1. Поняття про волю як психологічну категорію, її функції в психічній діяльності людини

Людина як біологічна і соціальна істота постійно виявляє свою активність, щоб задовольнити ряд потреб і використовуючи для цього діяльність. Однак, якщо на шляху досягнення мети виникає перешкода, То компонентів однієї діяльності суб’єкта стає недостатньо, щоб досягнути мети. Тоді людина використовує волю як психічну якість.

Воля – свідома активність людини, спрямована на досягнення мети шляхом подолання перешкод, це активність особистості всупереч явним обмеженням.

Воля має самоцінне значення в житті людини:

• воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив «треба», а нема мотиву «хочу»,

• воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один),

• регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності.

Воля як психічний компонент тісно пов’язана з іншими проявами психіки. Так, для формулювання мети і усвідомлення перешкоди працює інтелект людини, стимулювати вольові зусилля можуть певні емоції та почуття. Вольові якості входять до складу характеру, причому як стрижневий компонент, темперамент дозволяє виявляти зусилля волі тощо.

Щодо призначення волі, то можна виокремити дві взаємопов’язані її функції:

• стимулююча – виявляється через спрямування активності людини на подолання перешкод,

• гальмівна – працює як стримування особистістю небажаних проявів активності.

Конкретною одиницею волі є вольове зусилля – стан психічної та фізичної мобілізації людини, спрямованої на досягнення мети через подолання перешкоди.

Відповідно, перешкоди щодо їх локалізації бувають зовнішніми – відсутність якихось потрібних умов, предметів або, навпаки, якісь заважаючи чинники, і внутрішніми – вони спричинені внутрішнім станом самого суб’єкта, його хворобою, невпевненістю, лінощами тощо.

Стосовно походження волі, то слід зазначити, що філогенез не дає нам таких проявів – тваринам не притаманна така психічна якість, їх поведінка зумовлена інстинктивними проявами. Історіогенез засвідчує появу вольової регуляції у людей ще первісно общинного ладу, зумовлену необхідністю узгоджувати свою діяльність заради спільної соціальної мети.

2. Філософські та фізіологічні основи вольової регуляції

Вперше питання існування волі як психічного компоненту з’являється на філософському етапі розвитку психології, а саме в період античності. Вже древньогрецькі філософи визначали три прояви психіки – розум, афекти та волю. Тут же виникають і філософські питання вольової регуляції, що стають предметом бурхливого обговорення. Так, актуалізується проблема походження волі і потрапляє в фокус двох філософських напрямків:

• матеріалізму, який стверджує, що воля має соціальну зумовленість, є продуктом розвитку психіки людини в суспільстві,

• ідеалізму, представники якого визначали теологічне (Божественне) походження вольової регуляції особистості.

Іншим аспектом стає проблема свободи волі – здатності чи нездатності людини діяти незалежно від життєвих обставин, яку обговорювали представники:

• детермінізму (воля – причинно зумовлений акт (Гоббс, Спіноза)),

• індетермінізму (воля – самочинний акт, джерело людської активності (Платон, Фіхте)).

Фізіологічні основи волі включають в себе:

• діяльність рухових центрів, що знаходяться в лобних долях великих півкуль головного мозку і відповідають за регуляцію безпосередньо дій людини,

• роботу ІІ сигнальної системи, яка забезпечує усвідомлення та регуляцію цільового та мотиваційного компонентів вольової дії,

• ряду складних умовнорефлекторних зв’язків, що виробляються під впливом набуття життєвого досвіду внаслідок соціалізації дитини.

При порушенні мозкових механізмів вольової регуляції людина страждає на абулію (неспроможність виконати ту чи іншу дію навіть пари усвідомленні її значимості).