78 Філософська та суспільно-політична думка (в. Винниченко, в. Зеньковський, д.Донцов, в. Липинський).

У боротьбі за ріст національної самосвідомості українського народу, визнання суверенітету України чільне місце належить Винниченку, українському письменнику, громадському та політичному діячеві. Ідея української державності була провідною в політико-ідеологічних пошуках В. Винниченка. Будучи справжнім соціалістом, Винниченко відкидає радянсько-більшовицький соціалізм, називаючи його тупим, диким, повним терору, крові, насильства, неймовірного страждання, бо творці його не про соціалізм думали, а про виборчу боротьбу, дисципліну, престиж, захоплення влади. Він закликає соціалістів, комуністів і радикалів погодитися на ідеї «інтенсивної кооперації господарства» й законодавчим, безкровним шляхом за кілька років перейти на колектократизацію. Особливе місце у формуванні та встановленні української національної свідомості належить політ. доктрині Донцова. Політико-ідеологічна концепція Донцова включає три вихідні елементи світогляду: Росія — найголовніший ворог України; селянство — хребет нації й держави; необхідність сильного відчуття мети й волі. Це все знайшло послідовне втілення у величезній кількості праць, «Підстави нашої політики» й «Націоналізм». Ідеалом, державного ладу Донцов вважав «селянську дрібнобуржуазну республіку». Це могло врятувати Україну від російського комунізму. Липинський здійснив філософське обґрунтування принципів політики українського державотворення, історії державності, сформував ряд соціологічних концепцій. Він був провідником ідей консерватизму та елітизму в соціальній організації ,що використовувалися для осмислення проблем українського державотворення, його занепаду та перспектив відродження. Липинський вважав, що здобуття Україною державної незалежності можливе через попереднє спадкове монархічне правління За переконанням Липинського, основною умовою створення української державності є єдність: релігійна, регіональна, політична, організаційна, національна. У центрі наук. інтересів. Зеньковського стояла проблема природи і своєрідності людської психіки, а конкретніше — проблема душі, в інтерпретації якої він стояв на теологічних позиціях, обстоюючи безсмертність душі, створеної Богом. Він дійшов висновку, що причинність нічого в собі іншого не містить окрім іманентного чинника можливості; її сенс полягає в тому, що все, що, буває, породжує щось нове із себе, відповідно до чого її зміст потрібно шукати у твореннях, де першою ознакою причинності є момент творення причиною своєї дії. Негативно ставлячись до матеріалізму, заперечуючи об'єктивність закономірності світу, Зеньковський стверджував, що визнання вічності матерії і сили не дає підстав до виявлення пануючих в природі закономірностей.

79 Українці в умовах становлення та розвитку радянської культури. Проблема ідентичності.

Специфіка етнонаціонального розвитку України у складі СРСР визначалася його концепцією розвитку продуктивних сил, яка передбачала максимальну інтеграцію народного господарства кожної республіки в загальносоюзному комплексі. Така “розчиненість” продуктивних сил всіх союзних республік мала своїм наслідком те, що народне господарство України було в цілому дуже розбалансованим і розблокованим, усі галузі і структуроутворюючі елементи економічно й технологічно виявилися не пов’язаними між собою.

Радянський федералізм функціонував не як спосіб консолідації націй на основі корінних етносів, а як засіб їх уніфікації в рамках багатоетнічної держави. Знецінення національної самобутності, розмивання ідентичності нації, відсутність умов для повнокровного духовного її розвитку призводять до виродження нації та зникнення самої держави. Протягом багатьох років складалась система духовно-культурної та інформаційної залежності України від центральних інституцій імперії, поглиблена в період панування тоталітарної системи. Разом з тим вихід країни в міжнародний інтелектуальний і культурний простір є необхідною умовою виживання нації, реалізації її суверенітету. Консолідація нації не може бути досягнута на ідеологічному грунті космополітизму або комунізму. Для України неприйнятна й ідея великодержавності, побудова української держави можлива лише на засадах національно-демократичного спрямування європейського взірця.