9.2. Гомеостатичний метод

Існують і апаратні методи вивчення групової діяльності. Одним із найбільш відомих апаратних методів є гомеостатичний метод Ф.Д. Горбова (1976), що допомагає виявити лідера групової діяльності. Цей пристрій було створено для визначення психофізіологічної сумісності людей у груповій діяльності. Він грунтується на моделюванні спільної та взаємозв’язаної діяльності на спеціальному пристрої, який називається “гомеостат” (див. рис. 18).

Рис. 18. Гомеостат

Принцип роботи пристрою “гомеостат”. У ньому використовується принцип взаємоперехресних зв’язків, завдяки яким кожен досліджуваний, розв'язуючи свою частину завдання, впливає на результати діяльності усіх інших досліджуваних. Він має можливість обертати один із важелів керування (x, y, z); оберт ручки впливає на положення індикаторів (u, r, w), котрі перебувають у полі зору досліджуваних. Між важелями керування та індикаторами розміщено підсилювальні ланки Ко та Кв. Перша задає ступінь впливу головного керування, а друга ступінь взаємного впливу керуючих дій, які можуть бути як негативними, так і позитивними.

Завдання групи досліджуваних полягає в тому, щоб обертаючи ручку якомога швидше, встановити стрілку індикатора в нульове положення. Дослідник зі свого пульту керування може варіювати складністю завдань. Завдання тільки тоді вважається розв'язаним, коли всі досліджувані встановлюють стрілки в нульове положення.

“Гомеостат” сконструйований так, що якщо при розв'язанні легких завдань стратегія групи основується на однозначних тактичних діях досліджуваних, але якщо завдання важливе - ця стратегія не забезпечує успіху. Хто-небудь із досліджуваних обов’язково має відхилитися від “звичайної” тактики. Такий досліджуваний, що умовно названий лідером, вже не прагне негайно установити свою стрілку на “нуль”, що він робив раніше , а чекає, коли вона сама переміститься в потрібному напрямку під впливом партнерів або, що притаманне більш активним і цілеспрямованим досліджуваним, навмисно відводить її від “нуля”. Такий досліджуваний, діючи ніби проти своїх інтересів, поступово зменшує амплітуду коливань всіх стрілок, приводячи таким чином усю систему в стан рівноваги на даному рівні (тобто до нуля у даних експериментах).

У процесі експерименту реєструється рух стрілок усіх індикаторів та ручок керування. Обчислюючи коефіцієнти крос-кореляції між досліджуваними, офіцер може визначити ступінь спрацьованості групи та розподіл ролей у ній. Виявлено, що більш успішно розв'язують завдання на “гомеостаті” ті групи, в яких роль лідерів виконують її формальні керівники. Ці ж групи, звичайно, більш успішно виконують поставлені бойові завдання, особливо коли діяльність має спільний та взаємопов’язаний характер.

Цей експеримент з моделювання групової діяльності дає змогу глибше зрозуміти функції лідера в групі не тільки як кмітливого члена групи, який має такі психологічні риси, як витримка, самовладання, здібність швидко й адекватно оцінювати ситуацію, а й допомагає оцінювати здібності, точно координувати дії всієї групи в цілому. Експеримент засвідчує також, що складна групова взаємозалежна діяльність не може бути ефективною, якщо в групі не сформувалася необхідна психологічна сумісність, яка регламентує суворий розподіл функціональних обов’язків між її членами — “лідер і відомі”.