34.Запровадження християнства на Русі,гуманізація свідомості

На відміну від слов’янського язичництва (основними світоглядними домінантами якого були антропоморфізація природи і натуралізація людини) прийняте Руссю християнство диктувало якісно іншу концепцію людини. Основою всіх основ і мірою всіх речей стала вища духовна особа і субстанційна першооснова. Бог середньовіччя – це не тільки релігійне уявлення про творця світу і його “управителя”, але і філософія поняття про єдину трансцендентну субстанцію (бо він вічний, безкінечний, володіє абсолютним буттям), з’єднану з моральним ідеалом - максимою людських здібностей (бо він надрозумний, всеблагий, милостивий, всеправедний). До цього ключового дня середньовічної свідомості надпонняття зводяться всі модуси природного, соціального і особистого буття, навкруг нього і через нього осмислюються всі основоположні питання людського існування, тому так часто в середньовічній мові і проявляється у всій різноманітності творінь культури Києворуської доби.

Порівняно з попереднім періодом панування домоністичноі свідомості людина безперечно змаліла перед образом безмежного абсолюту, однак (як зазначає Громов) її малість розглядалась не як привід для приниження, а як передумова для розвитку. Через усвідомлення цієї малості, гріховності , навіть нікчемна людина отримувала перспективу духовного розвитку, її свідомість стає динамічно направленою до морального вдосконалення [96. с.205-206]

Безперечно, найбільший вплив християнство здійснило на моральний світ наших предків, на формування нової морально-ціннісної парадигми. Християнство розвернуло в діаметрально протилежному напрямку світ попередніх цінностей, принесло з собою нові життєві орієнтири [58. с. 55]. Київський митрополит Іларіон у своєму "Слові про закон і благодать" писав, що дохристиянський світ - це світ закону, рабства, насильства, несправедливості, несвободи; натомість новий світ, що почався з народження Христа, світ благодаті, любові, милосердя, спасіння, свободи, справедливості.

На відміну від язичництва,хр-во диктувало таку концепцію людини: основою всіх основ і мірою всіх речей стала вища духовна особа.Бог-це не тільки уявлення про творця світу і його «управителя»,але і філософія про єдину трансцендентну субстанцію(бо він вічний,безкінечний). найбільший вплив хр-во здійснило на моральний світ наших предків,на формування нової морально-ціннісної парадигми. Хр-во розвернуло в діаметрально протилежну сторону світ попередніх цінностей,принесло нові життєві орієнтири.

35. Розвиток писемності та освіти в Київській Русі

Літературні та археологічні джерела засвідчують існування у східних слов’ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма – примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов’янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.

Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам’ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

Важливими писемними пам’ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах, берестяні грамоти – переписка городян про господарські справи.

Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт. Цікавими пам’ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці. Вони дають повне уявлення про грамотність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. Усі ці пам’ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.

Розвиток освіти у Київській Русі грунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира Великого виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони були потрібні не тільки для впровадження нового християнського культу, але й для функціонування органів державного управління та розвитку торгівлі. Тому шкільна освіта за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого набула державної ваги. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення» для підготовки священників та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.

У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії.