«У людини має бути все прекрасне…»

Мета: познайомити студентів з основними вимогами естетики; на прикладі творчості О.Вайльда показати вшанування культу краси; сприяти розвитку у підростаючого покоління здібностей сприймати прекрасне та потворне; прилучати юнацтво до світу краси; виховувати відчуття прекрасного, формувати вміння аналізувати явища культури, правильний естетичний смак.

Обладнання: портрет О.Вайльда, виставка картин під рубрикою «Прекрасне і потворне», мультимедійна дошка та комп’ютерна презентація.

Хід заходу

Вступне слово викладачів під музичний спровід.

Ніщо у світі так не приваблює, як безмежність та глибина людської душі... Скільки таїть вона нерозгаданого, таємничого і невідомого для кожного з нас... Інколи ми чуємо слова: «у людини немає серця», «людина безжальна», «у людини немає душі»... Що дає нам підстави так думати? Якщо відразу вам спала на думку відповідь – людські вчинки, – то ви абсолютно будете праві. Так, саме вчинки людини дають нам уявлення про неї, і ми можемо сказати, яка у неї душа.

Сьогодні ми поговоримо про етико-філософські проблеми життя, краси, насолоди, добра і зла, прослідкуємо за розвитком конфлікту між етичними категоріями, бо твір О.Вайльда залишив глибокий слід в душах не одного покоління. Він заставляє душу здригнутися і забути враження від нього неможливо.

Тому об’єктом, нашого обговорення стане людська душа. Дуже доречними є слова Г.Лессінга: «Краса душі надає чарівності навіть кволому тілу. Потворність душі кладе свій відбиток навіть на найдосконаліше тіло».

Краса та вишуканість може бути в усьому: в картині, природі, а також і людині. Якщо душа чиста, людина відкрита, то життя перетворюється на казку. Хочеться жити, творити добрі справи. Тоді ми стаємо втіленням прекрасного, високого, ми духовно захищені, ми віримо і надіємось, шукаємо і знаходимо.

Які ж асоціації у вас викликає слово «мистецтво»?

Отже, мистецтво – це відтворення дійсності в прекрасних образах, які милують наші очі, додають насолоди в наші серця та окрилюють наші душі.

За тлумачним словником мистецтво – це творче відтворення дійсності в художніх образах; вміння, майстерність, тонке, достеменне знання своєї справи.

Давайте пригадаємо, що таке етика та естетика?

Інформація 1.

Етика – наука, що вивчає мораль; норми поведінки, сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи (наприклад, лікарська етика, етика державного службовця тощо).

З латинської  мови термін «етика» ethica, від грец. ήυος перекладається як звичай. Етика – одна з  найдавніших галузей людського знання. Вона є наука про мораль. Слова «етика», «мораль», «моральність» часто вживаються як синоніми. Проте в історії філософії та етики склалася традиція відрізнення цих понять. Терміни «мораль», «моральність» означають певну сферу суспільного та особистого життя, а під «етикою» розуміють дослідження, вивчення моралі та її обґрунтовування.   Таким чином,  предметом вивчення етики є мораль чи моральність.

Естетика (грец. αισθητικός – чуттєво пізнавальний, від aisthēta – відчутні речі та aisthanesthai – пізнавати) – філософська наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття), наука про прекрасне.

Естетика – наука про чуттєве пізнання світу; наука про неутилітарне, споглядальне або творче відношення людини до дійсності, наука, що вивчає специфічний досвід освоєння оточуючої дійсності, у процесі чого суб'єкт відчуває, переживає стан духовно-чуттєвої ейфорії, піднесення, радості, катарсиса, духовної насолоди і т.д, відчуває свою органічну причетність до Універсуму, свою сутність неподільно з Першопричиною, Богом.

Метою естетики є філософське вивчення мистецтва і формування критичних суджень про мистецтво. Естетика охоплює крім питань стосовно природи краси, також загальні питання щодо оцінки мистецьких предметів – що ми маємо на увазі коли говоримо, що якийсь мистецький виріб є добрим і як ми визначаємо стандарти такого судження. Об'єктивні підходи твердять, що краса чи цінність є в самому об'єкті і що самі естетичні судження є або вірними або помилковими.

Категорії естетики – це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали, естетичні міркування, судження. Категорії естетики історично змінюються і розвиваються, відображаючи певні етапи у розвитку людського пізнання.

Естетичні уявлення можуть існувати в нашому розумі як пари протилежних категорій, боротьба протилежних сил: «прекрасне – потворне», «піднесене – низьке», «комічне – трагічне». Китайський мудрець Лао-Цзи казав: «відкиньте прекрасне, і не буде потворного, облиште високе, і не буде низького». Естетичні категорії – це духовні моделі естетичної практики, де закріплено досвід опанування людиною світу.

