56. Фінансування інноваційної діяльності венчурним капіталом.

Венчурні (ризикові) фірми – це підпр. з ризиковою діяльністю, у процесі якої створюються і впроваджуються у вир-во нові товари, технології та послуги. Венчурні фірми – це здебільшого малі підпр. у новітніх галузях вир-ва (електроніка, біохімія, біоінженерія, вир-во споживчих товарів), які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов’язаних з базисними інноваціями.

Роль венчурного підпр.зводиться не тільки до підвищення науково-технічного рівня вир-ва, а й до їхнього впливу на динамічність усього госп.комплексу.

Фінансування венчурного підпр.здійснюється на принципах пайової участі, а кошти фірм венчурного підпр. функціонують як акціонерний капітал.

Категорія венчурного капіталу відображає систему відносин між суб’єктами венчурного підпр., що забезпечує акумуляцію вільних коштів і вкладання їх в інноваційні проекти з метою дослідження, освоєння та комерціалізації інновацій. Венчурне фін-ння має такі особливості: 1)кошти вкладаються у венчурний бізнес без гарантій з боку венчура-фірми; 2)кошти надаються на безпроцентній основі, тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а вигляді паю в статусний фонд фірми; 3)інвестори ризикового капіталу прагнуть отримати не підпр., а засновницький дохід, який почне приносити підопічна фірма; 4)повернення вкладених коштів венчурним фінансистом здійснюється в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок і залежно від частки участі в наданні коштів; 5)вкладники капіталу вимушені очікувати в середньому від 3 до 5 років, щоб переконатись в тому, що вклади є перспективними, і до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладені кошти. Джерелами венчурного капіталу можуть бути: вільні фін. ресурси пенсійних, благодійних фондів, державні структури, корпоративний венчурний капітал, приватні інвестори, зарубіжні інвестори, банки, страхові компанії тощо. В Україні тільки починає зароджуватись індустрія венчурного капіталу.

Основними чинниками, які обмежують розвиток венчурного бізнесу в Україні є: *дефіцит фін. ресурсів, *відсутність чіткої інноваційної політики держави, *ек.нестабільність, *відсутність конкуренції наук.-техн. продукції на внутрішньому ринку.

57. Методи стимулювання творчої активності персоналу в управлінні інноваційною діяльністю.

Успіх інноваційного процесу залежить від того, у якій мірі безпосередні учасники (персонал, зайнятий в інноваційному процесі), зацікавлені у швидкому і ек. ефективному впровадженні результатів НДДКР у виробництво. В основі сучасного підходу до стимулювання праці в інноваційній сфері лежать такі завдання керівників організації: 1)макс.організувати творчі здібності кожної особистості; 2)спрямувати цю активність у русло досягнення інноваційних і ек.результатів. В стимулюванні використовуються прямі і побічні методи, в основі яких лежать такі принципи: 1)розкріпачення творчої ініціативи; 2)звязок рівня заохочення працівника з кінцевим результатом інноваційної діяльності; 3)забезпечення персоналу необхідними ресурсами; 4)заохочення накопичення нових знань і навиків; 5)простота та ясність патентних процедур; 6)всеосяжна підтримка новаторства керівництвом організації та держави; 7)розширення неформального спілкування; 8)швидкість та гласність розгляду заявок винахідництва; 9)використання моральних принципів:-нагородження, -присудження почесних титулів тощо.

Загалом методи стимулювання бувають такі: 1)Методи прямого стим-ня: розмір з.п., надбавки, премії, пільги, страхування тощо; 2)методи опосередковані: придбання акцій компанії, право самостійності у виборі наукової тематики досліджень, зміна статусу підрозділу і керівництва залежно від успіху інновацій, розвиток неспеціалізованої кар’єри, свобода спілкування між співробітниками у робочий час; 3)Методи негативного стим-ня: право керівника звільнити або перевести спеціаліста на нижчу посаду, зменшення з.п., позбавлення пільг