2. Державне регулювання діяльності небанківського фінансового сектора

_{Історія розвитку інвестиційних компаній та інвестиційних фондів розвинутих країн Заходу і сучасний стан інвестиційного бізнесу в цих країнах дають багатий матеріал для аналізу інвестиційних процесів в умовах ринкової економіки і вибору власної національної стратегії в цьому напрямі розвитку суспільного виробництва.}

_{Становлення ринкової економіки в Україні й гострота проблеми інвестиційних ресурсів обумовлюють необхідність розвитку інвестиційних інститутів. В Україні вони виникли ще до того, як з'явились перші законодавчі акти, що регламентували їх діяльність. Відставання нормативної бази від реального процесу ліквідовано тільки на початку 1994 р., коли Президент України підписав Указ «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії». Згодом у 2001 р. прийнято Закон України «Про інститути спіль­ного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».}

_{Відповідно до указу Президента України передбачено ство­рення інститутів взаємного інвестування у формі інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основна різниця між ними знаходилась у площині їх різних можливостей на ринку цінних паперів. Так, інвестиційні фонди створювалися як інститути спі­льного інвестування, тоді як інвестиційна компанія виступала як професійний торговець на ринку цінних паперів, крім того, за пе­вних умов мала змогу здійснювати і колективне інвестування. Між ними була також різниця в припустимих формах організа­ційної структури, в розмірах статутного фонду і такі інші.}

_{Інвестиційний фонд в Україні створювався як юридична особа надзвичайною функцією якої було спільне інвестування. Його організаційна форма визначалася у вигляді акціонерного товари­ства закритого типу зі статутним фондом не менше 2 тис. мініма­льних зарплат. Статутний фонд формувався за рахунок грошових коштів, цінних паперів і нерухомого майна його засновників та учасників.}

_{Інвестиційні фонди, відповідно до Указу Президента України від 1994 р., могли бути як відкритими, так і закритими. Відкриті створювались на невизначений термін. Вони забезпечували висо­ку ступінь ліквідності інвестиційних сертифікатів, що випускалися, встановлюючи терміни їх викупу (погашення). На відміну від них, закриті інвестиційні фонди випущені сертифікати не вику­повували. Термін діяльності таких фондів був визначеним і вста­новлювався вже у момент створення інвестиційного фонду за­критого типу.}

_{Наявна і досить недосконала правова база, що регламентувала функціонування інвестиційних компаній і фондів, певною мірою стримувала їх розвиток. Новим кроком у розвитку інвестиційних процесів у нашій державі стало прийняття в 2001 р. Закону Укра­їни «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпорати­вні інвестиційні фонди)». Згідно з положенням цього закону в Україні створюються інститути спільного інвестування, які мо­жуть бути відкритого, інтервального і закритого типу. До відкри­тих належать ті, що в будь-який момент за бажанням інвестора можуть викупити ті цінні папери, які емітовані даним інститутом спільного інвестування. Інтервальні - це різновид відкритих, які відрізняються від останніх тим, що процес викупу (за бажання інвестора) здійснюється в термін, установлений у проспекті емі­сії, але не рідше одного разу на рік. Інститути спільного інвесту­вання належать до закритих тоді, коли вони не беруть на себе зо­бов'язання щодо викупу випущених ними цінних паперів. Останні можуть викуповуватись лише у двох випадках: реоргані­зації або ліквідації емітента.}

_{Закон України регламентує і термін існування інститутів спі­льного інвестування. Щодо цього останні можуть бути створені як на певний термін, так і на безстроковий. При цьому закриті можуть бути лише строковими.}

_{В новому законі вводиться й таке поняття, як диверсифікований, або недиверсифікований вид інституту спільного інвесту­вання. Подаємо ознаки диверсифікованого виду:}

• _{кількість цінних паперів одного емітента в активах інститу­ту спільного інвестування не може перевищувати 10 % від зага­льного обсягу їх емісії;}

• _{активи диверсифікованого інституту спільного інвестуван­ня не менш, як на 80 % повинні складатися з грошових коштів, ощадних сертифікатів, а також облігацій (підприємств, місцевих і центральних органів влади), які допущені до торгів на біржі, або в торговельно-інформаційній системі.}

_{Відкриті та інтервальні інститути спільного інвестування мо­жуть бути тільки диверсифіковані. Це пояснюється тим, що законодавець намагається створити умови, які б унеможливлювали або робили найменш вірогідними банкрутство цих інститутів. У цьому ж напрямку діють і ті обмеження, що стосуються диверсифікованих інститутів спільного інвестування відносно розмі­щення їх активів. Так, їм забороняється:}

• _{тримати у грошових коштах, в ощадних сертифікатах, на депозитних рахунках у банках більше ЗО відсотків загальної вар­тості активів інституту спільного інвестування;}

• _{купувати цінні папери одного емітента більш, ніж на 5 % загальної вартості активів такого інституту;}

• _{придбавати, або додатково інвестувати в цінні папери орга­нів місцевого самоврядування більш, ніж 10%загальної вартості активів інституту спільного інвестування;}

• _{придбавати, або додатково інвестувати акції українських емітентів більш, ніж на 40 %загальної вартості активів інституту спільного інвестування.}

_{Це тільки деякі обмеження, встановлені для диверсифікованих інститутів спільного інвестування. Інші стосуються обмежень щодо купівлі цінних паперів іноземних емітентів, емітентів; які є пов'язаними особами інституту спільного інвестування (особи, які здійснюють контроль за відповідною юридичною особою) тощо. Мета цих обмежень полягає в тому, щоб максимально за­безпечити та посилити надійність і стабільність функціонування цих інститутів.}

_{За формою своєї організації інститути спільного інвестування можуть бути як корпоративними інвестиційними фондами, так і пайовими. Корпоративний створюється тільки у формі відкрито­го акціонерного товариства і має здійснювати діяльність тільки зі спільного інвестування.}

_{Корпоративний інвестиційний фонд організовує свою діяль­ність за тими нормами, що встановлені законодавством України для акціонерних товариств. Це стосується, наприклад, мінімаль­ного (початкового) розміру статутного фонду (капіталу), ієрархії й основних повноважень органів такого фонду (збори акціонерів та спостережна рада), порядку проведення зборів акціонерів, по­рядку припинення діяльності інвестиційного фонду тощо. Але при цьому в Законі України «Про інститути спільного інвесту­вання (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» визначають­ся й певні особливості саме акціонерного товариства, що діє як інвестиційний фонд. Зокрема, такому товариству заборонено ви­пускати будь-які інші (крім акцій) цінні папери. Тоді як звичайне акціонерне товариство може випускати, наприклад, облігації (щоправда вартістю не більше 25% від статутного капіталу). Ак­ції корпоративного інвестиційного фонду можуть бути тільки простими іменними, тоді як інші акціонерні товариства можуть випустити як привілейовані акції (до 10%), так і прості, та акції на пред'явника. Існують і інші особливості, наприклад, стосовно розкриття інформації інвестиційного фонду.}

_{Пайові інвестиційні фонди - це активи, які належать інвесто­рам на правах спільної часткової власності. Ці активи знаходять­ся в управлінні компанії, яка спеціалізується на управлінні акти­вами. Мінімальний розмір активів пайового фонду не може бути менше від початкового капіталу корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою.}

_{Створення пайового інвестиційного фонду дає можливість за­йматись організацією спільного інвестування саме компанії з управління активами. Ця компанія відповідає за збитки, які були завдані діяльністю (або бездіяльністю) інституту спільного інвес­тування.}

_{Новий закон про інститути спільного інвестування торкається і вже існуючих інвестиційних компаній та фондів. їх і Україні вже на початок 1999 р. було зареєстровано 959. Але всі вони ви­явились малопотужними. їх активи склали в 2000 р. тільки 0,21 % від ВВП, тоді як в інших країнах з перехідною економі­кою цей рівень сягає 5-12 % від ВВП. До того ж більше 90 % їх були закритими.}

_{Відповідно до Закону України «Про інститути спільного інве­стування (пайові та корпоративні фонди)» всі закриті інвестицій­ні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній у разі закінчення терміну їх існування повинні реорганізуватись у па­йові чи корпоративні інвестиційні фонди, або припинити свою діяльність. А ті, термін дії яких не закінчився, мають право фун­кціонувати до кінця строку, а потім теж повинні бути реорганізо­вані або ж ліквідовані.}

_{Що стосується відкритих інвестиційних фондів і відкритих взаємних фондів, то вони у дворічний термін мають бути або ре­організовані в пайові і корпоративні інвестиційні фонди, або лік­відуватись.}

_{Подальша перспектива їх розвитку в нашій державі пов'язана з удосконаленням законодавства, що регулює діяльність цих ком­паній і фондів та всього фінансового ринку в цілому. Однак фор­мування правового поля створює тільки загальні умови для роз­витку інвестиційного бізнесу. Основу становлення й укріплення даної форми небанківських кредитних установ мають скласти зміни в матеріальному стані громадян нашої країни. Тільки за умови, що сімейні доходи для більшості населення переважатимуть їх витрати, стяг можливим перетворення фондів взаємного інвестування в потужний важіль інвестиційної діяльності.}

_{Як свідчить досвід високорозвинутих країн Заходу, подальше вдосконалення інвестиційного бізнесу відбувається в напрямі по­силення тієї ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування. Ця перспектива означає загальний напрям розвитку вітчизняних інвестиційних фондів. Але це, очевидно, буде тільки домінуючим напрямом, який не заперечуватиме багатогранності інших форм організації інститутів щодо акумуляції грошових коштів населення і їх перетворення в капітал.}

_{В Україні до початку 1993 р. не було спеціального норматив­ного акта, який би визначав статус і функції довірчих товариств. Виникнення різних товариств, що використовували у своїй назві визначення «довірче товариство» і займались широким спектром послуг для фізичних та юридичних осіб, відбувалося згідно з За­конами України «Про підприємництво» та «Про підприємство».}

_{Регламентація і певне упорядкування діяльності довірчих то­вариств почалася з 1993 р., коли Кабінетом Міністрів України було прийнято Декрет «Про довірчі товариства». Відповідно до нього предметом діяльності довірчого товариства є представни­цька діяльність з грошовими коштами, цінними паперами та ін­шими документами. Довірче товариство, згідно з цим докумен­том, має бути організоване тільки у формі товариства з додатко­вою відповідальністю, а додаткова відповідальність визначалася внеском, який дорівнював п'ятикратному внеску учасника довір­чого товариства. Ці операції могли здійснюватись як для фізич­них, так і для юридичних осіб.}

_{Особливості діяльності довірчих товариств в Україні насам­перед у початковий період їх становлення та функціонування обумовлені загальною специфікою ринку в Україні. З одного бо­ку - це недосконалість правової бази, яка б регламентувала трастові операції, а з другого — відсутність у переважної маси насе­лення майна (як рухомого, так і нерухомого) і цінних паперів, які б могли стати основою розвитку широкого спектра довірчих опе­рацій. За часів Радянського Союзу десятиліття насаджувався пе­вний стереотип поведінки індивіда, який обмежував накопичення майна, не говорячи вже про цінні папери, яких просто не було, і землю, яка не могла бути об'єктом купівлі-пролажу.}

_{В цих умовах були поширені операції щодо залучення в управління грошових коштів населення. їх популярність посилю­валась бажанням населення хоч якось захистити свої доходи від знецінення в умовах гіперінфляції. Така «спеціалізація» довірчих товариств у поєднанні з недосконалістю правової бази і новиз­ною цих операцій для населення створила сприятливі умови для широкомасштабних зловживань довірою наших громадян. Хвиля банкрутств довірчих товариств, яка пройшла по Україні, підтвер­дила цей факт і надовго сформувала негативний імідж трастовим компаніям та їх операціям.}

_{З огляду на це уряд України вжив деяких заходів, що були спрямовані на посилення контролю за діяльністю довірчих това­риств і захист інвесторів від зловживань з боку нечесних людей і шахраїв. Але цього було явно замало. Вирішальний напрям від­новлення довіри населення до інституту довірчих товариств і за­безпечення йому відповідного місця в системі небанківських фі­нансово-кредитних установ лежить у площині прийняття досконалих нормативних актів, що були б здатні створити нор­мальну правову базу для їх функціонування.}

_{Перспектива розвитку трастових компаній у нашій країні, без­сумнівно є. Вона пов'язана не тільки з тими фундаментальними та об'єктивними процесами, що властиві ринковій економіці і знаходять своє вираження в розвитку відносин власності, підпри­ємництва і зростання доходів населення, але й у специфіці умов, що складаються в Україні в перехідний до ринку період. До та­ких умов можна зарахувати поступовий розвиток ринку цінних паперів, зокрема, досить широке використання населенням при­ватизаційних цінних паперів. Становлення цього сектору фінан­сового ринку в умовах новизни даного явища для громадян нашої держави відкрило певний простір для діяльності довірчих това­риств. Закінчення сертифікатної приватизації не згорнуло цю пе­рспективу, бо в Україні продовжується процес приватизації. А дрібні і середні підприємства, що переходять у власність індиві­дуальних та колективних власників, потребують кваліфікованого управління, яке далеко не завжди можуть забезпечити нові господарі. котрі, як правило, не мають достатнього досвіду органі­зації господарської діяльності в умовах ринку.}

_{На 01.01.1999 р. в Україні зареєстровано 704 довірчих товари­ства. Для країни з 48 млн. населенням цього дуже замало, тому в перспективі кількість трастових компаній зросте, а якість їх ро­боти, безсумнівно, поліпшиться.}

_{Проблема формування системи недержавних пенсійних фон­дів в Україні належить до найбільш складних. Це обумовлено, насамперед, відсутністю правової бази, яка безпосередньо регу­лювала б таку сферу діяльності. У цих умовах організація про­гресивної системи пенсійного забезпечення громадян являється проблематичною. Не менш суттєвою проблемою є загальний стан економіки. Падіння виробництва, що мало місце упродовж 1991-1999 рр., недосконалість механізмів ринкового саморегу­лювання, низькі доходи більшості населення, відсутність стійких прогнозів розвитку виробництва на перспективу не дають змоги досить точно розрахувати зобов'язання таких фондів перед вкла­дниками і, таким чином, позбавити останніх великого ступеня ризику втрати вкладених ними коштів.}

_{Важливою умовою, що визначає загальну стратегію у сфері формування системи пенсійного забезпечення, є і та обставина, що Україна взяла курс на перетворення своєї економіки на ринкову. Виходячи з цієї умови, необхідно перш за все правильно зорієнтуватись у виборі конкретної моделі організації пенсійної системи держави. Як вважають спеціалісти, пенсійне забезпечен­ня має бути побудовано на основі значного розвитку недержав­них пенсійних фондів. При цьому конкретними формами (напря­мами) організації таких фондів можуть бути як корпоративні (закриті) так і відкриті пенсійні фонди.}

_{Корпоративні фонди дають змогу створити потужний стимул для участі в них підприємців, що підкріпить фінансову базу останніх. Одночасно це створить умови вдосконалення розвитку окремих підприємств або й цілих галузей, які знаходяться в руслі визначених державою господарчих пріоритетів.}

_{Відкриті пенсійні фонди повинні стати важливим елементом усієї системи пенсійного забезпечення як у силу своєї відкритості, так і через необхідність створення конкурентного середовища для корпо­ративних пенсійних фондів. Широка база для залучення відповідних коштів населення і система пільг з боку держави зробили б таку ме­ту реальною і досяжною вже в недалекому майбутньому.}

_{Проте для вирішення завдання створення в Україні системи пенсійного обслуговування, що ефективно працює, побудованої на основі оптимального поєднання як державних, так і недержав­них пенсійних фондів, необхідно попередньо вирішити низку складних проблем. До першочергових і найбільш важливих слід зарахувати:}

• _{розробку і прийняття правових актів, які б забезпечили на­дійну діяльність недержавних пенсійних фондів;}

• _{організацію планування і здійснення системи заходів держа­вного регулювання діяльності таких фондів;}

