1.2. Принципи віднесення банку до групи проблемних та підходи щодо управління ними

Невиконання один або кілька раз комерційним банком обов'яз­кового економічного нормативу є підставою визнання його проб­лемним.

Комплексна рейтингова оцінка комерційного банку за системою «CAMEL» визначається на підставі оцінки кожного компонента си­стеми за результатами виїзного інспектування банку (у період між інспекторськими перевірками оперативним шляхом).

Проблемний характер діяльності комерційного банку, який по­требує спеціальної уваги служби банківського нагляду, може визна­чатися на підставі таких загальних оцінок.

Комерційний банк, який отримав рейтингову оцінку «5», має ве­лику імовірність краху в найближчому майбутньому, його життє­здатність та платоспроможність перебувають під загрозою. Фінан­совий стан банку є настільки критичним, що потребує невідкладної допомоги з боку акціонерів або зовнішніх джерел фінансової допо­моги. За відсутності негайних і рішучих виправних заходів банк має бути реорганізованим (через злиття, приєднання) або ліквідований.

Комерційний банк, який дістав рейтингову оцінку «4», має значні фінансові недоліки, що призвели до небезпечного і нестабільного його фінансового стану, оскільки не були своєчасно усунені керів­ництвом банку.

Комерційний банк, який отримав рейтингову оцінку «3», характеризується такими недоліками фінансового стану, які можуть бути визначені в діапазоні від помірно серйозних до таких, що характе­ризують фінансовий стан банку як незадовільний. У разі погіршення загального стану в економіці діяльність комерційного банку стає в таких умовах уразливою, його фінансовий стан може погіршитися, якщо проведені керівництвом банку заходи усунення недоліків вия­вилися неефективними.

Комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «5» або «4», негайно включаються до категорії проблемних банків.

Комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «3», можуть бути включені до категорії проблемних за рішенням Правління На­ціонального банку України.

Усі комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «5» або «4», мають недостатній розмір капіталу.

На даний час цілком об’єктивно можна стверджувати, що банківський сектор України зміг протистояти кризі. Проте, слід зауважити, що окремібанкивиявились не здатними ефективно їй протидіяти, наслідком чого було введеннятимчасових адміністрацій до окремих банків та схвалення рішення про їх ліквідацію. За станом на 01.01.2010 у 10 банках введено тимчасову адміністрацію, за 14 банками схвалене рішення щодо їх ліквідації.

У цілому в умовах кризи тенденція до збільшення кількості проблемних банків властива багатьом країнам світу. При цьому вкрай важливооперативно виявити та усунути «проблемність» банку, оскільки проблемиокремого банку можуть зумовити ланцюгову реакцію та спричинити масові банкрутства банків, відтак крах банківського сектору в цілому.

Проблемні банки – досить поширене явище для багатьох країн світу. Вони являють собою об’єкт занепокоєння з боку органів банківського нагляду в усіх країнах незалежно від їх політичної структури, особливостейфінансової системи, а такожрівня економічного розвитку.

Базельський комітет з питань банківського нагляду визначає «проблемний банк» (або як його ще називають «слабкий банк») – банк, ліквідність або платоспроможність якого є послабленою або буде залишатисьпослабленою до тих пір, доки не будуть вжиті заходи щодо: значного покращення стану його фінансових ресурсів, корекції стратегічного напряму діяльності, підвищення потенційних можливостей управління ризикомта/або підвищення якості управління.

Слід зауважити, що вищезазначеному визначенню відповідають виключнобанки, які відчувають потенційну або реальну загрозу стану своєї ліквідностіабо платоспроможності, та жодним чином дане визначення не стосується тихбанків, у яких є проблеми ізольованого або тимчасового характеру, які, якправило, можуть бути вирішеніза допомогою оздоровчих заходів. Безумовно, банк повинен вирішувати будь-які проблеми незалежно від їх значущості абохарактеру, проте проблеми проблемного банку, мають, так би мовити, більшфундаментальний характер. Такі проблеми, зазвичай, зводяться (однак прицьому не обмежуються лише цим) до: неефективного управління; відсутностідовгострокової, стійкої стратегії введення бізнесу; низької якості активів; нерозвиненості системи контролю. Слід зауважити, що проблеми банку нез’являються раптово. Так, проблеми, які (на перший погляд) виникають тастрімко розвиваються, досить часто є ознакою фінансової або управлінськоїслабкості, якій тривалий час не приділялась достатня увага. Такі проблемиздатні у найкоротші строки перетворитись воб’єкт серйозного «занепокоєння» з боку органів регулювання та нагляду.

