2

Міністерство аграрної політики ТА ПРОДОВОЛЬСТВА України

Дніпропетровський державний аграрний університет

КАФЕДРА НОРМАЛЬНОЇ І ПАТОЛОГІЧНОЇ АНАТОМІЇ

С.-Г. ТВАРИН

В.В.СЕНТЮРІН, Е.В.ЄСІНА

дніпропетровськ ● 2012

Методичні рекомендації до виконання курсової роботи з патологічної анатомії та розтину / Сентюрін В.В., Єсіна Е.В. // Дніпропетр. держ. аграрний ун-т. – Дніпропетровськ, 2012. – 36 с.

Викладено методику виконання курсової роботи з дисципліни “Патологічна анатомія та розтин” студентами факультету ветеринарної медицини з повним терміном навчання за напрямком підготовки 6.110101 “Ветеринарна медицина” ОКР “Бакалавр”. Наведено схеми протоколів патологоанатомічного розтину, викладено основні підходи до дослідження трупів, а також окремих органів та тканин різних видів сільськогосподарських тварин.

Укладачі: кандидати ветеринарних наук, доценти В.В.Сентюрін та Е.В.Єсіна.

Рецензент: В.В.Самойлюк, кандидат ветеринарних наук, доцент

Методичні рекомендації розглянуто і схвалено на засіданні кафедри нормальної і патологічної анатомії с.-г. тварин

П ротокол № від “ ” 2012 року.

Методичні рекомендації розглянуто і схвалено до друку науково-методичною радою факультету ветеринарної медицини ДДАУ

П ротокол № від “ ” 2012 року.

.

©, Сентюрін В.В., Єсіна Е.В. 2012 р.

Одним із етапів підготовки молодшого лікаря ветеринарної медицини є виконання курсової роботи з дисципліни “Патологічна анатомія та розтин”, яка передбачає закріплення студентом практичних навичок з техніки розтину трупів тварин, оформлення протоколу патологоанатомічного розтину, вміння аналізувати причини, що викликали загибель тварини. Курсову роботу студент виконує на основі проведеного під час лабораторних занять розтину загиблої тварини. Послідовність етапів розтину трупів тварин та порядок дослідження органів і тканин наведені на стор. 7 – 21.

Написання курсової роботи фактично являє собою складання докладного протоколу розтину і готує майбутнього фахівця до оформлення відповідної документації на виробництві.

Курсову роботу студент виконує чітко за встановленою формою, на папері стандартного розміру, з дотриманням схеми записів. Роботу можна ілюструвати рисунками, фотографіями, схемами, використовувати табличний матеріал. Текст курсової роботи, всі документи, що розкривають тему курсової роботи, брошурують або підшивають у папку. Зразок титульного аркуша наведено в додатку 1.

Як підтвердження добре виражених патологічних змін, характерних для даної хвороби, студент подає на кафедру мікропрепарати (орган, його фрагмент або декілька органів), зафіксовані в 10% розчині формаліну.

Після написання курсової роботи, в кінці, студент ставить особистий підпис. Робота подається на кафедру для реєстрації та перевірки, і тільки після цього проводиться її захист.

Курсова робота складається з двох розділів:

І. Розширеного протоколу патологоанатомічного розтину та аналізу випадку хвороби, що діагностується (епікризу).

ІІ Протоколу патологоанатомічного розтину трупа тварини для оформлення документів на виплату відшкодування за страховим посвідченням (короткого протоколу патологоанатомічного розтину).

Перший розділ курсової роботи – розширений протокол розтину заповнюється на підставі розтину трупа тварини за загальноприйнятою схемою, яка наведена в додатку 2.

У практиці лікаря ветеринарної медицини протокол розтину – є важливий документ, який може стати об’єктом судово-ветеринарного розгляду. Тому протокол розтину повинен бути написаний чітко, грамотно та об’єктивно відображати всі зміни, виявлені в процесі розтину в організмі тварини.

Протокол розтину включає три частини: реєстраційну (вступну), описову та заключну.