• _{визначення об'єктів, напрямів і умов розміщення активів за­значених фондів для досягнення таких цілей, як стабільність, ста­лість їх існування та можливість отримання ними доходів для поліпшення пенсійного забезпечення й посилення стимулів до утворення пенсійних фондів.}

_{Ці проблеми загальні і відображають тільки основні напряки розбудови, адекватної ринковим умовам пенсійної системи. Необ­хідність якомога скорішого створення сучасної системи соціального захисту в нашій державі та залучення значних інвестиційних коштів, які будуть акумульовані цією системою у розбудову ефективної ри­нкової економіки, роблять необхідним більш детальний аналіз стану і перспектив розвитку вітчизняних пенсійних фондів.}

_{Перш за все слід констатувати, що наявна солідарна система пенсійного забезпечення, яка дісталась нам у спадщину від СРСР, практично повністю вичерпала свої можливості. Це підтверджується тим, що середньомісячний розмір пенсії дуже не­великий. У 2002 р. він становив усього 122,5 грн. При ньому співвідношення до середньої заробітної плати не тільки знахо­диться на надзвичайно низькому рівні (34,1 % за останні п'ять років), а й виявляє помітну тенденцію до зниження. Приблизно ту ж саму картину дає і співвідношення середньої пенсії до про­житкового мінімуму.}

_{Жалюгідний стан пенсійної системи знаходить своє виражен­ня і в її практичній нездатності захищати населення непрацездат­ного віку в умовах спаду або кризових явищ в економіці. Це під­тверджує той факт, що в період з 1996 по 1998 рік існувала велика (більше 1 млрд. грн.) заборгованість щодо виплат пенсій. У поєднанні з відсутністю їх індексації це свідчить про дуже слаб­кий рівень реального захисту цих верств населення в нашій дер­жаві і нагальну потребу реформування пенсійної системи.}

_{Як відомо, в Україні відбувається помітне погіршення демо­графічної ситуації. Одним з її яскравих виявів є досить помітне старіння населення. І хоча ця тенденція властива й усім іншим розвинутим країнам, у нашій державі вона характеризується до­сить високою інтенсивністю. Так, якщо частка пенсіонерів у за­гальній кількості населення в 1991 р. становила 25,2 %, то вже на початок 2005 р. цей показник сягнув 30 %.}

_{Істотним недоліком пенсійної системи є й велике навантаження на підприємців у вигляді відрахувань до пенсійного фонду, що помітно послаблює їх інвестиційні можливості і конкурентосппроможність вітчизняних товарів. Так, на початок 2005 р. відрахування роботодавців (ставка обов'язкових відрахувань до солідарної пенсійної системи) становили 32 %, у той час як аналогічний показник у США становить усього 12,5 %.}

_{Немає в державі й надійних способів індексації пенсій, що ро­бить пенсію надзвичайно вразливою від інфляції, а якщо брати до уваги досить високу динаміку цього показника і те, що він ча­сто виходить за заплановані рівні, то в разі прискорених темпів, або перебільшення рівня інфляції над прогнозованим, значна ча­стина населення зазнає величезних втрат.}

_{Створення такої системи пенсійного забезпечення передбачає й необхідність сприяння розвитку недержавних пенсійних фон­дів. Перші кроки в створенні системи недержавних пенсійних фондів в Україні вже зроблено. На квітень 2005 p. у країні зареє­стровано 25 недержавних пенсійних фондів, у т.ч. 19 відкритих, 4 корпоративних і 2 професійних. Усі вони створені згідно із Зако­ном України «Про господарські товариства» і тільки у 2003 р. - Прийнято закон «Про недержавне пенсійне забезпечення». Розмір накопичених у них коштів склав у 2001 р. приблизно 0,01 % від ВВП. Досвід роботи таких фондів ще дуже малий, ситуація в еко­номіці досить складна, але початок реформуванню пенсійної сис­теми в нашій державі вже покладено.}