Насамперед, за вирішення проблем, що виникли у банку відповідаютьйого власники та керівництво, однак органи регулювання та нагляду повинні бути готовими до оперативного вжиття заходів, спрямованих на вирішення проблем банку. Це означає, що орган регулювання та наглядуповинен бути здатний:

• виявляти ознаки проблемності банку на ранньому етапі;

• стимулювати, у випадку необхідності, прийняття оздоровчих (коригуючих) заходів безпосередньо банком;

• визначати та своєчасно вживати заходи, якщо проблема не можебути вирішена власними зусиллями банку, з метою проведення реорганізації або ліквідації банку з найменшими втратами.

Отже, власне органи регулювання та нагляду визначають основні засади та особливості роботи з проблемними банками, у т.ч. формують рекомендації щодо вжиття заходів безпосередньо власниками та керівницт вом проблемних банків.

Своєчасне виявлення проблем банку є вкрай важливим, оскільки затягування часу може спричинити суттєве поглиблення проблем, а відтак, занадто ускладнити їх подолання або взагалі спричинити «вихід ситуаціїз-підконтролю».

З метою подолання проблем банку важливим є оперативне виявленняознак, а також причин проблемності банку. Ознаками наявності проблем убанку, зазвичай, є відсутність прибутковості, втрата капіталу, низька якістьактивів, проблеми з ліквідністю або проблеми, пов’язані з репутацією банку. До причин належать:

• стратегічні помилки (щодо позиціювання наринку, мережі філій, організаційної структури);

• порушення нормативних вимог або шахрайство (вкрай ризиковакредитна політика, відсутність прозорості у структурі власностібанку тощо);

• зовнішні фактори (зміна ринкової ситуації, непередбачувані зовнішні обставини тощо).

Світовий досвід свідчить, що проблеми банку з ліквідністю рідко виникають самі по собі, зазвичай, вони сигналізують про наявність більш серйозних проблем. Збитки банку за кредитами зумовлені недоліками в управлінніризиками та проблемами в організації контрольних процесів, які недостатньоопрацьовані та не дозволяють запобігти необачливій (незваженій) практиці надання кредитів, досить велику концентраціюкредитів, невиправдане прийняттяризиків, недотримання керівництвом встановленої політики та процедур схвалення управлінських рішень, шахрайство та іншіправопорушення.

Слід зауважити, що з часом проблеми банку, якщо вони вчасно не виявлені, будуть лише загострюватись. У свою чергу, успішне виявлення проблем банку, тобто ідентифікація проблемних банків, залежить від інформації, що узагальнюється органами регулювання та нагляду. Існує ряд каналів та методів, якими користуються органи регулювання та нагляду.

При цьому вкрай важливою є своєчасність, якість та всебічність такої інформації. Однак для ефективного виявлення проблемних банків наявності джерел інформації недостатньо, досить важливими у цьому сенсі є припущення та висновки органів регулювання та нагляду, з метою правильної інтерпретації отриманої інформації та оцінки фінансового стану банку.

Ряд міжнародних робочих груп та форумів визначили принципи таположення про належні методи роботи з проблемними банками та врегулювання криз.

Цілями ефективної роботи з проблемними банками є:

• підтримання безперервної роботи платіжної системи та системирозрахунків;

• запобігання впливу проблем водному банку на діяльність іншихбанків та їх перетворення в проблеми для стабільності всієї системи («ефекту доміно»);

• підтримання довіри з боку населення та учасників ринку до фінансового сектору.

Основні принципироботизпроблемнимибанкамиполягаютьу тому, що:

• банкрутство банку єнаслідкомприйняттяризику вумовахконкуренції;

• найкращими є рішення, що винайдені в межах приватного сектора – державні кошти, тобто гроші платників податків, можуть бути використані лише у крайньому випадку (системний ризик);

• державне втручання не повинно бути передбачуваним (з метою запобігання створення державою в учасників ринку необґрунтованихочікувань), акціонери або керівники не повинні отримувати з цьоговигоду (для зменшення морального ризику);

• бажано вживати заходи, спрямовані на врегулювання кризової ситуації, негайно, оскільки це дозволяє зменшити витрати держави тасистеми страхування депозитів;

• по можливості, доцільно прагнути до збереження банку як господарюючого суб’єкта («вартості фірми») та «спадкоємності» у його діяльності (у відносинах з клієнтами) – у випадку поступової ліквідації перевага має надаватись угодам злиття та поглинання(mergersandacquisitions, M&A), а також придбанню (прийняттю) його активів та зобов’язань (Purchase and Assumption (P&A);

• до всіх акціонерів повинно бути справедливе та однакове ставлення, повинні існувати чіткі правила розподілу збитківміжакціонерами;

• необхіднимє забезпечення підзвітності та прозорості процесу закриття(реструктуризації) банку з метою забезпечення правової визначеностінаслідків неплатоспроможності банку для партнерів та кредиторів;

• необхідно забезпечити захист менш досвідчених вкладників («необізнаних вкладників») від збитків у випадку банкрутства банку.

Своєчасна оцінка, ефективне запобігання, а також управління проблемами банку є ключовими умовами успішного врегулювання криз. Органи регулювання та нагляду повинні володіти повною самостійністющодо оцінки серйозності проблем банку та вибору заходів, спрямованихна їх подолання. Як показано на рис. 1.1, такий процес може стати продовженням ряду заходів наглядового реагування, інтенсивність яких посилюється залежно від ускладнення проблем банку.

Рис. 1.1. Процес вжиття заходів органами регулювання та нагляду

залежно від ускладнення проблем банку

Враховуючи вищевикладене, основними принципами роботи органіврегулювання та нагляду з проблемними банками є:

• оперативність. Органи регулювання та нагляду повинні діятивкрай оперативно. Досвід багатьох країн засвідчує, що будь-які затягування щодо дій з боку органів регулювання та нагляду лишепоглиблюють проблеми банків, що вимагає значно більших фінансових та трудових затрат.

• затрати-ефективність. Органи регулювання та нагляду під часобрання альтернативних дій повинні керуватись критерієм найменших витрат. Вкрай важливо, щоб органи регулювання та нагляду при виборі напрямів своїх дій враховували всі можливі витрати, включаючи й ті, що пов’язані з зовнішніми факторами, такими, наприклад, як нестабільність фінансової системи.

• гнучкість. Органам регулювання та нагляду необхідно бути готовими діяти досить гнучко під час вжиття ними заходів. Отже, важливою є мобільність, швидка пристосованість органів регулювання та нагляду до можливих змін. Вкрай важливою є здатність органіврегулювання та нагляду оперативно змінювати заходи щодо вирішення проблем банку.

• послідовність. Послідовне та правильне вжиття заходів органамирегулювання та нагляду не деформуватимуть конкурентне середовище. Послідовне вжиття заходів сприятиме мінімізації ризику непорозуміння та невизначеності у періоди криз. При цьому вкрайважливим є те, що до однакових проблем різних банків (великих тамалих, приватних та державних) повинен застосовуватись єдинийпідхід.

• проблема морального ризику. Заходи органів регулювання та нагляду не повинні створювати стимули длябанків, діяти таким чином, щоб нести збитки, тягар яких вони жодним чином не відчують. Акціонери не повинні отримувати компенсацію збитків у випадку, якщо банк «переживає складні часи», адже у протилежномувипадку це може заохочувати інші банки здійснювати свою діяльність менш обачливо та обережно в очікуванні подібної допомоги, у разі виникнення в них проблем. «Будь-яка допомога існуючому проблемному банку – це найвірогідніший спосіб запобігти в майбутньому появі гарного банку».

• прозорість та співробітництво. Неадекватна або некоректна інформація, що надходить з банку, збільшує невизначеність длякожного учасника відносин з цим банком. Така інформація можедезорієнтувати й дії органів регулювання та нагляду та збільшитивитрати на вирішення проблем цього банку. Банк та органи регулювання та нагляду повинні бути націлені на високий ступінь прозорості та обміну інформацією щодо дій, які вони мають намірвжити. Рішення про розкриття (або не розкриття) інформації длябільш широкого загалу – це складне рішення, яке повинне схвалюватись залежно від конкретної ситуації. Такі рішення мають бутизваженими та схвалюватись на основі ретельного аналізу. Ключовим питанням при цьому є: чи сприяє таке розкриття інформації досягненню цілей органів регулювання та нагляду в частині розв’язання проблем проблемного банку та збереження більш масштабноїсистемної стабільності.

Дії органів регулювання та нагляду щодо роботи з проблемними банками повинні відповідати масштабам конкретної проблеми та повинні бути вжиті в межах чітких часових обмежень.

Вкрай важливо при цьому забезпечити чіткий баланс між неофіційними методами, що, зазвичай, вживаються тоді, коли проблеми банку не є досить серйозними, а керівництвобанку готове до конструктивного співробітництва, з одного боку, та офіційними діями примусового характеру щодо даного банку зі штрафнимисанкціями, що накладаються у випадку невиконання певних вимог, – зіншого. При цьому закриття банку та відкликання ліцензії є крайніми заходами.

Слід зазначити, що всю роботу з проблемними банками можна представити такими основними напрямами (підходами):

• вжиття оздоровчих (коригуючих) заходів, тобто «реанімація» проблемного банку;

• закриття (реструктуризація) та ліквідація проблемного банку.

Узагальнена характеристика роботи з проблемними банками наведена на рис. 1.2.

За звичайних обставин визначати заходи щодо розв’язання проблем

банку зобов’язані рада директорівта правління банку. Проте, якщо банкпорушує вимоги органів регулювання та нагляду, наприклад, вимоги достатності капіталу або вимоги щодо рівня ліквідності, то органи регулювання та нагляду повинні бути наділені повноваженнями змусити такийбанк вжити необхідні оздоровчі заходи, а також мати законодавчо засноване право переконатись у тому, що заходи, які будуть вжиті, є прийнятними. Отже, роль органів регулювання та нагляду зводиться до управління та спрямування зусиль банку щодо його реабілітації. Це цілком відповідає загальним цілям органів регулювання та нагляду багатьох країн, якіпереслідують фінансову стабільність, мінімізацію збитків вкладників такредиторів банку, а також забезпечення економічної активності. І лише вокремих випадках органи регулювання та нагляду повинні вдаватись дозакриття проблемного банку.

Слід також зауважити, що дуже важливим у роботіз проблемнимибанками є залучення, насамперед, приватних інвесторів, натомість держава повинна виступати інвестором «останньої інстанції».

Отже, перший напрям роботи з проблемними банками – вжиттяоздоровчих (коригуючих) заходів, тобто «реанімація» проблемного банку.

Оздоровчізаходи (дії) – це такізаходи (дії), вжиття яких є необхіднимз метою подолання проблем та зміни «поведінки» проблемного банку. Такізаходиможуть здійснюватись добровільно безпосередньо банком або у разіпотреби шляхом прямого втручання органів регулювання та нагляду.

Реалізація оздоровчих (коригуючих) заходів засновується на певнихпринципах:

• своєчасність. Проблемний банк і органи регулювання та наглядуповинні вжити негайних заходів щодо запобігання посиленню тазагостренню проблем банку;

• зобов’язання менеджменту. Менеджмент проблемного банку повинен діяти згідно з планом заходів щодо покращення стану проблемного банку, у протилежному випадку варто розглянути питанняпро зміну керівництва такого банку;

• пропорційність. Оздоровчі заходи повинні відповідати обставинамта масштабу проблеми;

• повнота охоплення. Програма оздоровлення повинна охоплюватияк причини, так і симптоми проблемності банку.

Рис. 1.2. Ідентифікація проблемності (слабкості) банку та заходи,спрямовані на її подолання

Органи регулювання та нагляду повинні мати у своєму розпорядженні достатньо заходів впливу на проблемні банки, що регламентовані відповідними нормативними документами. Залежно від основної причинивиникнення проблем убанку органи регулювання та нагляду повинні розглянути можливість застосування заходів, що впливають, насамперед, наакціонерів та керівництво банку або на політику та діяльність банку вцілому.

Оздоровчими (коригуючими) заходами, що можуть застосовуватись щодо акціонерів, є:

• вимоги внесення акціонерами додаткових коштів (капіталу);

• призупинення дії деяких або всіх прав акціонерів, включаючи правоголосу;

• заборона на розподіл прибутку та інші виплати акціонерам.

У випадку, якщо органи регулювання та нагляду приймають рішеннящодо призупинення дії права голосу акціонерів, слід «потурбуватись» проте, щоб це не перешкодило подальшим змінам, які повинні бути затверджені загальними зборами (наприклад, зменшення номінальної вартостіакцій або затвердження рішення про ліквідацію).

Оздоровчими (коригуючими) заходами, що можуть застосовуватисьщодо директорів та менеджерів, є:

• зняття з посади директорів та менеджерів;

• обмеження грошової винагороди директорів та менеджерів, наприклад, шляхом заборони на виплату премій або реалізацію програмзаохочення співробітників через продажакцій.

Оздоровчими (коригуючими) заходами, що спрямовані на зміну політики банку в цілому, є:

• рекомендації та приписи, які переслідують мету відновленняфінансової стійкості, у т.ч.:

• вимоги щодо удосконалення структури управління банком, системи внутрішнього контролю, зміни політики банку тасистем управління ризиками;

• встановлення щодо банку підвищених вимог стосовно достатності капіталу та ліквідності;

• введення обмежень або умов щодо видів діяльності, якіздійснює банк, наприклад, заборона або обмеження певнихнапрямів діяльності, продуктів або відносин з клієнтами;

• скорочення операцій та продажактивів;

• обмеження подальшого розширення мережі філій або навітьзакриття філій;

• вимоги щодо негайного доформування резервів для покриття можливих втрат за кредитними операціями;

• заборона стосовно погашення субординованого боргу абосплату процентів за субординованим боргом;

• призупинення діяльності, що завдає шкоди банку, його прибутковості або репутації;

• встановлення вимог попереднього узгодження з органами регулювання та нагляду щодо значних обсягів інвестицій (вкладень), прийняття істотних зобов’язань або умовних зобов’язань;

• призначення керуючого, що відповідає за поточну діяльність банку (введення тимчасової адміністрації або іншедержавне втручання з метою реорганізації банку) тощо.

Отже, другий напрям роботи з проблемними банками – закриття(реструктуризація) банку або ліквідація проблемного банку. У цьому випадку, з огляду на можливі варіанти дій щодо проблемного банку, мивважаємо, доцільнішим є застосування терміну не «проблемний банк», апоняття «нежиттєздатний банк». Адже саме цей термін дозволяє розкритистан банку, за якого доцільним є його закриття або ліквідація.

У випадку, якщо перспектива неплатоспроможності банку є неминучою, необхідно виробити альтернативний напрям розвитку подій. Мова, насамперед, йде про заходи щодо закриття (реорганізації) нежиттєздатного банку (злиття банку з сильним банком, поглинання нежиттєздатногобанку), операції з продажу (передачі) активів і зобов’язань нежиттєздатного банку, ліквідації нежиттєздатного банку, а також операції «брідж-банк». Тобто, якщо банкрутство банку є неминучим, то застосовуються, як правило, заходи з більш «суворим» втручанням з боку органів регулювання та нагляду або уповноважених органів.

Якщо банк відчуває «серйозні» проблеми, необхідними є спеціальнінавики роботи з проблемами банку. На рис. 1.3 наведено процес прийняття рішень, який може використовуватись органами регулювання та нагляду з метою визначення «серйозності» проблеми та вибору заходів, що цілком відповідають ситуації.

Основне питання у процесі схвалення рішень полягає у тому, чи готові та здатні акціонери та керівництво банку вирішити його проблеми.

Рис. 1.3. Схема схвалення рішень щодо роботи з нежиттєздатним банком

Якщо це так, органи регулювання та нагляду можуть покластись на ринкові рішення або рішення, що передбачають допомогу ззовні (наприклад,допомога з боку системи страхування вкладів або держави). Найкращою єситуація, коли банк самостійно знаходить шляхи розв’язання проблем. Упротилежному випадку цим мають займатись органи регулювання та нагляду або інший уповноважений орган. Уразі найгіршого варіанта розвитку подій необхідним є втручання держави. У цьому контексті можна також розгледіти типологію розв’язання проблем банків, відповідно до якої першою категорією класифікації є спосіб розв’язання проблем, а другою – хтофактично повинен реалізовувати відповідні рішення.

У свою чергу, питання щодо визначення того, хто повинен реалізовувати рішення може розглядатись за двома напрямами:

1. самостійні рішення (реалізує сам банк);

2. рішення уповноважених органів (реалізує банк в рамках офіційного процесу, під керівництвом наглядових або судових органів: тимчасова адміністрація, примусова ліквідація).

Таким чином, виходячи з вищевикладеного можна зробити висновок, що: По-перше, проблемний банк – це банк, який відчуває потенційну абореальну загрозу стану своєї ліквідності або платоспроможності. Збільшення кількості проблемних банків в умовах кризи є «звичним явищем» для багатьох країн світу. Своєчасне виявлення проблем банку є вкрайважливим, адже «зловживання» часом у такому випадку може спричинити суттєве поглиблення проблем, отже, суттєво ускладнити їх подолання або взагалі спричинити «вихід ситуаціїз під контролю». По-друге, існує два напрями роботи з банками: вжиття оздоровчих(коригуючих) заходів щодо проблемних банків або закриття (реструктуризація) та ліквідація нежиттєздатних банків. Вжиття оздоровчих заходів є доцільним з метою подолання проблем банку та зміни його «поведінки». У випадку неминучості неплатоспроможності банкунеобхідними є заходи щодо закриттята ліквідації банку. По-третє, існують різні способи вирішення проблембанків: ринкові; рішення, які передбачають допомогу; державні рішення. Крім того, рішення щодо вжиття певних заходів стосовно проблемного банку поділяють на: самостійні та рішення уповноважених органів. Дуже важливим у роботі з проблемними банками є залучення, насамперед, приватних інвесторів, натомість держава повинна виступати інвестором«останньої інстанції».