Принципи менеджменту в установах освіти.

Закономірності установлюють загальні явища, суттєві та необхідні зв’язки між ними. Закономірності пізнаються на основі теоретичного аналізу та практичного досвіду. Формулюються, як правило, за формулою: «якщо…, то…».

Закономірності управління школою являють собою відображення найбільш міцних, суттєвих, загальних, необхідних, повторюваних об’єктивних зв’язків і стосунків, які виникають і проявляються у процесі управлінської практики.

На думку Ю.Конаржевського в основі педагогічного управління лежать дві закономірності: гуманізму управління і демократичності управління.

Охарактеризуємо їх.

Гуманізму. Оскільки школа – це установа, в якій в результаті колективної праці педагогів формується і розвивається особистість учня, то внутрішньо шкільне управління повинно бути зорієнтоване на людину, носити гуманний характер, який виражається в стосунках співробітництва на основі поваги до людини і довіри до неї.

Дійсно, чим вище рівень співпраці в середині апарату управління, між адміністрацією і вчителями, тим біль глибокою і стійкою буде гуманізація стосунків між вчителями і учнями. Настільки повно керівнику школи оволодіє гуманістичними принципами управління, навчиться «диригувати зв’язками» між учителями, між педагогами і учнями на основі співпраці, настільки афективно буде розв’язуватися завдання по формуванню и розвитку особистості учнів. Успіх функціонування школи забезпечується гармонійною цілеспрямованістю учителів до розв’язання загальношкільних завдань, але в основі гармонії лежить людяність, лежить розуміння менеджера (а чому б так не називати директора школи - професіонала?), що сформувати єдину цілеспрямовану волю колективу можна лише на основі глибокої, систематичної роботи з кожним його членом. Девізом такого управління повинно стати наступне положення: «Суспільство для людини, школа для дітей, учитель для учнів!» Ю. Конаржевський().

Демократичності. Перевід внутрішньошкільного управління на демократичну основу можливий лише за умови активного і ініціативного включення у цей процес вчителів і учнів (мається на увазі учнівське самоврядування) при максимальному розширенні горизонтальних і звуженні вертикальних зв’язків.

В основі цієї закономірності лежить єдність і боротьба протилежностей. Оскільки внутрішня структура будь-якої соціальної системи як об’єкта управління відображає дві тенденції: розподіл і поєднання, управління ним розв’язує два завдання. Забезпечує створення із окремих елементів і підсистем єдиного цілого і враховує його специфіку, але уже як частин системи більш високого рівня організації. Це досягається посередництвом використання централізму. Кооперативний характер формування кінцевого результату функціонування школи не дає можливості повністю відмовитися від централізму, бо останній є відображенням розвитку частин в цілому.

Однак школа складається із елементів з відносно самостійним характером функцій у кожного з них, з індивідуальною специфікою кожного з них, конструювання можливостей і взаємодії їх особистих, суспільних, колективних інтересів. Певне прагнення до децентралізації і самостійності елементів обумовлюється різними умовами їх функціонування, різними їх сутнісними характеристиками. Відносна самостійність елементів і підсистем повинна реалізовуватися в демократизації управління з наступним зменшенням його центробіжних тенденцій, посиленням самостійності, і творчої ініціативи елементів. Опора на цю закономірність обов’язково вимагає створення партисипативного стилю управління, який в умовах школи повинен виражатися к поєднанні такої постійної ситуації, коли всі або майже всі вчителі, а там, де це можливо, і учні, будуть брати посильну, але активну участь в розв’язанні проблем, які виникають у школі в ході їх діяльності.

АНАЛІТИЧНІСТЬ УПРАВЛННЯ. Науковий підхід до управлінню школою, його гуманність і демократичність можуть бути забезпечені лише за умови його високого аналітичного рівня.

Спочатку про науковий підхід. Управління засноване на постулаті знання. Це положення стало аксіоматичним. Для того щоб ефективно впливати на об’єкт, треба дуже хорошо знати, що з ним відбувається. Один із основоположників менеджменту Г. Черч писав: «Проблема управління, говорячи загалом, зводиться до практичного застосування двох основних розумових процесів. Якими б цілями ми не задавались – чи будемо и керувати військовими діями армії або виробництвом того чи іншого продукту обробної промисловості, - робота наша все одно зведеться до цих двом процесів, а саме до аналізу і синтезу» [64, с. 30]. Завдання аналізу в управлінні не може бути ніколи знятим з повістки дня, бо явище ніколи безпосередньо не співпадає с сутністю.

