112.Планування та організація гірських туристичних баз

Турбази і мотелі є туристичними установами готельного типу. Вони відрізняються від готелів призначенням, комфортністю, місткістю, кількістю поверхів, місцерозташуванням. Сучасні нормативи передбачають підвищення поверховості туристичних баз (до 9-ти поверхів), місткості (100, 500, 1000 місць), комфортності номерів (житлові номери облаштовані санвузлом). До теперішнього часу велика їх частина має сезонне функціонування. Сучасні вимоги передбачають організацію турбаз зі змішаним режимом функціонування: літні з цілорічним ядром або цілорічні з літнім розширенням. Крім того, нормами передбачені бази для сімей з дітьми. Турбази розраховані на обслуговування пізнавально- екскурсійних, спортивних і оздоровчих маршрутів. По розташуванню на маршруті бази можуть бути головними і проміжними, розташовуючись у приміських зонах відпочинку, у складі туристично-оздоровчих районів або комплексів.На планувальну організацію турбаз впливають природно- кліматичні та ландшафтно-географічні чинники. Так, у гірсько- туристичних комплексах, залежно від їх розміщення над рівнем моря, бази можуть бути туристичними, гірськолижними і альпіністськими. Турбази формуються на нижчих позначках, у порівнянні з гірськолижними і альпіністськими, розташовуючись у мальовничих місцях, звідки ведуть пішохідні і транспортні шляхи до визначних природних, архітектурних пам’яток, оглядових майданчиків. Бази повинні бути цілорічними, наближаючись за комфортом до туристичних готелів. Гірськолижні бази в основному мають зимове функціонування, включають цілорічне ядро, притулки, хатини, стоянки. Наприклад, такою є база “Пікуй” у Закарпатті, розрахована на 60 місць узимку і 130 місць влітку. Турбаза в районі Яремче має 150 місць цілорічної дії. Альпіністські бази призначені для літніх видів спорту, в їх складі є туристичні хатини, наметові табори, спортивні майданчики.Притулки і хатини можуть увійти до комплексу баз або розташовуватися на маршруті у важкодоступних місцях у якості транзитної туристичної установи. Притулки і хатини призначені для короткочасного відпочинку на спортивних маршрутах:

113. Сучасні проблеми становлення рекреаціційно-туристичного комплексу України

Санаторно-курортне лікування втому вигляді, в якому воно знайшло своє унікальне визначення в колишньому СРСР, значною мірою зберегло основні особливості в Україні, у світовому рекреаційно-туристичному процесі поки одержало незначне представництво, яке до того ж далеко не повністю відповідає справжнім потребам рекреантів у санаторно-курортному лікуванні (СКЛ).Це пояснюється низкою причин. Зокрема, в ієрархії соціально-біологічних ціннісних орієнтирів (або запитів) населення західних країн здоров'я посідає одне з вищих місць. Тому завдяки давно сформованим традиційним ринковим взаємовідносинах, у відповідь на конкретний "попит", повинні з'явитися й відповідні "пропозиції". Друга обставина, що спричинила собою саме такий шлях розвитку рекреації на Заході, полягала в тому, що в цих країнах істотно вищим, ніж у колишньому СРСР, був і рівень популяційного здоров'я. Крім того, система забезпечення його підтримки, у тому числі фінансової, мала більш керований і раціональний характер. За таких умов задоволення морально-естетичних рекреаційних потреб населення з достатньою підставою належить не до обов'язків держави, а до зацікавленості громадянина в задоволенні своїх потреб. Інша соціально-економічна, демографічна, екологічна картина характеризує популяції колишнього СРСР, у тому числі й України, де параметри громадського здоров'я досягли або навіть перетнули нині критичну межу.В Україні ж, і особливо в Криму, дійсно э унікальна курортно-рекреаційна галузь, що потребує постійних серйозних витрат на експлуатацію матеріально-технічної, лікувально-діагностичної, науково-методичної, кадрової і ресурсної бази.З наведених даних видно, що курортне господарство Криму надзвичайно перспективне з точки зору вкладення капіталу. Але справжня віддача від інвестицій буде лише тоді, коли кримські здравниці прийматимуть клієнтів не 2-3 місяці на рік, як це відбувається зараз, а хоча б 6-7 місяців. Щоб цього домогтися, маркетингові програми необхідно будувати, виходячи з конкретних соціальних оздоровчих цілей, підкріплених відповідними фактичними даними.У медицині необхідні перегляд і затвердження нових показань і протипоказань для санаторно-курортного лікування, перегляд старого й удосконалення нового порядку й правил добору на санаторно-курортне лікування й організований відпочинок, а також розроблення умов, порядку й прав застосування в курортно-рекреаційній діяльності нових нетрадиційних і парамедичних технологій

114. Зміст, мета і завдання ОСТ.

