42. Соціальні індикатори освітньої політики, їх характеристика.

У процесі проведення аналізу ситуації в суспільстві вини¬кає можливість і необхідність формулювання своєрідних ін¬дикаторів, орієнтування на які дає можливість чіткіше і якіс¬но формувати соціальну політику конкретного регіону, ви¬значати її основні стратегічні напрями.

До таких індикаторів належать: фізичний стан і якість життя населення працездатного віку; демографічне співвід¬ношення працюючого і непрацюючого населення; можли¬вості (індекс) працюючої частини населення утримувати непрацюючу частину населення; рівень середньої зарплати в регіоні (з розподілом по районах і професіях); рівень латентно¬го безробіття (у цілому і з розподілом по районах); співвідношення прожиткового мінімуму, встановленого де-юре і де-факто (чим більше різниця між ними, тим нижче якість жит¬тя); рівень бідності (відсоток належності населення до різних рівнів бідності — абсолютна, відносна, потенційна).Соціальні індикатори визначають стан суспільства, вони є найважливішим орієнтиром при формуванні соціальної політики і визначенні її основних стратегічних напрямів.

Одержання даних, орієнтованих на названі індикатори, та їх подальший аналіз дасть змогу спрогнозувати розвиток со¬ціально-політичної ситуації в регіоні з урахуванням фактора часу, тобто скласти короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий прогнози розвитку соціально-політичної си¬туації. Це дасть можливість виробити і розпочати необхідні заходи в соціально-економічній сфері, щоб не допустити зростання соціальної напруженості і політичної нестабіль¬ності в соціумі. Формування соціальної держави — складний і тривалий процес. Його початком має бути насамперед формування ринкових соціальних інститутів. Їх регуляційні функції ще не склалися або редуковані. Ринкові механізми прищеплюють¬ся повільно. Тому соціальна держава перехідного типу являє собою суспільство змішаного типу (транзитивне суспіль¬ство).

Приватна власність на засоби виробництва і пріоритет держави у регулюванні економічних процесів, що виража¬ється у соціально орієнтованій системі перерозподілу вироб¬ничого продукту, визначають основи змішаного або відкри¬того суспільства.

44. Освітні індикатори освітньої політики, їх характеристика.

Під показниками (індикаторами) в освітній сфері розуміються статистичні дані, збирання яких передбачено політичним курсом держави. Вони повинні надавати інформацію про стан, стабільність або зміни, функціонування або результативність системи освіти чи її окремих аспектів.

У більшості країн світу для прийняття управлінських рішень на основі об'єктивної інформації про розвиток ситуації у системі освіти, успішно використовуються освітні індикатори.

Ознайомлення громадськості із результатами аналізу стану та якості функціонування освітніх систем, що проводиться на основі індикаторів, як у рамках національних освітніх систем, так і в міжнародних порівняльних дослідженнях, створює ефективні умови для предметного громадського обговорення стратегії і тактики освітніх реформ, участі громадянського суспільства у їхньому формуванні.

Зарубіжний та вітчизняний досвід використання освітніх показників (індикаторів) свідчить про необхідність дотримання певних вимог щодо їх структури. Система показників повинна бути:

- обмеженою за кількістю показників;

- самодостатньою, тобто система має містити такий набір індикаторів, який буде достатнім для того, щоб здійснювати різнобічний аналіз та приймати відповідні управлінські рішення;

- повною, тобто охоплювати різні аспекти та складові системи освіти;

- адекватною основним цілям і завданням, які постають перед конкретним етапом розвитку системи освіти та моніторинговим дослідженням освітньої сфери;

- динамічною, тобто час від часу систему індикаторів і критеріїв якості загальної середньої освіти потрібно переглядати й уточнювати відповідно до мети освіти та приоритетних напрямів реформування освітньої сфери;

- легкою в обчисленнях та вимірюваннях.