Чому пов’язують аналітичність з демократичністю і гуманністю управління? Тому, що задачі, які стоять сьогодні перед менеджером в школі, пов’язані з формуванням мотивів в учителів, з діагностикою їх вчинків і промахів, з формуванням ставлення вчителів до загальних цілей школи як до своїх, значущих для особисто тості тощо. А здійснити все це, не аналізуючи особистість, неможливо.

Формування ситуації співробітництва вимагає глибокого аналізу стану внутрішньоколективних формальних і неформальних зв’язків, а підтримати цих відносин вимагає постійного оперативного аналізу обстановки в колективі.

Директор школи і інші менеджери, які входять в апарат управління нею, ніколи не зможуть створити відносини співпраці з учителями, якщо не навчаться глибоко, на основі системного підходу, аналізувати їх уроки. Поверхнева, дилетантська, некваліфікована оцінка праці педагога принижує особистість, викликає у неї негативну відповідну реакцію.

Там, де відсутнє глибоке аналітичне проникнення керівника в сутність педагогічного явища, в урок, в педагогічний процес, там завжди на поверхню випливає суб’єктивізм, а він обов’язково пов’язаний с авторитаризмом: «Я вважаю», «Я сказав», «Я вимагаю». Авторитаризм базується на некомпетентності керівника, а вона засновується, окрім іншого, на неіменні аналізувати.

Невміння керівника здійснювати системний педагогічний аналіз ніколи не дає йому можливості перебудувати внутрішньошкільний контроль, зробити його латентним, таким, що не тисне на особистість, підвести під нього міцну психологічну основу.

Отже, лише використовуючи цю закономірність, можна переорієнтувати внутрішньошкільне управління на Людину.

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ УПРАВЛІННЯ. Ця закономірність цілком і повністю залежить від рівня аналітичного процесу управління школою. Її можна сформулювати наступним чином: чим виший рівень доцільності управлінської діяльності керівника школи, тим ефективніший результат процесу управління. «Управління є цілеспрямований вплив. І якщо ціль визначена не дуже точно, нереалістично, то, як підказує практика, її організуючий вплив і сама організаційна робота бувають менш ефективними, ніж могли б бути» [Курніков Н.С.].

Доцільність процесу управління зберігає його як цілісну систему. Меті підпорядковується «структура і поведінка» процесу управління. Мета, декомпозована на підцілі, доведені до безпосередніх виконавців, підвищує коефіцієнт корисної дії управління на декілька порядків.

Управляти школою науково – значить, управляти на основі цілей. В основі доцільності управління лежать глибинні, найбільш суттєві зв’язки, і це дозволяє віднести її до групи закономірностей управління.

Необхідно зупинитися ще на одній закономірності, яку можна сформулювати так: озброєність апарату управління умінням здійснювати різноманітні види управлінської діяльності. Суть її полягає в наступному: управління може бути ефективним лише в тому випадку, якщо управлінська підсистема володіє умінням виконувати всі види діяльності, необхідні для управління даною системою.

Рівень знань, управлінського досвіду, спеціальної управлінської підготовки менеджерів апарату управління не може бути нижчим, ніж об’єм і складність процесів, з якими їм приходиться стикатися в процесі управління школою. В противному випадку кількість і якість управлінських впливів виявляться недостатніми. Якщо цей закон порушено, тобто. управлінець не знає або не може зрозуміти частину проблем, з якими він зіткається, він обов’язково буде помилятися і випустить з-під свого контролю частину процесів, які підуть стихійно. «Закон необхідного розмаїття» служить одночасно «законом необхідного об’єму знань» для управлінської системи. Зі збільшенням кількості проблем сума знань управлінців повинна зростати» [С. Бір].

Ці п’ять закономірностей, на думку Ю. Конаржевського повинні бути покладені в основу поведінського аспекту концепції внутрішньшкільного управління.

Принципи Управління

Діяльність організації, як і людини, повинна будуватися на базі обґрунтованих принципів, якими керівник повинен керуватися під час прийняття рішень і виконання всіх інших управлінських функцій. Принципи синтезують у собі об’єктивність закономірностей управління і характерні риси реальної управлінської практики.

Принципи – фундаментальні вихідні положення, що випливають із стійких тенденцій та закономірностей управління.

Принципи – це ознаки будь-якої науки, зокрема і управління. Принципи управління слід розуміти як загально визнані положення, яких необхідно дотримуватись у процесі управлінської діяльності.

Принципи – це основні правила, що розкривають дії об`єктивних законів, за якими повинна ефективно функціонувати організація.

Принципи відображають різні сфери діяльності організації та управління нею. Вони є підґрунтям для вірного розуміння взаємодії між людьми, виробничими процесами, осмислення цілей та результатів діяльності організації.