Спортивно-оздоровчий туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання механічних транспортних засобів, покладаючись лише на свої власні сили, реалізуючи вміння і навички пересування пішки, на лижах, плавання на плотах і човнах, їзди на велосипеді і т. ін.

Активний рух є визначальною рисою спортивно-оздоровчий туризму. За цією ознакою спортивно-оздоровчий туризм можна назвати активним туризмом.

Головними завданнями активного туризму є приучення громадян до корисного і раціонального викорис­тання вільного часу, забезпечення оптимального вико­ристання і збереження туристських ресурсів, турбота про особисту безпеку туристів, захист їх прав, інтересів, майна.

Мета активного туризму полягає в:

1. оздоровлення, відновлення сил, поліпшення медико-фізіологічних даних за допомогою зміни форм діяльності, дозованого руху, раціонального харчування, нервового розвантаження, підвищення адаптації до незвичних умов;

2. вдосконалення загальної і спеціальної фізичної підготовки, виробленні витривалості, спритності, сили, рівноваги;

3. надання практичних навичок у доланні перешкод, оволодіння технікою пересування пішки, на лижах, їзди на велосипеді, греблі;

4. психічному вдосконаленні та емоційному збагаченні внутрішнього світу людини, вихованні рішучості, сміливості, впевненості в собі, відповідальності;

5. розширення краєзнавчого кругозору, вдосконалення навчально-методичної підготовки, поповненні знань з географії, біології, історії, етнографії і культури;

6. засвоєння теоретичних основ організації і проведення походів, розробки маршрутів, планування роботи туристських гуртків;

7. набуття спортивного досвіду для участі в походах і керівництва походами різного рівня складності, одержання спортивних розрядів і знань, підвищення майстерності та інструментальної підготовки.

В даному випадку оздоровлення учасників здійснюється Через зміну виду діяльності, шляхом дозованих фізичних на­вантажень, за допомогою взаємодії з природним середови­щем на протязі всієї подорожі, загартування і адаптації до Незвичних умов, нормального, повноцінного харчування.

До спортивно-оздоровчого туризму найчастіше відно­сять такі найпоширеніші види активного туризму: пішохід­ний, гірський, лижний, водний (сплав і гребля на плотах і човнах), велосипедний.

З числа спортивних видів туризму виділяються спор­тивно-технічні види - такі, як мотоциклетний і авто­мобільний. Хоча є всі підстави для віднесення їх також до технічних видів спорту.

В даному випадку оздоровлення учасників здійснюється Через зміну виду діяльності, шляхом дозованих фізичних на­вантажень, за допомогою взаємодії з природним середови­щем на протязі всієї подорожі, загартування і адаптації до Незвичних умов, нормального, повноцінного харчування.

Спортивна складова передбачає заняття туризмом з Метою вдосконалення загальної фізичної підготовки, покра­щення спеціальної технічної і методичної підготовки, прак­тичне застосування знань і навичок з тактики і техніки ту­ризму. Спортивний туризм, як і інші види спорту, дозволяє В ході виконання спортивних нормативів покращити спор­тивну підготовку учасників туристських походів, отримати спортивні розряди і спортивні звання.

Заняття туризмом займають особливе місце в системі фізичного виховання, тому що, в порівнянні з іншими вида­ми спорту, дають ширші можливості для оволодіння знан­нями, вміннями і навичками, необхідними в повсякденному житті кожної людини.

Значення. Спортивно-оздоровчий ту­ризм є своєрідною школою виховання і гармонійного роз­витку особистості. Провідне місце тут належить трудовому вихованню, яке полягає в оволодінні вміннями і навичками самообслуговування і суспільно-корисної праці. Учасники ту­ристського походу забезпечують автономну життє­діяльність групи на весь період подорожі.