М ал. 1 Схема спринклерної установки
1 – джерело води; 2 – центробіжний насос; 3 – магістральний трубопровод; 4 – обернений клапан; 5 – водонапірний бак; 6 – сигнальний пристрій; 7 – контрольно-сигнальний клапан; 8 – питомий трубопровод; 9 – розподільний трубопровод; 10 – спринклерні голівки.
Мал.2 Спринклер.
1 – шайба, що підтримує клапан; 2 – голівка; 3 – діафрагма; 4 – рамка для кріплення замка і розетки; 5 – клапан; 6 - замок клапана; 7 – розетка.
Дренчерні установки являють собою систему трубопроводів, на яких розташовані спеціальні голівки-дренчери з діаметром відкритих вихідних отворів 8,10 і 12,7 мм лопасного чи розеточного типу, розрахованих на зрошення до 12м2 площі підлоги (більш ефективні конструкції розпилювачів дозволяють зрошувати до 210м2).
Дренчерні установки можуть бути ручної й автоматичної дії. При ручній дії установка приводиться в роботу відкриванням засувки; системи автоматичної дії виконуються відособленими чи поєднуються зі спринклерними установками.
Дренчерні установки автоматичної дії являють собою системи з клапанами групової дії, або з так названими “контролями” (клапани з легкоплавким замком).
Установки з застосуванням клапана групової дії приводяться в роботу за допомогою спонукального трубопроводу, з'єднаного з камерою клапана групової дії. На цьому трубопроводі встановлюються спринклерні голівки. Після спрацьовування цих голівок тиск у камері знижується, клапан відкривається і вода надходить у дренчери і спринклерну мережу. В усіх випадках дренчерні системи автоматичної дії повинні мати на спонукальному трубопроводі крани ручного включення для приведення системи (при необхідності) вручну. Останнім часом знаходять застосування спринклерні і дренчерні установки, у яких замість води застосовується розчин піноутворювача, а звичайні спринклери і дренчери замінені пінними.
Мал. 3. Схема дренчерної установки водяного пожежогасіння:
1
- сповіщувач, 2 - дренчерні головки.
Мал. 4. Принципіальна схема дренчерної установки групової дії
1 – надклапна камера; 2 – диференційний клапан; 3 – камера клапан группової дії; 4 – сполучувальна трубка; 5 – діафрагма; 6 – гайка з діафрагмою; 7 – труба від водопостачальника; 8 – автомат пуску насосів; 9 – водопостачальний трубопровод; 10 – електросигнали; 11 – дренчер; 12 – розподільчий трубопровод; 13 – дренчерна мережа; 14 – спинклер; 15 – кран ручного включення; 16 – пусковий трубопровод; 17 – збуджувальний трубопровод; 18 – збуджувальний кран; 19 – дріт; 20 – легкоплавкі замки; 21 – пружина; 22 – дренчерна голівка.
Мал. 5 Дренчер:
1 – розетка; 2 – дуга; 3 – штуцер з різьбою.
Практичне заняття № 5
Надання першої допомоги Загальні питання надання першої допомоги. Травматичний шок.
Раптова сильна травма, що викликає переломи великих кісток, размозження м'яких тканин, ушкодження великих суглобів, судин, нервів, органів грудної клітки і черевної порожнини, розповсюджені на великій поверхні тіла опіки, множинні одночасні ушкодження різних ділянок тіла, різних органів і систем людини викликають сильний біль, від якого організм змушений захищатися. Сама по собі біль теж є захисною реакцією організму, що сигналізує про виникнення небезпеки. Проте при важкій травмі в перші хвилини в потерпілого спостерігається порушення, що зберігається від 5 до 20 хв, а потім змінюється різким гнобленням і загальмованістю. Цей стан називається травматичним шоком.
При шоку свідомість людини зберігається, але він украй загальмований, не скаржиться на біль, на питання відповідає з затримкою, тихо і повільно. Шкірні покриви потерпілого бліді, обличчя, особливо чоло, покривається холодним липким потом, пульс спочатку може бути уповільнений, але незабаром учащається до 110—140 і більш ударів у хвилину, із важко прощупується. Подих стає поверхневим, прискореним і нерівним по глибині і частоті. При важких шоках може виникнути блювота, зіниці очей розширюються.
При виникненні шоку, насамперед, необхідно чи усунути, чи послабити причину, що викликала його, у противному випадку всі наступні заходи щодо боротьби із шоком виявляться неефективними. При підозрі на перелом варто накласти нерухому пов'язку, тому що переміщення отломков кісток, їхнє тертя друг об друга, об м'які тканини дуже хворобливі та сприяють виникненню і збереженню шокового стану. Якщо мається поранення зі значною кровотечею, що не тільки підтримує стан шоку, але може бути і самостійною його причиною, потрібно негайно зупинити кровотечу притисненням судини за допомогою джгута. Однієї з основних задач при наданні допомоги потерпілих у стані шоку є усунення чи зменшення болю, для чого варто дати йому будь-який наявний болезаспокійливий засіб: анальгін, пентальгін та ін. (1-2 таблетки). Хворому необхідно забезпечити повний спокій, укласти його з опущеною головою і піднятими ногами. Будь-якими способами і засобами зігріти: тепло укутати, при відсутності ушкоджень живота — напоїти гарячим чаєм чи просто гарячою водою (при цьому не обпекти слизувату оболонку порожнини рота), прикласти до ніг обгорнені рушниками, предметами одягу чи грілки, пляшки з гарячою водою. Дати медикаменти, що підтримують серцеву діяльність: валеріанові краплі (15—20 крапель), настойку конвалії (15—20 крапель), краплі Зеленіна (20—25 краплі).
Хворого в стані шоку після надання невідкладної першої допомоги необхідно в найкоротший термін доставити в будь-яку найближчу лікувальну установу. Перевозити його необхідно дуже обережно, оберігаючи від поштовхів і тряски ушкоджену частину тіла. Бажане перевезення такого хворого на спеціально обладнаній санітарній машині. У містах, де маються станції швидкої медичної допомоги, для цієї мети обладнаються окремі санітарні машини, що обслуговуються спеціалізованими протишоковими бригадами медробітників. При виклику по телефону машини швидкої допомоги до таких хворих, варто повідомити, що маються підозри на травматичний шок.