені у ст. 133 КЗпП, відповідно до якої таку відповідальність несуть:

•працівники — за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі під час їх виготовлення, — у розмірі завданої з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. У такому ж роз­мірі працівники матеріально відповідальні за псування або зни­щення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих закладом пра­цівникові в користування;

•керівники закладів та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів закладів та їх заступники — у розмірі ;іавданої з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місяч­ного заробітку, якщо шкоду закладу завдано зайвими грошовими виплатами, неправильними обліком і зберіганням матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних захо­дів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

Отже, найчастіше працівники закладу охорони здоров’я (а також його керівництво) несуть обмежену матеріальну відпові­дальність.

Виключенням є випадки, коли з працівником укладають тру­довий контракт. Згідно з пунктом 4 Постанови № 14, якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з пра­цівником контракті, вона накладається на нього відповідно до умов контракту.

За умови повної матеріальної відповідальності працівник зобов’язаний відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. На відміну від обмеженої матеріальної відповідальності, повна мате­ріальна відповідальність у деяких випадках вимагає укладення письмового договору.

Перелік випадків повної матеріальної відповідальності (ст. 134 КЗпП) і коло працівників, з якими можна укласти дого­вір про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 135 КЗпП), досить обмежений. Повну матеріальну відповідальність встанов­люють коли:

а)між працівником і закладом укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність працівника за незабез­печення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

б)майно та інші цінності одержані працівником під звіт за ра­зовою довіреністю або за іншими разовими документами;

в)шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

г)шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;

ґ) шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умис­ним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірю­вальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, вида­них закладом охорони здоров’я працівникові в користування;

д)шкоду завдано працівником закладу під час виконання трудових обов’язків;

е)шкоду завдано не під час виконання трудових обов’язків;

є) службова особа винна в незаконному звільненні або пере­веденні працівника на іншу роботу;

ж)керівника закладу будь-якої форми власності звинувачено у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад 1 міс., це призво­дить до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юри­дичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим закладом.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені закладом охорони здоров’я з працівника­ми (що досягли 18-річного віку), які обіймають посади або вико­нують роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, оброблен­ням, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі вироб­ництва переданих їм цінностей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про по­вну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджують у порядку, визначеним Кабінетом Міністрів України.

На сьогодні в Україні ще діє постанова Державного Коміте­ту Ради Міністрів СРСР з праці і соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24, якою затверджений перелік посад і робіт працівників, з якими підприємства, установи, організа­ції можуть укладати письмові договори про повну матеріальну від­повідальність за не забезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, оброблення, продажу (відпуску), перевезення чи застосування в процесі виробництва (Перелік № 447).

Перелік № 447 обумовлює укладення договорів про повну ма­теріальну відповідальність з працівниками, які обіймають посади чи виконують роботу, пов’язану зі:

—збереженням і обігом коштів (касири, завідувачі кас тощо);

—збереженням і обігом товарно-матеріальних цінностей (за­відувачі складів, камер схову, магазинів тощо).

Та оскільки перелік затвердили ще у 1977 р. на посади, які існували понад ЗО років тому, Державне казначейство України звернулося до Кабінету Міністрів України для узгодження цьо­го питання (лист Державного казначейства України від 1 лютого

2006р. № 07-04/218-919).

Слід зауважити, що згідно з Постановою № 14 суди, розгля­даючи справи про повну матеріальну відповідальність на підста­ві укладеного письмового договору, зобов’язані перевірити, чи належить працівник до категорії, з якими, згідно з п. 1 ст. 135 КЗпП, може бути укладено такий договір, тобто відповідність його Переліку № 477. У разі недотримання цих умов на працівни­ка за завдану шкоду можуть накласти лише обмежену матеріаль­ну відповідальність, якщо, відповідно до чинного законодавства, працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.