2. Недійсність шлюбу є наслідком порушення законів шлюбу, тобто тих обов'язкових правил поведінки, дотримання яких є необхідним для забезпечення дійсності шлюбу,а саме вимог щодо:

а) досягнення шлюбного віку;

б) добровільності шлюбу;

в) одношлюбності (моногамії);

г) відсутності близького кровного споріднення або споріднення, заснованого на усиновленні;

Є) взаємної обізнаності про стан здоров'я.

Відповідно до частини п'ятої статті 30 СК підставою для визнання шлюбу недійсним може бути приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків. Є підстави стверджувати, що тяжкою хворобою, стосовно відносин подружжя, слід вважати насамперед фізичну нездатність до статевих відносин, а також нездатність до зачаття дитини.

Жодна інша обставина, окрім тих, що визначені в законі, не може бути підставою для недійсності шлюбу.

Не може викликати недійсності шлюбу приховання віку,судимості, наявності дітей, важкого матеріального стану тощо. Навіть за умови, що, знаючи про наявність цих обставин,жінка або чоловік відмовилися б від шлюбу.

У статтях 39-41 СК закріплена теорія поділу правових актів, укладених (вчинених) з порушенням вимог закону, на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), яка відображена й у статті 215 Цивільного кодексу України стосовно правочинів.

Відповідно до цієї теорії шлюби, які були укладені всупереч вимогам закону, а також шлюби, щодо яких виникла така підозра, поділені на три категорії, кожній з яких поставлені окремі лправові діагнозиы:

1) шлюб є недійсним;

2) шлюб визнається судом недійснимы;

3) шлюб може бути визнаний судом недійснимы.

1) Абсолютно недійсними (нікчемними) є шлюби, які порушують три засади шлюбу: одношлюбність, відсутність близького кровного споріднення, дієздатність особи.

2) ст.41 визнається судом ндійсним: він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, за рішенням суду у разійого фіктивності

3)ст. 42 СК передбачає підстави за якими суд може изнати шлюб недійсним.

3) Вирішення задачі

Щодо вимоги К. розірвати шлюб.

Відповідно до ч.1 ст.110 СК заява про розірвання шлюбу може бури предявлена одним з подружжя. Стаття 112 передбаає Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя, та визначає, що Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлено одним із подружжя у будь-який час, навіть на другий день після реєстрації шлюбу.

Тобто К. мав право звертатись з даним позовом, однак Не завжди у позові про розірвання шлюбу закладено дійсне бажання припинити шлюбні відносини.

Щодо заперечення на позов Ш.

Ш. побажала визнати шлюб недійсним відповідно до ст. 40.

відповідно до Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, такі докази має подати і позивач у справі про розірвання шлюбу.

Одним із доказів фіктивності шлюбу може бути нетривале спільне проживання, приховання наміру виїхати за кордон, відмова від інтимних стосунків, підтри

мання інтимних відносин з іншими особами тощо. Водночасвелика вікова різниця або матеріальний розрахунок, задля досягнення якого особа одружується, чи небажання мати дітей не можуть трактуватися як достатній доказ відсутності

наміру створити сім'ю.

Законодавчий імператив лшлюб визнається недійснимы означає, що у разі доведення відповідної обставини суд не має альтернативи. За вимогою позивача він буде змушений визнати шлюб недійсним.

На мою думку «К. не було наміру утворити із нею сім’ю, бо вже в червні він припинив із нею шлюбно-сімейні відносини, задовільнившись пропискою в м. Києві та вселенням в квартиру» не є обгрунтованм пипущнням і тами, що не ґрунтується на належних доказах, осільки судом було з’ясовано «сторони тривалий час перебували у фактичних шлюбних відносинах, після реєстрації шлюбу вели спільне господарство», останнє наголошує на та такій ознаці сімї, що відповідає положенням ст. 3 СК, а саме: сімю складають особи, які пов’язані між собою побутом , мають спільні права та обов’язки.

Щодо дій суду.

Суд, виходячи з того, що в їх сім’ї стався тимчасовий розлад, відмовив у задоволенні позову.

На мою думку з підстав, зазначених умові задачі, а також виходячи з принципу свободи укладання шлюбу суд не мав права відмовляти в задоволенні позову К. щодо розірвання шлюбу, однак встановивши всі обставини справи мав відповідно до ст.. 111 СК вжити заходів щодо примирення подружжя. У зв’язку з цим суду слід було постановити ухвалу, якою відповідно до ч.5 ст.191 ЦПК і призначити подружжю строк для примирення

Стаття 191. Відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді