33. Негаторний позов

Негаторний позов – заперечуючий позов – це позов вододіючого власника (титульного володільця) про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні річчю.

Негаторний позов відноситься до речово – правових засобів права власності і він може проявлятися лише за відсутності договірних відношень з приводу майна, що є предметом спору.

Позивачем може виступати власник (оперативне управління, господарське відання)

Титульний володілець

Відповідачем може бути особа, яка своїми проти правними (спірними є ,бо іноді правомірними) створює перешкоди власнику чи титульному володільцю у здійсненню повноважень.

Предметом негаторного позову є вимога про усунення порушень, не пов’язаних з позбавленням володіння. Іноді вимога може стосуватися попередження можливих порушень в подальшому.

Підставою негаторного позову є обставини, якими позивач підтверджує своє право власності чи титульне володіння на майно а також порушення його прав. Таке порушення має бути триваючим.

Якщо неправомірною поведінкою за негаторним позовом було завдану шкоду майну ,то крім того може бути позов про відшкодування завданої шкоди ,але він не буде складовою негаторним позовом.

Умови задоволення негаторного позову:

Річ знаходиться у володінні власника чи титульного володільця.

Дії чи бездіяльність 3 особи порушують права власника чи титульного володільця

Між позивачем і відповідачем відсутні договірні відносини

На Негаторний позов не поширюється позовна давність (може бути заявлений до тих пір, поки триває правопорушення)

33. Позов про визнання пв

Науковці дискутують з приводу правової природи такого і певний період часу позов вважали негаторним.

Інші вважали, що це самостійний позов (Єрошенко).

В судовій практиці підтримується позиція, що цей позов може бути самостійним позовом тут визначено, що це самостійний позов. Але це не означає, що цей позов не може бути з іншими позовами (наприклад, про поділ майна і про визнання права спільної власності; ст 60 ЗУ про виконавчі провадження – позов про визнання права власності і про зняття арешту).

Позов про визнання права власності – це вимога власника майна про підтвердження факту належності йому права власності на спірне майно, не пов’язане з витребуванням цього майна або усунення перешкод в його користуванні, розпорядженні ним.

Якщо подаються віндикаційні або негаторні позови, то в ході судового розгляду можуть встановлювати ся обставини, що підтверджують належність майна цій особі, тобто фактично визнавати право власності на це майно.

Предметом такого позову є підтвердження в суді фактів, які свідчать про те, що особа є власником цього майна. До таких фактів можуть належати :

Факти, які свідчать про володіння цим майном і тут же особа свідчить про те, що особа є не лише титульним володільцем, а тут вона є на праві власності. (наприклад, факт набуття права власності на спадок; факт набуття майна за правочином, укладеним з порушенням форми щодо нотаріального посвідчення, а потім визнано дійсним)

Факт відкритого безперервного володіння добросовісного

Найчастіше позови про визнання права власності у зв’язку із самовільним будівництвом

В листі від 28.01.2013 – коли до суду звертаються, то він має перевірити перше, чи особа зверталася до відповідного державного органу попередньо.

Потім часто звертаються на визнання права власності при розлученні (поділ сім’ї)

Cт 60 ЗУ про виконавчі провадження – якщо особа ,яка вважає, що майно, на яке накладено арешт належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності і зняття арешту.

Позивачем є власник описуваного майна а відповідач- боржник, яиє майно описували, а також особа, в інтересах якої накладався арешт

34. Зобов’язально-правові способи захисту ПВ

Зобов'язально-правові засоби захисту права власності спрямовані, переважно, не на безпосереднє, а на побічне відновлення речового права, внаслідок виконання певного зобов'язання. Зобов'язально-правові позови базуються, як правило, на Договорах, але можуть ґрунтуватись і на позадоговірних зобов'язаннях. До зобов'язально-правових позовів належать позови: про визнання правочинів недійсними; відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору; повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення); повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та ін.

У договірних зобов'язаннях уповноважена особа (кредитор) може захистити свої цивільні права та інтереси шляхом: примусу боржника виконати обов'язок у натурі, у тому числі передати кредиторові майно у власність; розірвання договору; застосування мір відповідальності; застосування інших заходів, передбачених договором або законом (напр., повернення сторонам майна, переданого ними на виконання договору, повернення майна, переданого власником в орендне чи інше тимчасове користування). Захист права власності у зобов'язальних правовідносинах може мати місце лише тоді, коли їх об'єктом є майно, належне учасникам цих правовідносин на праві власності.

Такими є всі договори, що забезпечують перехід права власності від однієї сторони до іншої (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо), перехід майна у тимчасове користування, для зберігання (договори майнового найму, схову та ін.), створення нового майна (договори підряду).