Отруйні речовини задушливої дії.

До задушливих ОР відносяться речовини, які надходять в організм головним чином інгаляційним шляхом, викликаючи ураження органів дихання і токсичний набряк легенів з розвитком гострого кисневого голодування організму.

Представниками даної групи ОР є фосген, дифосген, трифосген, тіофосген, хлор, хлорпікрін, які мають подібні хімічні та токсичні властивості. Найбільш ймовірно бойове застосування фосгену, який характеризується високою бойовою ефективністю та підступністю.

Фосген є проміжним продуктом при виробництві лаків, пестицидів, пластмас, фарб, безводних хлоридів металів, виділяється при горінні пластичних матеріалів.

Дифосген був застосований в 1916 р. армією Німеччини, яка виробила 16 тис. тонн цієї ОР.

Трифосген застосовувався у В’єтнамі військами США.

Хлорпікрін вживався як ОР у 1 світовій війні в суміші з фосгеном. Має сильну подразнюючу дію. Внаслідок малої токсичності у теперішній час як ОР не використовується. Застосовується для дезінсекції при перевірці протигазів на герметичність.

Фізико-хімічні та токсичні властивості фосгену.

При температурі 0оС фосген - летка безкольорова рідина з запахом прілого сіна. Густина її – 1,43, температура кипіння +8, 2оС, tо (замерзання) затвердіння – 118оС.

При температурі навколишнього середовища вище +8, 2о С, фосген – це безкольоровий газ, який в 3,5 рази важчий повітря, максимальна концентрація його в повітрі при tо +20оС складає 6 тис. 376 мг на літр. Фосген погано розчиняється у воді (0,8%), добре розчиняється в органічних розчинниках, ГСМ, сам є гарним розчинником, у тому числі і для багатьох ОР (іприт, хлорпікрин).

Фосген - діхлорангідрид вугільної кислоти – тому основні хімічні перетворення є типовими реакціями галоїдангідридів кислот на підставі нуклеофільного заміщення атомів хлору на інші групи.

Реакція гідролізу: СОС12 + Н2О ® СО2 + 2НС1. Водою руйнується погано. Кипіння прискорює і закінчує гідроліз на протязі декількох хвилин. Фосген енергійно взаємодіє з лугами, аміаком, уротропіном. Продукти взаємодії токсичних властивостей не мають:

Тому водний розчин аміаку і луги використовується для дегазації цих ОР.

Взаємодіє із первинними та вторинними спиртами, з утворенням ефірів вугільної кислоти (карбонітів), які характеризуються сильною сльозоточивою дією.

З третинними амінами з уротропіном утворюють продукти приєднання. При нагріванні вище 200оС починається термічний розпад на СО і С12. Фізико-хімічні властивості дифосгену та хлорпікрину такі ж, як у фосгену.

Із загальних токсичних властивостей необхідно виділити такі:

• відносну нестійкість ОР в навколишньому середовищі (фосген зберігається на місцевості 30 хвилин);

• діє на організм переважно у пароподібному стані;

• проникнення в організм інгаляційним шляхом без виражених явищ подразнення в момент контакту;

• мають кумулятивні властивості.

Мінімально діюча концентрація фосгену в повітрі дорівнює 0,005 мг/л, бойова 0,01 мл/г на літр на протязі 10 хв.. При концентрації 40-50 мг/л фосген викликає миттєву смерть.

Ступінь ураження людини і швидкість проявлення залежать не лише від концентрації ОР в атмосфері та часу перебування людини в зараженій зоні, але і від індивідуальних особливостей організму, стану покою чи фізичного навантаження, а також таких факторів як температура навколишнього повітря і його склад (наявності у повітрі підвищеної кількості вуглекислоти та води, сторонніх газів і речовин).

Задушливі ОР викликають в організмі кисневе голодування.

Набряк легень – патологічний стан, при якому транссудація судинної рідини не урівнюється її резорбцією і судинна рідина виливається, викликаючи гостру кисневу недостатність. Токсичний набряк легень (ТНЛ) називається так тому, що виникає в результаті дії токсичної речовини.

Головною причиною смерті при інтоксикації задушливими ОР є гіпоксія, як наслідок тотального набряку легень. У той же час, механізм пригнічення життєвоважливих функцій може бути різним, в залежності від ряду умов.

Так, при дії дуже високих концентрацій фосгену смерть може наступити в результаті пригнічення дихального і судиннорухового центру без розвитку набряку легень. Але ця причина може виникнути може виникнути і в термінальній стадії інтоксикації, що проходить з набряком легень.

Дуже часто смерть отруєних наступає від серцево-судинної недостатності, яка розвивається на фоні тяжкого кисневого голодування і порушення циркуляції крові, яка викликана набряком легень.

Перша медична допомога:

• одягання протигаза;

• інгаляція фіциліну при рефлекторній зупинці дихання, ларингобронхоспазмі;

• укриття від холоду;

• вивіз (винос) уражених із зараженого району.

Долікарська допомога:

• зігрівання (укриття від холоду);

• застосування серцевих засобів (кордіамін, камфора, кофеїн);

• киснева терапія, ШВЛ за показаннями.

Перша лікарська допомога:

• виведення рідини та піни з носоглотки;

• застосування кисню з піногасниками (спирт);

• в. /в введення преднізолону (30 мг);

• кровопускання (250-300 мл) до розвитку або у початковій фазі ТНЛ;

• в. /в вливання 40% розчину глюкози з аскорбіновою кислотою;

• введення хлориду або глюконату кальцію, антибіотиків;

• серцево-судинні засоби за показаннями (мезатон, строфатин, корглікон).

Кваліфікована медична допомога:

• кисень з піногасниками (спирт, антифомсилан);

• кровопускання (протипоказане при "сірій" гіпоксії і вираженому набряку легень);

• застосування осмодіуретиків;

• введення препаратів кальцію, стероїдних гормонів;

• серцево-судинні засоби, високомолекулярні кровозамінники;

• корекція КЛР;

• а нтибактеріальні препарати.

Подальше лікування у госпіталях (після зняття набряку легень).