Термін «принципи управління» вперше увів Ф. Тейлор у 1911 році у праці «Принципи наукового управління». Майже за 100 років розвитку науки менеджменту з`явились різні класифікації принципів управління.

Умовно принципи можна розподілити на дві групи:

1. загальні принципи відображають основні тенденції та закономірності розвитку організації, закладають основу теорії управління;

2. специфічні принципи, які відбивають особливості організації, управлінської технології тощо.

Загальні принципи повинні відображати положення, які розповсюджуються на організації різних типів; відповідають законам розвитку природи, суспільства та менеджменту; об`єктивно відображають сутність реальних процесів управління; визнаються суспільством як керівні. До загальних принципів можна віднести такі:

Під принципами внутрішньошкільного управління розуміють основні керівні положення, на які орієнтується менеджер у процесі управління школою. Принципи управління визначають вимоги до змісту, структури, організації цього процесу. Вони як би складають ідейну основу теорії і практики управління і використовуються як фундаментальні аксіоми.

Таблиця 1

Вихідні принципи освітнього менеджменту (за В.І.Масловим)

№ принципу	Назва принципу	Зміст принципу
1	Принцип соціальної детермінації	Вимагає передусім розуміння керівником головних соціальних завдань, суспільної ідеології освіти на конкретному етапі історичного розвитку держави
2	Принцип гуманізації в діяльності менеджера	Діяльність керівника повна базуватися на повазі до кожної особистості, з якою він вступає в ділове спілкування: вчителя, учня, випадкового відвідувача закладу
3	Принцип науковості та компетентності в управлінні установами освіти	Передбачає оволодіння керівником теоретичними питаннями і технологією педагогічного процесу, менеджменту, фахових методик, вікової психології, сучасної політології тощо
4	Принцип інформаційної достатності
5	Принцип аналітичного прогнозування в управлінні	Відображає моделюючі процеси різного рівня, що можуть відбутися у керованій соціальній системі.
6	Принцип оперативного регулювання	Щільно пов'язаний із процесуальною діяльністю менеджера освіти, оскільки завдяки йому виконуються усі управлінські виконання, відбувається реагування на інформацію
7	Принцип зворотного зв'язку	Працює на інформаційне забезпечення управління, спрямований на реалізацію організаційно-регулятивної та контрольно-коригуючої функцій
8	Принцип наступності і перспективності	Нездатність менеджера аналізувати спадщину минулого, досвід сьогодення, критично оцінити свої можливості не дасть змоги розробити стратегічні перспективи розвитку керованої установи освіти, не зробить її конкурентоспроможною в умовах ринкових відносин
9	Принцип демократії та централізму	Ефективне управління ґрунтується на чіткому розподілі влади між особистістю і відповідними структурами з конкретно визначеним механізмом, що регулює відносини між ними
10	Принцип стимулювання і згуртування кадрів	Відображає хрестоматійне положення про вирішальну роль виконавців у будь-якій справі. Стимулювання кадрів передбачає постійну орієнтацію колективу на педагогічні інновації, кращий досвід, бажання і вміння використовувати наукові досягнення в галузі психології, фахових методик, а також надбання культури і духовної спадщини. Основою згуртування педагогічного колективу є визнання кожним загальної мети, позитивної мотивації праці, чітка її організація, створення необхідних умов для роботи, систематична об'єктивна оцінка наслідків діяльності кожного члена колективу, належне моральне і матеріальне стимулювання
11	Принцип правової пріоритетності і законності	Передбачає узгодженість діяльності менеджера навчальної установи освіти з законодавством України в питаннях освіти, праці, охорони дитинства, прав людини та ін. Розроблення і прийняття управлінських рішень, їх виконання мусить відповідати чинним правовим нормам, мати певне юридичне випробування, а в окремих випадках — і юридичну експертизу
12	Принцип фінансово-економічної раціональності і ділової активності	Відображає залежність втілення всіх стратегічних цілей, якісної реалізації поточних справ від можливостей їх науково-методичного, матеріально-технічного забезпечення, фінансування.

За умов розвитку навчального закладу найбільш доцільною, на нашу думку, є система принципів, запропонована Ю. А. Конаржевським.