Інформація 2.

В естетичній свідомості людства незмінним зберігається існування естетичних категорій та їх глибинний зміст. Естетичні ж вподобання змінюються, як у часі, так і у просторі.

Прекрасне – центральна категорія естетики, в якій знаходять оцінку явища дійсності, твори мистецтва, які дають людині відчуття насолоди, втілюють у предметно-чуттєвій формі свободу і повноту творчих і пізнавальних сил і здатностей людини в усіх областях суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін. Це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що вдосконалює життя. Прекрасне – основна позитивна форма естетичного освоєння дійсності. В ній знаходить своє безпосереднє відображення естетичний ідеал. Найбільш близькі за значенням поняття: гармонійне, досконале, краса, гарне, вродливе, яскраве.

В естетиці існує декілька моделей розуміння прекрасного:

1. Прекрасне розуміють як втілення Бога (абсолютної ідеї) у конкретних речах чи явищах.

2. Прекрасне не є чимось об'єктивним. Джерелом та витоком прекрасного є сама людина, її свідомість.

3. Прекрасне – це природний прояв об'єктивних якостей явищ дійсності, найбільш близький до їх природних особливостей.

4. Прекрасне – це співвідношення об'єктивних особливостей життя з людиною як мірою краси.

Особливості прекрасного:

• має об'єктивну основу, що відбилась у так званих законах краси: законах гармонії, симетрії, міри;

• має конкретно-історичний характер;

• уявлення про прекрасне залежить від конкретних соціальних умов життя особистості, тобто від її способу життя;

• ідеал прекрасного визначається також особливостями національної культури;

• суб'єктивне розуміння прекрасного зумовлене рівнем індивідуальної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку.

Потворне – антипод, протилежність прекрасного. Це категорія пов'язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії і відображає неможливість або відсутність досконалості. Отже, якщо людина впізнає втілені в життя свої ідеальні уявлення про дійсність або те, що сприяє її вдосконаленню, то вона сприймає такі явища як прекрасні, а якщо зустрічаються з розпадом життя, з зовнішньою або внутрішньою дисгармонією, то це оцінюється як потворне. Тому прекрасне – найвища позитивна естетична цінність, а потворне – негативна естетична цінність.

Слово викладача.

Чільним представником англійського естетизму, знаменитим парадоксалістом є Оскар Уайльд – видатний письменник і критик, тонкий естет, філософ. Своє життя і творчість присвятив пошукам істини і краси. Він розширив межі англійської літератури, «тонко і мудро критикуючи у своїх творах моральні табу». Найвидатнішим художнім твором О. Уайльда вважається роман «Портрет Доріана Грея» - книга про красу зовнішню і внутрішню, про їхнє співвідношення в людині, про моральність.

Оскар Уайльд за свого життя був досить цікавою та привабливою людиною. Було у нього злети і падіння, проте все це лише додавало йому мужності та сміливості крокувати по життєвій дорозі вперед.

Інформація 3.

А нглійський письменник, поет, драматург Оскар Вайльд прожив недовге і трагічне життя. Його творчість найбільш повно й талановито відбиває художньо-філософську течію – естетизм, яка виникла в Англії в 70 – 90 роках XIX століття. Поборники естетизму відстоювали принципи «мистецтва для мистецтва» і вважали, що література не повинна виконувати моральну місію, вчити добру, справедливості, що вона байдужа до проблем добра і зла. Мистецтво має служити красі, яка є вищою за життя.

Outstanding childhood

Oscar Fingall O'Flahertie Wills Wilde was born in Dublin, Ireland, on October 16, 1854. His father, Sir William Wilde, was a well-known surgeon; his mother, Jane Francisca Elgee Wilde, wrote popular poetry and other work under the pseudonym (pen name) Speranza. Because of his mother's literary successes, young Oscar enjoyed a cultured and privileged childhood.

After attending Portora Royal School in Enniskillen, Ireland, Wilde moved on to study the classics at Trinity College, Dublin, from 1871 to 1874. There, he began attracting public attention through the uniqueness of his writing and his lifestyle. Before leaving Trinity College, Wilde was awarded many honors, including the Berkely Gold Medal for Greek.

Begins writing career

At the age of twenty-three Wilde entered Magdalen College, Oxford, England. In 1878 he was awarded the Newdigate Prize for his poem "Ravenna." He attracted a group of followers whose members were purposefully unproductive and artificial. "The first duty in life," Wilde wrote in Phrases and Philosophies for the Use of the Young (1894), "is to be as artificial as possible." After leaving Oxford he expanded his cult (a following). His iconoclasm (attacking of established religious institutions) clashed with the holiness that came with the Victorian era of the late nineteenth century, but this contradiction was one that he aimed for. Another of his aims was the glorification of youth.

Wilde published his well-received Poems in 1881. The next six years were active ones. He spent an entire year lecturing in the United States and then returned to lecture in England. He applied unsuccessfully for a position as a school inspector. In 1884 he married, and his wife bore him children in 1885 and in 1886. He began to publish extensively in the following year. His writing activity became as intense and as inconsistent as his life had been for the previous six years. From 1887 to 1889 Wilde edited the magazine Woman's World. His first popular success as a fiction writer was The Happy Prince and Other Tales (1888). The House of Pomegranates (1892) was another collection of his fairy tales.

After Wilde was released from prison he lived in Paris, France. He attempted to write a play in his style before his imprisonment, but this effort failed. He died in Paris on November 30, 1900.

Слово викладача.

Естетизм – суб'єктивно-ідеалістичний підхід до мистецтва, що ґрунтується на теорії «мистецтво для мистецтва» й протиставляє його дійсності, заперечує ідейність і соціальну спрямованість мистецтва; втеча від буденного існування у царину Прекрасного. Кожна творча особистість по-своєму індивідуальна і неповторна, вона має свої погляди, переконання. Для того, щоб ми краще зрозуміли естетизм О.Уайльда, розглянемо кілька його афоризмів українською мовою і спробуємо їх пояснити.

Давайте перевіримо наші знання з англійської мови і знайдемо відповідники українською мовою до афоризмів О.Вайльда.

Відповіді: 1-2; 2-3; 3-1.

Інформація 4.

Теоретичні принципи естетизму відобразилися в романі Вайльда «Портрет Доріана Грея». У центрі уваги автора – три персонажі: художник Базіл Холлуорд, який понад усе цінує мистецтво, його друг лорд Генрі, порочний і цинічний аристократ, «король парадоксів» (у цьому образі сучасники вбачали багато спільних рис із самим автором), і молодий, дуже вродливий юнак Доріан Грей. Дія роману починається з того, що лорд Генрі приходить у майстерню Базіла Холлуорда, де художник працює над портретом юного красеня. Незабаром з’являється і сам натурник Доріан Грей. Він із захопленням слухає цинічні розмови лорда Генрі. Любов до себе – це єдиний роман, який триває все життя. Так визначає своє життєве кредо «король парадоксу». Роботу над портретом закінчено, він вражає всіх своєю досконалістю. Із захопленням дивиться на нього Доріан Грей і говорить: «Якби портрет змінювався, а я міг залишатися таким, як я є». Розчулений художник дарує портрет натурнику. Лорда ж Генрі вражає краса самого юнака, і він пропонує Доріану взяти участь у розвагах разом із ним. Художник намагається застерегти юнака, але марно, Доріан удається до світського життя. Він закоханий у молоду актрису Сібілу Вейн, яка натхненно грає ролі у видатних п’єсах, але в бідному театрі. Доріан і Сібіла вирішують побратися. Юнак запрошує на виставу з участю нареченої своїх друзів. Дівчина у захваті від свого почуття, і їй здається, що грати кохання на сцені марно. Роль Джульєти у виставі, яку прийшли дивитися Холлуорд і лорд Генрі, вона провалює. Художник співчуває юнакові, лорд цинічно жартує. Доріан кидає в обличчя своїй нареченій: «Ви вбили моє кохання!». Йому здавалося, що мистецтво і реальність мають нерозривний зв’язок. Усю ніч блукає він Лондоном і на ранок вирішує примиритися з Сібілою, але довідується, що його слова призвели до самогубства Сібіли. Доріан дивиться на свій портрет і з жахом помічає, що на змальованому обличчі з’явилася перша різка зморшка. Далі Вайльд в одній главі розповідає про 20 років життя героя. Це історія закоханості у свою красу і занепаду душі. Доріан давно вже сховав портрет, бо з часом прекрасне лице перетворилося на потворне обличчя сластолюбного старця. Доріан звинувачує художника в тому, що сталося з його душею, і в припадку ярості вбиває Базіла Холлуорда, а свого компаньйона, шантажуючи страшною таємницею, примушує розчинити тіло художника в азотній кислоті. На портреті відбивається і цей страшний злочин. Доріан Грей заздрить усім, навіть своєму компаньйону, який знайшов у собі сили покінчити життя самогубством, навіть лорду Генрі, циніку, потопаючому в пороках, але який вважає, що будь-який злочин – вульгарність. Доріан кидається на портрет, прагнучи знищити його. Слуги знаходять тіло потворного старця, одягненого в одяг Доріана, поруч із портретом, на якому зображений прекрасний юнак.