Реєстраційна (вступна) частина – містить в собі відомості про тварину: вид, стать, вік, кличка або інвентарний номер, масть, прикмети, порода, напрямок господарського використання, прізвище власника та його адресу, місце і час розтину, хто проводив і хто був присутнім при розтині. Тут же викладають також анамнестичні дані про утримання, годівлю, експлуатацію тварини (птиці), наводять відомості про епізоотичну ситуацію в господарстві, клінічну картину, тривалість хвороби, прижиттєвий діагноз, лікування і т.д. Наприклад: "КСП “Прогрес” має молочнотоварну ферму, розраховану на утримання 280 дійних корів, які розміщуються у трьох дворядних корівниках. В раціон корів включено силос із кукурудзи воскової стиглості, різку із ячмінної соломи, коренаж, дерть із зерна кукурудзи та ячменю, а коровам, що перебувають у запуску, додають по 1–1,5 кг сіна конюшини задовільної якості. Запуск тільних корів проходить за 45–60 днів до розтелу. Із стада тільні тварини не вилучаються, і розтели проходять у постійних стійлах. Родильне приміщення на фермі відсутнє. Новонароджених телят утримують в індивідуальних кліточках, розміщених у проходах. Дезінфекція кліток після їх звільнення не проводиться. На протязі перших 5–8 днів телятам випоюють із соскових поїлок молозиво і молоко матерів, а потім дають збірне молоко. Перші порції молозива випоюються не завжди вчасно, особливо коли роди проходять уночі. Часто роди проходять в незадовільних санітарних умовах. Серед новонародженого молодняку реєструються захворювання, які супроводжуються пригніченням, зниженням апетиту, підвищенням температури тіла на 0,5–1,5°С, діареєю, зневодненням організму. Лікують хворих тварин відварами деревію і звіробою, антимікробними засобами (антибіотиками, сульфаніламідними препаратами). Таке лікування здебільшого буває малоефективним. Так, у ніч з 2 на 3 листопада загинуло двоє телят 4–5–денного віку, трупи яких було доставлено в секційний зал факультету ветеринарної медицини Дніпропетровського державного аграрного університету".

В описовій частині – надають відомості про труп; детально описують стан органів і тканин, встановлений у процесі зовнішнього огляду трупа й розтину порожнин; змінених і незмінених органів (описання проводиться у відповідності до загальноприйнятої схеми, наданої у додатку 5, та порядку дослідження органів). Опис дається без вживання спеціальних термінів, простою, загальнодоступною мовою, зрозумілою для всіх присутніх. Опис повинен бути об’єктивним, повним, щоб той, хто читає, чітко уявляв картину розтину. Незмінені органи в повному протоколі потрібно характеризувати за наведеною схемою, але без вживання виразів типу "нормальний", "без змін", "орган звичайного вигляду" та ін. Описуючи виявлені патологічні зміни, слід уникати діагностичних термінів: "гіперемія", "набряк", "пухлина", "інфаркт" і т.д. Необхідно просто вказувати об’єктивні зміни органів і тканин із визначенням розмірів, кольору, консистенції і т.д. Коли описують колір органів, то відмічають характер локального кольору та його відтінки. Наприклад: "темно-червоний", "блідо-рожевий", "світло-сірий", яскраво-жовтий і т.д.

У заключній частині протоколу узагальнюють дані патолого-анатомічного розтину, наводячи патологоанатомічний діагноз, результати спеціальних (лабораторних) досліджень, роблять висновок про причину смерті тварини.

Найбільш важливим у курсовій роботі є розділ "Патологоанатомічний діагноз". Написання його вимагає від студента глибоких знань із патанатомії і свідчить про теоретичний і практичний рівень підготовки студента з дисципліни.

Патолого-анатомічний діагноз являє собою перелік у певній послідовності назв патологічних процесів, охарактеризованих в описовій частині протоколу і описаних із використанням спеціальних (на українській або латинській мові) термінів. При цьому повинен бути названий не тільки процес, але й характер його перебігу, визначені локалізація, охоплення, специфіка та ін. Наприклад: "хронічна двостороння лобарна фібринозно-некротична пневмонія"; "хронічний острупляючий дифтеритично-некротичний коліт"; "гострий катарально-геморагічний гастрит"; "геморагічні інфаркти селезінки" та ін.

Назви патологічних процесів, з яких складається патолого-анатомічний діагноз, повинні бути суворо обґрунтовані інформацією з описової частини протоколу. Номери відповідних пунктів описової частини проставляють в дужках після назви процесу в патолого-анатомічному діагнозі.

Діагнози розміщують так, щоб на першому місці розташовувалися основні патологічні процеси, які зумовили смерть тварини або є найбільш характерними ознаками хвороби, що описується. Услід за основними патологічними процесами дають супутні, що ускладнюють захворювання, та другорядні.

У розділі "Спеціальні дослідження" наводять результати спеціальних лабораторних досліджень: бактеріологічних, гістологічних, хіміко-токсикологічних, гельмінтологічних та ін. Якщо результати досліджень ще не отримані, то вказують, який матеріал, в якому вигляді і кількості, куди і як надсилається, з якою метою. За наявності результатів досліджень необхідно назвати лабораторію, номер і дату експертизи і записати висновок лабораторії.

Розділ "Висновок” – висновок про причину смерті тварини, який базується на результатах патологоанатомічного розтину та всього іншого комплексу досліджень: клінічних, епізоотологічних, спеціальних лабораторних і анамнестичних даних.

У разі загибелі тварини від заразної хвороби висновок будують за нозологічним принципом, тобто він містить тільки назву хвороби, що призвела до загибелі, та на підставі яких даних він зроблений. Наприклад: "На підставі аналізу епізоотичної ситуації, клінічних ознак хвороби, даних патологоанатомічного розтину та результатів лабораторних досліджень можна зробити висновок про те, що свиня загинула від гострої форми бешихи".

Якщо тварина загинула від незаразної хвороби, то висновок оформлюють за танатологічним принципом, тобто розкривають механізм смерті (вказують безпосередню та основну причину смерті, а також етіологічні фактори розвитку захворювання). Спочатку називають процеси, що безпосередньо зумовили смерть, а потім процеси, які сприяли смерті. Наприклад: "Смерть настала від зупинки серця в зв’язку з його тампонадою кров'ю, що вилилася в серцеву сорочку через розрив коронарної артерії. Він викликаний пошкодженням її чужорідним тілом (дротом) внаслідок травматичного ретикулоперикардиту"; "Смерть корови настала від асфіксії, розвиненої на основі гострої тимпанії передшлунків. Виникнення тимпанії пов’язане з поїданням тваринами великої кількості кормів, що легко зброджуються (люцерна)".

Слід зазначити, що висновок про причину смерті тварини може мати категоричний і відносний характер. Категоричний характер він має в тих випадках, коли клінічні ознаки, патолого-анатомічні зміни та інші складові діагностичного комплексу досліджень без сумніву вказують на причину загибелі тварини (приклади наведені вище). Тоді ж, коли для встановлення остаточного діагнозу недостатньо даних, висновок має відносний характер із зазначенням необхідності проведення додаткових спеціальних досліджень. Наприклад: " Клінічні ознаки та патологоанатомічні зміни характерні для ентеросептичної форми колібактеріозу (класичної чуми свиней, отруєння фосфорорганічними речовинами і т.д.). Для встановлення остаточного діагнозу необхідно провести бактеріологічні (вірусологічні, хіміко-токсикологічні і т.д.) дослідження патологічного матеріалу". Після позитивних результатів додаткових досліджень (виділення збудника, токсинів і ін.) висновок набуває категоричного характеру.

Часто буває важко визначити, яке захворювання потрібно вважати основним, коли, наприклад, діагностується два або більше захворювань, і кожне з них може призвести до смерті (туберкульоз і лейкоз). У такому випадку розглядають конкуруючі захворювання.

Або можуть діагностувати захворювання, кожне з яких саме по собі не є смертельним (небезпечним для життя). Однак їх сукупність у разі взаємодії може посилювати перебіг кожного з них і призвести до загибелі. Такі захворювання називають сукупними.

Крім того, у висновку зазначають можливі фонові, супутні захворювання та ускладнення основних захворювань.

Фоновим називається захворювання, яке етіологічно не пов’язане з основною хворобою, але в патогенетичному відношенні посилює перебіг основного захворювання. Наприклад, авітамінози загострюють багато захворювань, особливо в молодняку.

Під супутніми захворюваннями потрібно розуміти такі нозологічні хвороби або стан, які етіологічно і патогенетично не пов’язані з основним захворюванням або його ускладненнями.

Ускладнення основних захворювань – це такі патологічні процеси, які самостійно не виникають, а патогенетично пов'язані з основним захворюванням. Розрізняють ускладнення множинні, вони прискорюють перебіг хвороби і можуть бути причиною смерті. Наприклад, гастроентерит молодняку може ускладнюватися пневмонією.

АНАЛІЗ ВИПАДКУ ХВОРОБИ, ЩО ДІАГНОСТУЄТЬСЯ (ЕПІКРИЗ) складається з урахуванням літературних даних стосовно захворювання, яке діагностується при розтині і розглядає його патогенез, диференційну діагностику, схеми профілактики і ліквідації. В розділі "Патогенез" наводять визначення хвороби, відмічають основні її клініко-анатомічні форми (за перебігом, переважним ураженням органів, ускладненням і таке інше.). Вказують основний етіологічний чинник або чинники, які сприяють виникненню хвороби. У разі інфекційної або інвазійної хвороби називають збудника, відзначають можливі шляхи його проникнення і поширення в організмі.

Висвітлюючи основні питання патогенезу хвороби, необхідно розкрити механізм розвитку патологічних процесів – основних ускладнюючих, місцевих і загальних, показують їх взаємозв'язок, пов'язують клінічні зміни з патоморфологічними процесами і розкривають їх взаємозв'язок і взаємообумовленість.

Під час написання цього матеріалу студенти використовують відповідну літературу з патанатомії та інших дисциплін, проявляють творчий підхід до пояснення патогенезу, свої здібності до аналізу й синтезу.

У розділі "Диференційна діагностика" потрібно показати, що найбільш характерно для встановлення діагнозу хвороби з точки зору патоморфології, клінічної картини, епізоотологічних, санітарно-гігієнічних показників і результатів спеціальних лабораторних досліджень. Далі ці дані зіставляють із даними схожих захворювань, вказують конкретно, від яких хвороб і за якими даними диференціюються ці хвороби, в чому схожість і відмінність між ними і хворобою, що досліджується. Для опису необхідно широко використати літературні джерела.

Потім наводять коротку схему профілактики і ліквідації хвороби, що аналізується.

Другий розділ курсової роботи – оформлення протоколу розтину трупа застрахованої тварини проводиться за схемою, що використовується в першому розділі курсової роботи, проте описується лише ті органи і системи, де виявлені патологоанатомічні зміни за схемою, яка наведена в додатку 4.

Послідовність етапів патологоанатомічного розтину трупів тварин

Проводячи патолого-анатомічний розтин трупів тварин, лікар-прозектор має дотримуватися певної послідовності у виконанні цієї роботи, а саме:

1. Реєстрація і збір анамнестичних даних.

2. Зовнішній огляд, що включає в себе:

– розпізнавальні ознаки трупа;

– посмертні зміни;

– стан слизових оболонок природних отворів;

– дослідження шкіри та її похідних;

– стан підшкірної клітковини;

– дослідження молочної залози та зовнішніх статевих органів;

– дослідження соматичних (поверхневих) лімфатичних вузлів;

– дослідження скелетних м’язів;

– стан суглобів, кісток, кісткового мозку, сухожилків, зв’язок, сухожильних піхв.

3. Внутрішній огляд, що передбачає розріз стінок природних порожнин тіла (грудної, черевної) та послідовне вилучення і дослідження органів ротової порожнини, ділянки шиї, грудної, черевної та тазової порожнин. За потреби (особливо коли захворювання супроводжувались нервовими розладами) досліджують головний мозок з його оболонками, носову порожнину з придатками.

Якщо для підтвердження діагнозу необхідно провести додаткові лабораторні дослідження, то необхідний матеріал відбирають у процесі дослідження відповідних органів, дотримуючись правил відбору матеріалу. За наслідками розтину відповідальна особа (лікар-прозектор) оформляє документацію – протокол патологоанатомічного розтину.

1. Реєстрація і збір анамнестичних даних

У цьому розділі зазначають, коли проведено розтин, де (місце проведення), хто робив розтин і в присутності яких осіб, кому належала тварина. Потім послідовно і достатньо повно записують анамнестичні дані, особливо детально записують ті, які можуть сприяти визначенню причини виникнення захворювання і загибелі тварин (епізоотологічна ситуація в господарстві, годівля, утримання та експлуатація тварин, клінічні прояви хвороби, лікування, лабораторні дослідження тощо).

2. Зовнішній огляд

Зовнішній огляд трупа тварин починають із розпізнавальних ознак: з’ясовують вид, стать, породу, масть, вік, розвиток, вгодованість, приблизну масу тіла, індивідуальний номер (якщо такий є) та окремі прикмети (останні враховуються при дослідженні трупів коней). Обов’язково зазначають посмертні зміни: охолодження, трупне заклякання скелетних м’язів, утворення трупних плям та ознаки розкладу. Потім оглядають шкірний покрив та похідні шкіри. Досліджуючи шкіру, звертають увагу на її еластичність. Останню визначають за тим, як легко шкіра збирається у складку. При наявності у шкірі зрощень, гіперкератозу, кірочок еластичність знижується. Одночасно звертають увагу на колір шкіри в різних ділянках тіла, на її цілісність, наявність висипів, кірочок та інших відхилень від норми. Особливу увагу звертають на шерстний покрив, стан щетини (пір’я у птиці). Скуйовдженість шерсті, облисіння, слабке утримування її в шкірі, наявність значної кількості злущеного епідермісу свідчать про порушення обмінних процесів, особливо обміну вітамінів та мікроелементів.

Оглядаючи шкіру, досліджують зовнішні статеві органи у самців та молочну залозу у самок, звернувши увагу на стан слизової оболонки препуціального мішка та паренхіми сім’яників і вимені.