Таблиця 2

Система принципів, запропонована Ю. А. Конаржевським

№ принципу	Назва принципу	Зміст принципу
1	Принцип поваги та довіри до людини	Цей принцип висуває певні вимоги до управлінської поведінки керівника: повага особистої гідності; визнання за людиною її прав; повага людиною своєї особистості; створення атмосфери взаємоповаги та довіри; прояв вимогливості до людей; створення ситуації успіху; розвиток творчості, ініціативи; заохочення досягнень кожного; гарантія захищеності.
2	Принцип цілісного погляду на людину	Реалізація цього принципу дозволяє сприймати кожного як особистість з її потребами, мотивами, цілями, переживаннями, проблемами. Він зумовлює такі вимоги до поведінки керівника: побудова відносин із педагогами не тільки в межах «керівник — підлеглий», а й у системі «людина — людина»; усвідомлення, що життя кожного педагога і студента не обмежується тільки годинами, проведеними в навчальному закладі; прагнути, щоб години роботи та навчання були плідними, цікавими, багатими на враження; бути причетним до життя, цінностей, потреб педагогічного та студентського колективів; проводити зустрічі не тільки у формально-офіційній обстановці, але й практикувати неформальне спілкування.
3	Принцип співробітництва	Він передбачає проведення управління з монологічної на діалогічну основу, що дуже важливо за умов творчості, розвитку, інноваційного пошуку. Цей принцип передбачає: опір на основу педагогів та студентства; знання та врахування особистих якостей та цінностей людей; цінування компетентності, відповідальності, ініціативності; доцільність завдань, доручень, рішень; створення реальних умов для творчого та професійного зростання.
4	Принцип соціальної справедливості	Він передбачає таке управління, упродовж якого педагоги знаходяться в рівних умовах та правах, керівник оцінює людину за результатами її праці, внесок у життя колективу. Відповідно висуваються вимоги до управлінської поведін­ки керівника: прагнути рівномірно розподіляти навчальне навантаження та громадські доручення; створювати однакові «стартові умови»; об'єктивно оцінювати всіх і завжди; дотримуватися гласності, систематично інформувати колектив про стан справ, досягнення та проблеми в роботі; формувати суспільну думку, єдину систему цінностей
5	Принцип індивідуального підходу	Передбачає врахування індивідуальних особливостей, рівня професіональної під­готовки, досвіду, інтересів. Вимогами цього принципу можна уважати такі: індивідуальний підхід можна реалізувати тільки на підставі постійного вивчення кожного члена колективу; аналіз змісту, форм, періодичності спілкування з людьми; допомога педагогам у створенні власних творчих лабораторій; супільний аналіз діяльності педагога, його успіхів та невдач; врахування тимчасових емоційних станів, невдач людей; співучасть у плануванні цілей, кар'єри педагогів, підтримка успіхів.
6	Принцип збагачення роботи	Полягає у пробудженні інтересу педагога до роботи, творчого пошуку. Він реалізується через такі вимоги до управлінської поведінки: розробляти спільні плани творчо-пошукової роботи; організувати зустрічі, «круглі столи», диспути з педагогами-новаторами міс­та, області, республіки; проводити симпозіуми з проблем викладання окремих дисциплін; організовувати підвищення кваліфікації педагогів; створювати умови для участі педагогів у науково-практичних конференціях з актуальних проблем психолого-педагогічної науки; обговорювати новинки науково-методичної літератури, інноваційні техноло­гії викладання.
7	Принцип мотивування та стимулювання	Має моральний, психологічний та матеріальний характер Вимоги до управління, які висуваються цим принципом, стосуються: розробки та дієвості системи стимулювання; створення атмосфери взаємного задоволення; забезпечення належних умов праці; створення моніторингу за діяльністю педагогів; реалізація демократичних методів керівництва; спрямування уваги на ключові напрямки діяльності закладу.
8	Принцип консенсусу	Створює умови для формування різних думок, поглядів, їх узгодження. Вимоги цього принципу: об'єктивна оцінка точок зору всіх членів колективу; аргументація власної позиції керівника; розробка тактики поведінки із більшістю та меншістю; логічний аналіз, викриття протиріч, формулювання точки зору; уміння переконувати, навіювати, впливати; грамотна психологічна поведінка; уміння поступатися.
9	Принцип колегіальності	Один із інструментів демократичного управління. Він вимагає: прийняття колективних рішень зі стратегічних та найбільш важливих проблем; поваги думок більшості та меншості; залучення педагогів до співуправління; розвитку горизонтальних зв'язків та дружніх стосунків у колективі; заохочення до співробітництва; гармонізації цілей діяльності.
10	Принцип оновлення забезпечує розвиток, зміни, засвоєння нових	Основні вимоги цього принципу стосуються: підвищеної уваги керівника до соціально-психологічного настрою в колек­тиві; ретельного вивчення нових ідей та технологій; формування готовності колективу до оновлення діяльності; долання опору змінам. ідей та технологій

Система запропонованих принципів може бути серйозним теоретичним та методичним підґрунтям для розуміння суті та змісту управління розвитком навчального закладу.