50.Підсумокстратегічногореформуванняосвіти в Україні на першомуетапі розвиткудержавносвітньоїполітики за умов державного суверенітету.

До першогоетапурозвиткуосвітньоїполітики за умов державногосуверенітетувідносять 1991-1997рр. В цейперіодбулиприйняті: в 1991р. - Закон УРСР «Про освіту», Закон України «Про наукову та науково-технічнудіяльність» ; в 1992 ухваленодержавнупрограму «Освіта»(«Україна ХХІ»)

Головна мета Програми — визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу XXI століття, створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації. В 1995р. проведенні перші парламентські слухання «Про стан освіти» (про модернізацію змісту освіти (шкільна),питання розвитку мережі шкіл,закладів нового типу(коледжі, лицеї, гімназії), питання приватної освіти. В 1996 р. була прийнята Конституція України ( вдокумент включено багато позицій щодо освіти.

Підсумок етапу: реального реформування освіти не відбулося. По перше період характеризує відсутність правового поля функціювання освіти (не було законів прямої дії).

По –друге це був період соціально-економічні випробувань для населення.(не платили зарплату вчителям , затримували виплату пенсій). По-трете: суперечливість і надмірна політизація реформаційних кроків. По-четверте різке погіршення життя та розшаруваня громадян. По-п’яте – зниження статусу вихователів, викладачів, учителів.

52. Підсумок стратегічного реформування освіти в Україні на другому етапі розвитку державної освітньої політики за умов державного суверенітету.

Історія неодноразово доводила, що переломні події в житті суспільства завжди викликають наступну трансформацію діяльності освітніх закладів. Державотворчі процеси в Україні наприкінці XX ст. не стали винятком. Актуальним і цілком виправданим є інтерес до проблеми висвітлення реформування систем вищої освіти в країнах колишнього Радянського Союзу, зокрема, суверенної України. Набуття Україною державної незалежності об'єктивно викликало структурні і змістовні зміни у системі вищої освіти.

Бум вищої освіти, що розпочався у 90-і pp. XX ст., на початку XXI ст. сягнув своєї кульмінації. Якщо кількість студентів вищих навчальних закладів І-ІУ рівнів акредитації на 10 тис. населення становила у 1994 р. 297 осіб, то у 2007 р. - 578 осіб, у тому числі у державних вищих навчальних закладах ПІ-ІУ рівнів акредитації відповідно 173 і 174 особи на 10 тис. населення. У 2007/2008 навчальному році мережа вищих навчальних закладів налічує 904 заклади усіх рівнів акредитації та форм власності у порівнянні з 920 у попередньому 2006/2007 н.р., оскільки відбулося скорочення на 16 вишів, головним чином за рахунок оптимізації та реорганізації вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації. Серед них - 202 приватних навчальних заклади - майже чверть від функціонуючих [2, с.22]. Отже, за нових умов зріс попит на вищу освіту, що призвело до збільшення загальної чисельності тих, хто її отримує. Разом з цим відбулася трансформація певних функцій вищої освіти. Основою цього процесу стали нові концептуально-правові засади розвитку освіти в Україні.Значною зміною в реформуванні української вищої школи стало корегування структури предметів. У цьому відношенні зменшилася частка студентів, які навчалися інженерним спеціальностям та вивчали природничі науки. Проте збільшилась кількість студентів, які вивчають право, економіку, бізнес тощо. Отже, аналізуючи наведені цифрові дані, можна заключити, що поряд із зростанням чисельності студентів гуманітарного напряму, стабілізувався також обсяг державного замовлення, став домінуючим попит абітурієнтів щодо спеціальностей технічного і технологічного профілів.

Перебудова системи підготовки фахівців у вищих навчальних закладах зумовила виникнення нових підходів до розроблення форм та методів навчання, тобто педагогічних технологій. З них на цьому етапі найбільш актуальними виявилися інформаційні та комунікаційні, інтерактивні, традиційні. Активного впровадження набуло дистанційне навчання, застосування інформаційних мереж, засобів масової інформації та телекомунікаційного зв'язку, що вимагали набуття відповідних компетенцій.

Міністерство освіти і науки України затвердило програму, тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців та план заходів щодо їх реалізації, перелік вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації, що заявили про участь в експерименті щодо її запровадження. На початку 2004 р. заявили про участь в педагогічному експерименті щодо запровадження кредитно-модульної системи організаційно-навчального процесу 45 університетів, 8 академій, 5 інститутів.

Аналізуючи характер змін у вищій школі, автор дійшов висновку, що в досліджуваний період стратегічні напрями модернізації освіти України визначені об'єктивними тенденціями загальноосвітнього розвитку і тісно пов'язані з внутрідержавними процесами. З урахуванням поширення тенденції глобалізації, яка, зокрема, означає загострення конкуренції між державами-націями, охоплення нею, окрім економіки, інших сфер, стає очевидним, що лише країна, яка забезпечить адекватний вимогам часу розвиток освіти і науки, може сподіватися на гідне місце в світі. Тобто, заклади вищої освіти ототожнюють собою водночас інтелектуальний інструмент матеріального прогресу та гарант збереження загальнолюдської системи цінностей і гуманізації суспільного життя. Саме ці функції вищої школи визначають позитивну перспективу будь-якої держави.

Сьогодні національну ідею, навколо якої намагаються згуртувати українців, шукають будь-де і будь у чому. Якість, що перетворено у національну ідею, дозволяє в свою чергу країнам, що опинилися у стані економічної депресії, з успіхом вийти з кризи. Тож поняття "якість" стає категорією, яка поширюється на різні аспекти, в тому числі й на сферу освіти. Нова концепція якості і корисності освіти - найважливіша, але поки ще не вирішальна і, навіть, невистачаюча ланка у житті вищого навчального закладу.

Європейський вибір є реальністю для суверенної України. Проте слід зважити, що Європа сама сьогодні шукає механізму підвищення ефективності і конкурентоздатності власної освіти. Узагальнення досвіду освітянських реформ в історичному аспекті дозволить переорієнтувати інтелектуальну сферу України на кінцевий результат, яким є пожвавлення інноваційного процесу.