_{Перший спеціальний нормативний акт щодо кредитних спі­лок з'явився у 1993 р. Це був Указ Президента України, який затверджував «Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні». Відповідно до нього кредитна спілка набувала ста­тусу суспільної організації, що мала об'єднувати не менше як 50 осіб. За мету своєї діяльності кредитні спілки визначали фінансовий і соціальний захист членів спілки на основі взаєм­ного кредитування. Крім того, спілка мала можливість займатись видавничою і благодійною діяльністю. Порівняно з досвідом організації функціонування кредитних спілок у високорозвинених країнах це був досить обмежений перелік по­слуг, що суттєво зменшувало можливості кредитних спілок і обмежувало їх роль у ринковій економіці.}

_{Кредитним спілкам заборонялося бути засновниками суб'єктів підприємницької діяльності, а також займатись цією діяльністю. Видавати позику спілка могла тільки своїм членам. Зрозуміло, що це законодавство мало тимчасовий характер, було недоскона­лим. не відповідало умовам розвитку ринкової економіки і тому невдовзі було замінено новим правовим актом.}

_{У кінці 2001 р. Верховною Радою прийнято Закон України «Про кредитні спілки». Згідно з цим законом кредитна спілка ви­значена як неприбуткова організація, що на кооперативних заса­дах заснована фізичними особами, яка за рахунок сукупних гро­шових внесків задовольняє потреби своїх членів у взаємному кредитуванні та наданні різноманітних фінансових послуг.}

_{Прибуток, який утворюється внаслідок діяльності, що здій­снюють кредитні спілки, після покриття витрат і сплати пода­тків та платежів до бюджету залишається в розпорядженні кредитної спілки й розподіляється на цілі, передбачені в ста­туті спілки. Частину прибутку розподіляють на внески його членів відповідно до розміру коштів, внесених кожним членом кредитної спілки.}

_{Для забезпечення надійності і стабільності діяльності кредит­них спілок вони повинні створювати резервний фонд у межах 5 - 15 % від коштів спілки. При цьому максимальний розмір кре­диту обмежений 10 % коштів спілки.}

_{На 2002 р. в Україні вже налічувалось більше 400 кредитних спілок. Позичковий портфель цих спілок сягає близько 300 млн. грн., а в членами є більше 100 тис. громадян нашої держави.}

_{Подальший розвиток кредитних спілок в Україні пов'язаний як із загальним поліпшенням економічної ситуації в країні, так і з вирішенням проблем, що безпосередньо стосуються кредитних спілок і пов'язані з організацією їх діяльності. Серед цих про­блем найбільш важливими є:}

• _{розробка і подальше вдосконалення законодавства, що рег­ламентує діяльність кредитних спілок;}

• _{створення стабілізаційного фонду, здатного захистити інте­реси вкладників. Прикладом цього може бути досвід США, де з боку уряду є повна гарантія повернення внесків у розмірі до 100 тис. доларів}

_{Правової бази, що регламентувала діяльність страхових ком­паній, до 1993 р. практично не було. Першим спеціальним нор­мативним актом став Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування», який було прийнято на початку 1993 р. Він виявив­ся досить недосконалим і вже в 1996 р. був прийнятий Закон України «Про страхування».}

_{Відповідно до цього закону страхова компанія є юридичною особою, яка організаційно існує в одній із форм, передбачених Законом України «Про господарські товариства». Особливим є те, що учасників у страховій компанії повинно бути не менше трьох, а сама страхова діяльність в Україні може здійснюватись лише резидентами України.}

_{Значно збільшився (порівняно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів від 1993 р.) і розмір статутного фонду страхових компаній. Він повинен становиш не менше 100 тис. екю, а для страхових ком­паній, у складі яких є юридичні або фізичні особи іноземної держа­ви, статутний фонд повинен бути не менше 500 тис. екю.}

_{З метою забезпечення максимальної ліквідності капіталу стра­хових компаній, закон передбачив таке:}

• _{частка грошових внесків в оплаченому статутному фонді повинна бути не менше 60 %;}

• _{при формуванні статутного фонду не можна використовува­ти кошти, отримані в кредит або під заставу, а також вносиш немайнові активи.}

_{Для контролю за діяльністю страхових компаній створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. В його ком­петенцію входить нагляд і за страховою діяльністю. Комітет мо­же виключати окремі страхові компанії з державного реестру страховиків у разі порушень з боку страхових компаній.}

