184.Контроль дотримання ліцензійних умов суб’єктами туристичної діяльності.

Контроль за наявністю ліцензії здійснює Міністерство культури та туризму України та інші органи виконавчої влади шляхом преведення планових та позапланових перевірок. Також здійснює державний комітет з питань регуляторної політики та п-ства.

Контроль передбачає аналіз інформації про послугу на яку видається ліцензія,створення в разі необхідності комісії для проведення контролю за тур.д-стю, проведення необхідної перевірки, оформлення результатів перевірки та прийом рішення.

Мета контролю-захист прав та інтересів держави в галузі туризму, захист прав споживачів та забезпечення їхньої безпеки, захист прав інших суб’єктів тур.д-сті, забезпечення виконання чинного закону,підвищення рівня тур.обслуговування.

Планові перевірки проводять не частіше ніж 1 раз на рік. Орган контролю здійснює планові перевірки за умови письмового повідомлення ліцензіата не пізніше ніж за 10 днів до її здійснення.Позапланові перевірки здійснюються на підставі надходження у відповідній формі повідомлення про порушення ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень.

Тур. п-ство під час перевірки зобов’язується надати всі необхідні документи і забезпечити умови для їх проведення. Органи, які здійснюють перевірку складають акт у 2х примірниках.

Підстави для анулювання ліцензії.

1.заява ліцензіата про анулювання,

2.акт про повторне порушення ліцензійних умов,

3.рішення про скасування держ.ліцензії,

4.смерть фізичної особи,

5.акт виявлення недостовірних відомостей у документах,

6. акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій фіз. особі.

7.акт про встановлення неподання в установлений термін повідомлення про зміну даних,

8.акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов,

9.неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов,

10.акт про відмову ліцензіата у проведенні перевірки.

У разі анулювання ліцензії на підставі пунктів2,5,6,7,8 п-ство може отримати нову ліцензію не пізніше ніж через 1 рік. Рішення про анулювання ліцензії набуває чинності через 10днів від дня його прийняття. Воно може бути оскаржене в суді.

185. Правові аспекти екскурсійної діяльності.

Вітчизняна екскурсійна сфера відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни.Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку сфери, посилюється вплив екскурсій практично на всі сфери життя і діяльності людини.У прийнятому у вересні 1995 р. Законі України „Про туризм" подані окремі положення щодо екскурсійної термінології.У цьому ж році був прийнятий Міждержавний стандарт ТОСТ„Туристсько-екскурсійне обслуговування", згідно з яким заверджена необхідна методична документація екскурсії.Важливе значення для екскурсійної справи мають й прийняті останнім часом Закон України „Про охорону культурної спадщини" Певні положення щодо екскурсійної діяльності містяться й у Державній програмі розвитку туризму". Держтурадміністрацією розроблено Положення “Про порядок отримання дозволу екскурсоводами/гідами-перекладачами на право надання туристичного супроводу” .Екскурсійна діяльність потребує структурування та упорядкування.

А саме формування корпусу екскурсоводів, що дасть змогу створити нові робочі місця. Вирішено питання підготовки та перепідготовки екскурсоводів разом з обласним центром зайнятості. Правову базу діяльності екскурсійної галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в екскурсійній діяльності, всебічно регламентує діяльність в Україні, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняної екскурсійної діяльності. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти екскурсійної діяльності.

186. Стандартизація та сертифікація у сфері туризму.

Сьогодні виникає необхідність у зв’язку із економічним розвитком у формуванні стандартів різних видів д-сті, у тому числі і тур.галузі.

Нормативно правовою базою стандартизації в Україні є ЗУ « Про стандартизацію», Декрет Кабміну « Про стандартизацію та сертифікацію, « Про держ. нагляд за додержанням стандартів ,норм і правил та відповідальність за їх порушення»

Стандарт-це документ, який розробляється на основі загальної згоди зацікавлених осіб і затверджений уповноваженим органом. Цей документ встановлює призначені для одноразового і багаторазового використання правила, інструкції, характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, а також стандарт може містити вимоги до термінології, позначок , пакування,що застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги.

Відповідно до ЗУ « Про стандартизацію» стандартизація – це діяльність, що полягає у встановлені положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері.

Стандарти бувають державні, галузеві, стандарти окремих підприємств.

Стандарти можуть бути міжнародними, регіональними та національними.

Державні стандарти-документи ,які містять обов’язкові та рекомендаційні вимоги. До обов’язкових належать:вимоги, що забезпечують безпеку продукції,метрологічні норми та правила,вимоги техніки безпеки та гігієни праці, поняття і терміни, що використовують у сфері по відношенню з відходами.

Рекомендовані вимоги підлягають безумовному виконанню, якщо:

-це передбачено чинними актами законодавства,

-ці вимоги включені до договорів на виготовлення і поставку продукції,

-якщо виробником чи постачальником зроблено заяву про відповідність цієї продукції стандартам.

Субєкти стандартизації-технічні комітети,центральний орган- Дежкомітет зі стандартизації, сертифікації та метрології.

Мета:забезпечити безпеку для життя і здоровя людей, тварин, рослин, майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню.