Огляд слизових оболонок природних отворів починають із передньої частини тіла. У ротовій порожнині оглядають слизову оболонку твердого піднебіння, губ, язика, ясен, зуби, звертаючи увагу на їх цілісність, колір, вологість (наявність слизу). При наявності витікань визначають їх характер, кількість, колір, консистенцію, походження.

Носову порожнину починають оглядати з крил носа, а відхиливши їх, визначають стан слизової оболонки. Із носових отворів можливе виділення різних рідин (серозного, слизового, кров’янистого, гнійного ексудату). Тому визначають їх кількість і характер.

Проводячи огляд очей, звертають увагу на наявність кірочок у кутах ока або секрету – слизового, гнійного; забарвлення кон’юнктиви, склери і ступінь посмертного помутніння рогівки; западання або випинання очного яблука.

Оглядаючи слизову оболонку прямої кишки та зовнішніх статевих органів самок, визначають їх колір, цілісність, наявність витікань.

Провівши огляд слизових оболонок та шкіри, починають її знімати. Розрізи роблять по білій лінії від міжщелепного простору до лобкових кісток та по внутрішній поверхні кінцівок. У процесі виконання цієї роботи звертають увагу на стан підшкірної клітковини (наявність набряків, крововиливів, серозно-слизового інфільтрату, сухість підшкірної клітковини), наповнення кровоносних судин кров’ю, її стан (колір крові, рідка чи згорнута). За вмістом жирової тканини в підшкірній клітковині визначають вгодованість тварин (добра, задовільна, незадовільна, виснаження).

Наступним етапом у проведенні зовнішнього огляду є дослідження соматичних лімфовузлів, а саме: підщелепних, поверхневих шийних, колінної складки, надвименних (у самців пахових). Спочатку оглядають сполучну тканину, що оточує лімфатичний вузол, визначають його консистенцію. Консистенція лімфовузлів може бути пружною, коли паренхіма чинить опір при легкому здавлюванні; щільною, коли паренхіма не піддається здавлюванню; зів’ялою, коли паренхіма легко піддається здавлюванню. Потім розрізають лімфовузол, визначаючи, збільшений він чи ні, колір паренхіми, вологість і збереженість характерних структур (рисунок). Лімфатичний вузол вважається збільшеним, якщо краї розрізу не сходяться через незначне випинання паренхіми. Найчастіше лімфатичні вузли збільшуються при розвитку в них запальних процесів (серозного, геморагічного, гнійного, проліферативного) або внаслідок гіперплазії в них малодиференційованих клітин (пухлини, гемобластози). Рисунок лімфовузла визначають за чіткою розмежованістю і відмінністю за кольором між кірковою та мозковою речовинами.

При описанні м’язів звертають увагу на колір, консистенцію, вологість, рисунок (збереження волокнистої структури м’язів на розрізі) та ступінь їх розвитку (слабко, помірно, добре). Консистенція м’язів може бути пружною, коли паренхіма чинить опір при легкому здавлюванні, в’ялою – при дистрофічних процесах, щільною або ущільненою – при некрозах. На розрізі звертають увагу на колір м’язів, їх вологість (зазвичай вони помірно вологі, а при некрозах та ексикозі – сухуваті).

В окремих випадках виникає потреба дослідження суглобів, кісток, кісткового мозку, сухожиль, зв’язок, сухожильних піхв. Суглоби найчастіше досліджуються тоді, коли змінюється їхня природна конфігурація і розміри (при рахіті, артритах), а також при виникненні підозри щодо наявності у них крововиливів (колібактеріоз телят). Розрізають суглоби обережно, запобігаючи проникненню в них крові із перерізаних судин, і звертають увагу на кількість, колір та консистенцію синовіальної рідини. Синовія є прозорою, тягучою рідиною злегка жовтуватого кольору. За наявності в суглобах крововиливів (останні локалізуються за межами суглобових хрящів) синовіальна рідина змінює своє забарвлення до червоного, а інколи набуває кров’янистого вигляду. Кісткову тканину досліджують у тих випадках, коли проводиться диференційна діагностика захворювань обміну речовин з ураженням кісткової тканини (рахіт, фіброзна остеодистрофія, хронічне отруєння препаратами фтору). Дослідженню підлягають переважно трубчаті кістки грудних і тазових кінцівок. Їх відділяють від м’язової тканини, закріплюють у лещатах і розпилюють уздовж. На розпилі вивчають стан компактної та губчатої кісткової речовини (потоншення компактної речовини, збільшення порожнини трубчатої кістки, заміщення червоного кісткового мозку жовтим та ін.).