Вайльд відстоює вищу, надреальну силу мистецтва. Реальне життя може бути огидним, мистецтво ж відтворює красу, зберігає її, воно не підвладне ні часу, ні моральним законам.

Інформація 5.

Роман «Портрет Доріана Грея», створений у рекордно короткий термін, приніс автору скандальну славу. У передмові до роману автор писав: «Немає книг моральних або аморальних. Є книги добре написані і погано написані. Ото й усе». Він відстоював право мистецтва відбивати все і створювати досконале недосконалими засобами. Герой його твору власним життям доводив позаморальність краси, але у фіналі роману він покараний за це. З цього зовсім не випливає, що письменник брав на себе право моралізувати й повчати. Остання теза передмови твердить: «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі». У грі таких взаємовиключних протиріч і полягає творчість автора: чи то приховуватися за маскою естета-денді, чи то грати в невловимість, – усе це йому цілком під силу. І справа тут не тільки в «бальзаківському парадоксі» – явищі, коли автор як митець, покликаний сказати правду, не може її не сказати, й виявляється гіднішим самого себе мислителя й теоретика. Така сила творчості й мистецтва слова. Справа ще й у тому методі, який обирає або виробляє Уайльд: він грає словом, подає протилежні судження, їхні зіткнення, але ніколи в межах художнього цілого потворне і неморальне не перемагає. У тій самій передмові до роману він писав: «Мистецтво – дзеркало, яке віддзеркалює того, хто в нього дивиться, а не все життя». Він чудово засвоїв університетські лекції Пейтера, який говорив про усталену мінливість життя. Наприкінці свого життя автор скаже: «Життя – не можна писати, життя можна тільки жити». І він жив, переносячи гру словами і поняттями у життя.

«Коло думок», стосовно інформації поданої на слайдах:

«Опора на життєвий досвід» (розгляд ситуацій):

Люди звикли судити про людину по її зовнішньому вигляді. Це справжня людська трагедія. Потрібно нищити ці стереотипи вщент! У подальшому не лишати ґрунту для непорозумінь. Слід навчитися розуміти деякі речі з точки зору інших людей, дивитися на них в іншому світлі, змінити ракурс поглядів. А це вже справжнє випробування для декого.

• Чи погоджуєтеся ви, що все красиве і потворне створює навколо себе людина?

• Уявіть собі, що все назване нами красиве і вчинки, і зовнішню красу ми відкинули, забрали з нашого життя. Яким би воно тоді було, як би нам тоді жилось із потворним і некрасивим? Без краси було б дуже важко жити, бо не було б радості.

• Уявіть собі, що ви вийшли на двір і побачили: дуже гарно одягнену людину, скопаний і оброблений чужий квітничок, ділянку, зроблену для вас добру справу…

Теж захотілось би зробити щось красиве, добре, стати найкрасивішим.

Підсумкова бесіда:

• К раса робить людину кращою.

• А чи можливо, щоб людина завжди виглядала красивою, ніколи не робила нічого потворного?

• Людина повинна намагатися наблизитись до ідеального.

• А чи сумісна краса з потворним? Чи можуть вони дружити?

Висновок.

Таким чином, на прикладі життя Доріана Грея ми побачили, що коли орієнтиром краси стає лише зовнішня її оболонка, тілесна, і зовсім не враховується внутрішня її сутність, духовна, то це призводить до трагедії.

Наші дослідження сьогодні довели, що намагання одержати насолоду ціною болю і життя інших людей ведуть до втрати духовних цінностей, морального і фізичного руйнування особистості.

Не забувайте,що у пошуках і створенні справжньої краси повинен керувати дух, часткою якого є совість, яку і намагався знищити Доріан Грей, не знаючи, що саме вона і може привести його до ідеалу. Отже, краса – у гармонії духа і тіла!

Памятка:

• Пам’ятай: ти живеш серед людей і заради людей, а не люди заради тебе;

• «Не за обличчя судіть, а за серце» (Г. Сковорода);

• «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю» (Г.Сковорода);

• Любов має звеличувати людину, підносити її над іншими людьми;

• «Люди народжуються не для того, щоб бути багатими, а для того, щоб бути щасливими» (Ф. Стендаль).

Додаток 4.

ROYAL FAMILY