Стандартизація в галузі туризму-це своєрідний спосіб обєднання різних тур.послуг з метою якнайповнішого задоволення потреб споживачів з врахуванням безпеки держави та інтересів п-в тур індустрії.

Пріорітетним напрямом стандартизації в туризмі є захист прав та законних інтересів людини при споживанні турю послуг.

Відповідно до ст18 ЗУ «Про туризм» розробкою стандартів в галузі туризму займається…….але затверджує Дежкомітет зі стандартизації, сертифікації та метрології.

Донедавно с-ція тур послуг в Україні забезпечувалася стандартами, що були введені в дію 1січня 1997р.Вони були прийняті міждержавною радою СНД 1995р.

Діяла такі стандарти: Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.1-95 Проектування тур.послуг ГОСТ 28681. 2-95.Загальні вимоги до тур.екскурс. обслуговування ГОСТ 28681. 3-95 Вимоги щодо забезпечення безпеки.

З 1 липня 2004р. в Україні запроваджено нові стандарти на готельні послуги: ДСТУ 4268:2003«Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги» та ДСТУ 4269:2003 «Послуги туристичні. Класифікація готелів.» Ці стандарти обов’язкові і для індивідуальних і для колективних засобів розміщення.

1 стандарт дає класифікацію засобів розміщення, яка розроблена відповідно до рекомендацій ВТО, а також висуває загальні вимоги до матеріально-технічного оснащення засобів розміщення та послуг, що ними надаються.

2 стандарт. Ним встановлюються вимоги до засобів розміщення конкретної категорії. Відповідно до нього система категоризації готелів стала більш жорсткою. За попередньою системою перевірці підлягали лише 10% номерного фонду, за новою системою 100% перевірка, оцінка тут уже робиться за гіршими №. В деяких моментах стандарти стали більш ліберальними.

31 березня 2004р набув чинності ДСТУ 4281:2004 « Заклади ресторанного г-ва.»

Сертифікація.

У розробці і проваджені нормативних документів із сертифікації на міжнародному рівні активну роль відіграють такі міжнародні о-ції як: ІСО, а також Міжнародний форум з акредит.лабораторії, а серед Європейських-Європейська о-ція якості та ін.

Держ .система сертифікації створює Держспоживстандарт України, який здійснює та контролює роботу, щодо забезпечення її функціонування.

Сертифікат якості-в цьому документі виробник вказує кількісні характеристики продукту, що впливають на якість продукції.

Сертифікат відповідності-підтверджує виконання вимог стандартів.

Декларування відповідності продукції постачальником є найбільш простою формою підтвердження відповідності і є найбільш придатною для деяких видів продукції.

Сертифікаціє є однією з достовірних форм підтвердження відповідності продукції, що є небезпечною для життя, здоровя, майна громадян і для навколишнього середовища.

Виділяють сертифікацію: обов’язкову-здійснюється уповноваженими органами із сертифікації і передбачає перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик та подальший державний нагляд, добровільну-може здійснюватись з ініціативи самих суб’єктів господарювання, а також споживача,продавця на відповідність продукції вимогам, які не є обов’язковими.

Розвиток тур послуг на сучасному етапі неможливий без перевірки дотримання різних вимог, насамперед щодо безпеки та якості послуг,крім того великий попит на тур.послуги робить необхідним взаємне визнання результатів д-сті різних п-ств сфери туризму. Найвищий рівень такого визнання це сертифікація, що гарантує що продукт відповідатиме вимогам і має відповідну якість.

Основні положення щодо сертифікації у сфері тур.д-сті закріплені в ст18.ЗУ «Про туризм».

Перелік тур.послуг, що підлягають обов’язковій сертифікації, а також порядок проведення сертифікації визначений КМУ.

В Україні існують різні схеми сертифікації. Найнижча-це на безпеку послуги і вона є обов’язковою для всіх засобів розміщення і проводиться лише в Україні СЕПРОМ.

Сертифікат безпеки видається на 1 рік.

2-га схема-це сертифікат на надання категорій. Сертифікат на категорійність видається на 2-3 роки.

В Укр. порядок проведення обов’язкової сертифікації визначається документом «Правилами обов’язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення(проживання)», які були затверджені 3.03.2007., «Правилами обов’язкової сертифікації послуг харчування» від 27.01.1999.

Згідно цих правил об’єктами обов’язкової сертифікації є послуги з розміщення, що надаються в колективних та індивідуальних засобах розміщення.

Порядок проведення обов’язкової сертифікації передбачає:

1.подання заявки на обов’язкову сертифікацію,

2.визначення і прийняття рішення за заявкою,

3.визначення схеми сертифікації,

4.проведення випробувань,

5.одержані результати аналізуються і приймаються рішення про можливість одержання сертифіката відповідності.

Він реєструється на протязі всього терміну дії сертифіката органом із сертифікації або ін..о-ція за його дорученням перевіряє чи продовжує послуга відповідати вимогам на які вона була сертифікована шляхом проведення відповідного техн..нагляду 1раз на рік.

До сертифіката якості вдаються тоді, коли складно розробити вичерпний стандарт на продукцію послуги, який можна було б використовувати в системі сертифікації