6.Складові освітньої політики як міждисциплінарної сфери знань, їх характеристика

Особливості формування освітньої політики як мультидисциплінарної сфери досліджень знайшли своє відображення в існуючих її визначеннях. Західні дослідники, формулюючи їх, намагаються враховувати, як правило, наявність двох напрямів у дослідженні освітньої політики – і як politics, і як policy. З огладу на це, нагадаємо, що бачення освітньої політики як “politics” спирається на визначення її політичною наукою як сфери “взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів у межах використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значущих інтересів і потреб” . Політика “politics” — це “політичні змагання — між верствами, групами інтересів, партіями тощо” . Визначення ж освітньої політики як policy спирається на її інтерпретації в контексті “науки про політику” (PolicyScience) як ви-значеного курсу дій, який обрала і якого дотримується влада, керівник, політична партія. Цей курс спрямований на розв’язання соціально значущих проблем, в тому числі і освітніх . Освітню політику (educationpolicy) “можна визначити як низку дій, спрямованих на досягнення цілей освітніх організацій та/або системи освіти.

Освітня політика пов’язана з такими сферами знань, як політологією, соціологією, економікою освіти, філософією освіти, державним управлінням, педагогікою.

Освітня політика – це передусім політика, що забезпечує розвиток і функціонування системи освіти і тому вона керується законами політології-наукипро політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу. Освітня політика – це сфера діяльності, пов'язана відносинами між соціальними групами щодо передачі новим поколінням накопиченого соціального досвіду, і трансляції культури, і це говорить про зв’язок з соціологією-наукою просуспільство в цілому, соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, взаємодію.

Освітня політика- це ряд дій, направлених на досягнення інтелектуального, культурного, духовного, суспільного, економічного розвитку суспільства, а як наслідок і розвитку держави. Це визначення показує на значення ефективного керування освітнім процесом – державне управління і важливу роль економіки освіти. Звісно освітній процес не можна уявити і без знання закономірностей процесу навчання і виховання, які дає нам педагогіка……

8. Якість, ефективність та рівність доступу до освіти як пріоритети освітньої політики.

Якісна освіта розглядається в наш час як один із основних індикаторів якості життя, інструмент соціальної та культурної злагоди й економічного зростання.

Проблему якості освіти справедливо пов'язують із розвитком інформаційного суспільства, в якому випереджальний розвиток суспільного інтелекту та системи освіти стає вирішальним чинником поступу людства. Інформація за цих умов набуває найбільшої цінності та є стратегічним продуктом держав. Усвідомлюючи важливість володіння якісною освітою, більшість країн світу оголошує цю проблему національним пріоритетом і передумовою власної національної безпеки. Освіта і наука, впливаючи на всі без винятку форми організації макросоціальної системи, на всі її структурні елементи, є універсальним фактором модернізації країни, її технологічної, військової, екологічної та аксіологічної безпеки. Не випадково показники освітньої та науково-інноваційної політики в міжнародній практиці вже давно введені в систему параметрів національної безпеки . Якість освіти – це багатовимірна модель соціальних норм і вимог до особистості, освітнього середовища, в якому відбувається її розвиток, та системи освіти, яка реалізує їх на усіх етапах навчання людини. Якість оцінюється по-перше, як суспільний ідеал освіченості людини; по-друге, як результат її навчальної діяльності; і, по-третє, як критерій ефективності функціонування освітньої системи. Ефективність освіти багато в чому залежить від того, які цілі ставлять перед собою учасники цього процесу, і в першу чергу учні і студенти, що вони хочуть реалізувати у своєму житті за допомогою освіти. У цьому зв'язку дуже важливо установити залежність між соціальною і професійною орієнтацією. Соціальна орієнтація — це визначення людиною свого місця в системі суспільних відносин, вибір бажаного соціального стану і шляхів його досягнення. Професійна орієнтація є усвідомлення того «набору» професій, що пропонує в даний момент суспільство, і вибір найбільш привабливої з них. Соціальна орієнтація взаємодіє з професійної, хоча та й інша не тотожні Вони взаємозалежні остільки, оскільки соціальний стан людини в суспільстві визначається характером і змістом його праці.