43. Характеристика процесу розроблення і впровадження нового продукту.

Моделі інноваційного процесу

1) Модель технологічного поштовху “Technology push”

НДДКР – Конструювання та інжиніринг – Вир-во – Маркетинг – Збут

Наголошує на тому, що новий виріб «проштовхується» через дослідницьку, вир-чу та збутову ф-ії на ринок без належного врахування задоволеності чи незадоволеності потреб споживачів

2) Лінійна модель іннов. проц. з урахув. потреб ринку “Marketing pull” (витягування ринком)

Потреби ринку – НДДКР – Вир-во – Збут

Розглядає інновацію як результат реалізації дослідницької ф-ії у відповідності до ідентифікованої ринкової потреби

3) Обєднана модель іннов. процесу

4) Інтегрована модель ін.. проц..

- ефективна при швидких технолог. змінах; - концентрує зусилля на ключових технологіях і напрямах бізнесу; - приділяється увага інтеграції досліджень і розробок з в-ва більш якісному співробітництву з постачальниками та споживачами.

43. Організаційні форми інтеграції науки і виробництва, особливості управління ними.

До основних орг. форм відносяться:

1. Технопарк. Комплекс самостійних організацій з науково виробничого циклу створення новацій( ВНЗ, підприємства)

2. Технополіс. Спеціально створений комплекс що охоплює весь цикл інноваційних робіт.

3. Регіональні науково-промислові комплекси, науково технічні центри. Проводять фундаментальні і прикладні дослідження в різних сферах з експериментальною перевіркою й оформленням патентів, винаходів, методів ноу-хау

4. Бізнес-інкубатори. Організації що створюються місцевими органами влади або великими компаніями з метою вирощування нових видів бізнесу.

5. Спеціалізовані підрозділи фірм ( творчі бригади проектні бригади тощо). Створюються підприємствах, фірмах що випускають наукомістку продукцію. Визначають інноваційну стратегію.

6. Венчурні фірми. Створюються для генерації ідей та їх розробки і впровадження у виробництво. Характеризуються надзвичайною інноваційною активністю і значним ризиком.

7. Консультативні та аналітичні фірми. Прогнозують розвиток тех., нових товарів та попиту на інновації, визначають перспективні цілі, тематики досліджень.

8. Стратегічні альянси: консорціуми, спільні підприємства, кейрецу тощо. Різні форми міжнародної науково-технічної кооперації фірм, які створюються з метою спільного проведення, НДДКР, взаємного обміну виробничим досвідом, розподілу ризику під час проведення НДДКР.

9. Тимчасові науково-технічні колективи. Створюються з метою розробки конкретної науково-практичної проблеми за певний період.

45.Порівняльна характеристика “технопарку” і “технополісу”

Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, екс­периментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих універ­ситетів з розвиненою інфраструктурою.

Основна мета технопарків — досягнення тісного територіаль­ного зближення між необхідною для наукових досліджень мате­ріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни, що формує максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного про­цесу.

Основні переваги науково-технічних парків: *інтеграція різних стадій інноваційного процесу; *промисловість дістає швидкий доступ до нових розробок; *скорочуються терміни впровадження та поширення ново­введень (новинок); *спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічного прогресу; *створюються умови та можливості для створення нових ви­дів бізнесу, виробництва, відкриттів; *виробництво отримує доступ до консультантів, лабораторій; *студенти мають змогу здобувати не лише теоретичні, а й практичні знання.

На відміну від технопарків, технополіси — це міста передових (високих) технологій, наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок у відповідних галузях виробництва. Структура технополісу подіб­на до технопарку, однак вона розташовується в межах конкрет­ного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через технополіс. Технополіс— це цілісний науково-виробничий ком­плекс, створений на базі окремого міста.. Отже, у країнах з розвиненою економікою відбувається масовий перехід до наукомістких технологій; усвідомлення обмеженості при­родних ресурсів зумовило пошук ресурсозберігаючих технологій при глибокій переробці сировини. Результатом цього є створення струк­тур, здатних до синтезу науки та виробництва, розвитку індустрії ін­телектуальних продуктів. Один із найефективніших підходів до розв'язання названих завдань — організація мережі технополісів.

Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розташовані.

Вони сприяють: *підвищенню інн.активності; *формуванню інн. інфрастр-ри; *прискор. комерціалізації новацій; *структурній перебудові виробництва; *створенню нових робочих місць; *удосконаленню механізмів інн.діяльності; *підсиленню наукоємності розвитку промисловості; *підвищенню професіоналізму кадрів; *підвищенню інн. економіки.