_{Згодом, а саме в кінці 2001 р., прийнято Закон України «Про вне­сення змін до Закону України «Про страхування». З метою підви­щення рівня капіталізації було змінено мінімальний розмір статут­ного фонду, який встановлено у сумі 1 млн. евро для всіх страхови­ків, що займаються будь-яким видом страхування, крім страхування життя. Останній вид страхування передбачає для страховика ство­рення статутного фонду в сумі не менше як 1,5 млн. евро. Для діючих страховиків встановлено термін 3 роки для виконання нових вимог.}

_{Страхові компанії, як показує досвід їх функціонування у високорозвинених країнах, накопичують великі ресурси. Ця перспектива реальна в майбутньому і в Україні, що ставить на порядок денний надзвичайно важливу проблему стосовно вибору оптимальних на­прямів розміщення активів цих компаній. У нашому законодавстві ці напрями окреслені досить жорстко. Це можуть бути:}

• _{Депозитні банківські вклади.}

• _{Цінні папери, що передбачають отримання доходу, в тому числі й державні цінні папери.}

• _{Нерухомість.}

• _{Права вимог до перестрахувальників.}

• _{Залишки готівки, розмір яких регламентується Національ­ним банком України.}

• _{Гроші на розрахунковому рахунку.}

• _{Довгострокові інвестиційні проекти, призначені для креди­тування житлового будівництва за рахунок резервів, сформова­них на базі угод про страхування життя. Законом про страхуван­ня не зазначені в законі види кредитування заборонені і с,як правило, прерогативою комерційних банків.}

_{Сьогодні у сфері страхування ще багато складних проблем. Серед них: недостатня місткість страхового ринку, нестабіль­ність фінансового стану багатьох підприємств і фірм, відсутність досвіду в організації нових для нас видів страхування і т. ін. У перспективі ці проблеми, безсумнівно, буде подолано і страхові компанії стануть могутніми інституціональними інвесторами, які сприятимуть поліпшенню інвестиційного клімату в Україні й економічному зростанню нашої Батьківщини.}

_{Для налагодження ощадної діяльності як банківських так і небанківських установ необхідно активно використовувати економічні та адміністративно-законодавчі важелі. Існує необхідність вироблення чітких механізмів залучення заощаджень населення до інвестиційної та іншої діяльності. Ці механізми мають містити правові, економічні, організаційно-нормативні заходи. Їх реалізація повинна сприяти посиленнюдовіри населення до фінансових установ, гарантуванню збереження заощаджень та отримання сталого доходу за залучені кошти.}

_{Щоб цього досягти, слід розробити та прийняти Верховною Радою України спеціальний Закон «Про ощадну справу в Україні», що дозволить забезпечити правову основу організації та впровадження ощадної справи. Також даним Законом необхідно забезпечити створення дійової правової системи розгляду та задоволення через суд скарг вкладників та наявність механізмів протидії встановленню недобросовісними особами контролю над банками та іншими фінансовими установами.}

_{В Україні, відповідно до Закону «Про фінансової послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», треба забезпечити подальший розвиток ринку і системи небанківськихфінансових установ, що дозволить задіяти на належному рівні притаманні розвинутим економікам механізми переливання капіталів між сегментами фінансового ринку і таким чином забезпечити вагомішу реалізацію реального сектору економіки на монетарні рішення.}

_{Особливу увагу заслуговує розвиток системи страхових компаній та пенсійних фондів. Необхідно забезпечити вирішення питання щодо створення нових надійних фінансових інструментів, які зможуть забезпечити доходність пенсійних активів. Для цього необхідно ліквідувати високі ризики, пов’язані з можливим скороченням надходжень до системи державного пенсійного страхування у зв’язку із сплатою частини страхових внесків до Накопичувального фонду.}

_{Для подальшого розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід забезпечити стримання інфляційних очікувань, запровадження обов’язкового професійного пенсійного страхування для окремих категорій працівників та загальнообов’язкового нагромаджувального страхування (другого рівня), яке необхідно здійснити у найближчі роки.}