16. Скарб

ст. 343 ЦКУ скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.

не є скарбом умисно приховані цінності, якщо їх власник відомий і не втратив права власності на них.

Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві влас­ності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у яко­му скарб був прихований, набувають у рівних частках право спіль­ної часткової власності на нього.

У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава.

Правовий режим пам'яток історії та культури визначається Законом України «Про охорону культурної спадщини». Відп. до вказаного ЗУ, пам'яткою визнається об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Держреєстру нерухомих пам'яток України. Спір про те, чи є скарб пам'яткою історії та культури, підлягає розгляду в суді.

Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від дер­жави винагороди у розмірі до 20 відсотків від його вартості на мо­мент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що на­лежить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, ма­ють право на винагороду у розмірі до 10 відсотків від вартості скар­бу кожна. Ці правила не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх тру­дових (договірних) обов'язків.

17. Набувальна давність

Одним із способів набуття права власності є набувальна дав­ність.

За набувальною давністю у власність можуть набути майно лише фіз та юр особи, однак не держава. Особи, що мають право на придбання права власності на майно за набувальною давністю, мають бути незаконними добросовісними володільцями цього майна протягом встановленого законом строку.

Стаття 344 ЦК України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно воло­діти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном — протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено нормами ЦК України.

Відкритість означає що особа не приховує свого статусу від інших осіб факту що вона не є власником майна але володіє та користується таким майном як власник.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернен­ня, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ят­надцять, а на рухоме майно — через п'ять років з часу спливу позовної давності.При цьому особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час,протягом якого цим майном володіла особа, чиїм правонаступником вона є

При цьому втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Законом можуть встановлюватися спеціальні випадки набуття права власності за набу­вальною давністю. Так,ЗК встановлює, що для набуття права власності на земельну ділянку на підставі набувальної давності строк володіння становить 15 років. Сплив цього строку є підставою для звернення особи до органу державної влади чи місце­вого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи у користування.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній ре­єстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації, а за набувальною давністю на нерухоме майно, транс­портні засоби, цінні папери право власності набувається за рішен­ням суду.

За умов, передбачених ст. 336 ЦК України, особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право влас­ності на цю річ з моменту заволодіння нею.