80 Суперечливість культурного процесу в Україні на поч. 20-х рр.

На початку 20-х років в УСРР почала пропагуватися теорія «боротьби двох культур», народжена свого часу П. Струве й ініційована в нових умовах другим секретарем ЦК КП(б)У Д.З. Лебедем. Її суть зводилась до того, що «пролетарська Росія» як «передова революційна сила» протиставлялася «відсталій» «селянській» Україні. На цій підставі робився висновок, що розвивати українську культуру недоцільно, оскільки її, сільську культуру, неодмінно переможе російська (міська) культура. Однією з важливих умов підтримки з боку неросійських народів радянської влади партія більшовиків бачила в так званій політиці «коренізації». В Україні вона дістала назву українізації. На шлях українізації Україна стала в 1923 р. Політика українізації дала певні позитивні наслідки. Вона зрушила процес дерусифікації українського суспільства, сприяла розвиткові національної освіти, науки, культури, відновленню пріоритету національних цінностей і традицій. Питома вага українців у складі керівних кадрів усіх галузей народного господарства республіки становила на початку 30-х років понад 50%. На 1927 р. українською мовою володіло 60% робітників України. Було українізовано діловодство. В 1927 р. українською мовою викладалось у 78% шкіл, 39% технікумів і вузів, 34,1% дитячих будинків. Протягом 1924–1927 рр. тираж українських газет збільшився в 5 разів. На початку 30-х рр. українськими була переважна кількість театрів. Але українізація більш-менш успішно просунулась далеко не у всіх сферах життя та у регіонах України. Російськомовною залишалася армія в Україні, Російська православна церква Але українізація не призвела до подолання в масовій свідомості стереотипу «нижчості», «несправжності», «несерйозності» української мови і культури порівняно з російською, стереотипу української мови як мови села.. Без справжньої державності національна, тим більше літературна, мова народу не може повнокровно існувати.