Навчальне питання №3. Геополітика.

При вивченні світової політики і міжнародних відносин у рамках політичної науки особливо важливе значення має такий її напрямок, як геополітика. Геополітика має предметом свого дослідження глобальні і національні інтереси, пріоритети і методи зовнішньої політики держав як суб'єктів міжнародних відносин і світової політики, спираючись на територіальні і демографічні імперативи, а також силові потенціали різних країн.

Походження геополітики, за сформованою традицією, пов'язують із її виділенням з політичної географії. У зв'язку з цим багато теоретиків дають генетичне визначення геополітики, яке зводиться до констатації розходжень між геополітикою і політичною географією. Так, вважають, що політична географія задовольняється статичним описом держави, що може включати вивчення змін у ході її минулого розвитку, Геополітика являє собою дисципліну, що зважує й оцінює конкретну ситуацію, у якій знаходиться держава, вона завжди націлена на майбутнє. Політична географія, будучи переважно географією, наголошує на географічних явищах, дає їхню політичну інтерпретацію. Геополітика ж, будучи переважно політикою, навпаки, концентрує свою увагу на політичних явищах і прагне дати географічну інтерпретацію цих явищ.

Досить розповсюдженим є й органічне визначення геополітики. Відповідно до такого підходу геополітика розглядається як наука про державу як живий організм, іноді говорять про державу як надбіологічний організм.

Важливим для розуміння сутності розглянутої науки є її інструментальне визначення. З цієї точки зору, геополітика розуміється як інструмент, що використовується при розробці зовнішньої політики держави і дозволяє врахувати географічний, демографічний, екологічний і деякі інші фактори.

В другій половині XX ст. змінилися уявлення про такі фундаментальні геополітичні категорії, як простір, державна територія, національна і міжнародна безпека. Зараз геополітиці необхідно враховувати такі важливі феномени світового розвитку, як масові міграції людей, погіршення стану навколишнього середовища, поширення зброї масової поразки, розвиток засобів зв'язку і пересування і т.ін.

У якості теоретичної передумови виникнення геополітики виступив географічний детермінізм – концепція, яка пояснювала суспільний розвиток особливостями природних умов та географічного розташування країни.

Перехід географічного детермінізму в нову якість зв'язують з ім'ям німецького географа й етнографа Фрідріха Ратцеля (1844 – 1904), якого часто називають «батьком» геополітики, хоча сам він цього терміна ніколи і не вживав. Він писав про «політичну географію». Головна праця Ф. Ратцеля так і називається «Політична географія» (1897).

Ратцель розглядав державу як живий організм, «укорінений в ґрунті». Рух історії визначається ґрунтом і територією, таким чином, у його теорії простір являє собою політичну силу, а не просто физично-географічну категорію. Простір являє собою природно визначені межі, у яких відбувається розвиток і експансія народів. Тому важливе значення мають рельєф і масштаб державної території, а також їх сприйняття народами. Ф. Ратцель вважав, що держава, щоб вважатися великою, повинна мати територію не менш 5 млн. км². Для нормального розвитку держава повинна гармонійно сполучати географічні, демографічні і етнокультурні характеристики свого народонаселення.

У своїй роботі «Море, джерело могутності народів» (1900), Ф. Ратцель підняв принципову для геополітики проблему, пов'язану зі значенням Світового Океану для розвитку людського співтовариства, з роллю морської сили в історії.

Уперше термін «геополітика» ввів у науковий обіг шведський учений Рудольф Челлен (1864 – 1920), що спочатку був професором Ґетеборзької вищої школи, а після — Упсальского університету. Крім того він брав активну участь у практичній політиці: був депутатом Риксдагу — шведського парламенту, відрізняючись яскраво вираженою германофільською орієнтацією. Р. Челлен — автор книги «Держава як форма життя» (1916). Шведський теоретик продовжив традицію Ф. Ратцеля - розгляду держави як живого організму, розширивши даний підхід. Географічний фактор при аналізі життєдіяльності держави Р.Челлен запропонував розглядати в сукупності з вивченням її народного господарства, демографічного потенціалу, соціальної структури і політичного устрою. У роботах цього ученого використовуються уже всі основні категорії класичної геополітики.

Ф. Ратцеля і Р. Челлена вважають творцями німецької школи геополітики. Подальша доля даної школи виявилася пов'язаною з ім'ям Карла Хаусхофера (1869 – 1945).

К. Хаусхофера зв'язували досить близькі відносини з Рудольфом Гессом, який був під час першої світової війни його ад'ютантом, а в перші післявоєнні роки його улюбленим учнем в університеті. Через Гесса Хаусхофер познайомився в 1922 р. з Гітлером. Багато хто думає, що саме завдяки відставному генералу ватажок німецьких фашистів одержав уявлення про геополітику, деякі положення якої потім широко використовувалися нацистською пропагандистською і державною машиною. Для прикладу варто привести скандально відомі внаслідок широкого використання фашистами такі пропагандистські стереотипи, як «новий порядок» та «життєвий простір німецької нації». Саме К. Хаусхоферу геополітика зобов'язана тим, що вона довгий час розглядалася як не просто «псевдонаука», але і як «людиноненавидяча», «фашистська», «людожерська» теорія.

У теоретичному плані К. Хаусхофер обґрунтовував геополітичний розподіл світу на континентальні (сухопутні) і морські держави, що мають різні глобальні інтереси. Він розвивав ідеї Ф. Ратцеля про перевагу великих держав над малими, аналізував основні види експансії великих держав.

Величезний внесок у становлення геополітичної теорії внесла й англо-американська школа. Одним з найбільш видатних представників цієї школи є британський теоретик міжнародних відносин Хелфорд Маккіндер (1861 — 1947).

В основі моделі англійського вченого лежить геополітична диференціація світу, у якому він виділив три зони. Перша - осьовий регіон, що ототожнювався насамперед з територією Росії і прилягаючих до неї земель. Співвітчизник автора даної теорії Дж. Фергив у 1915 р. назвав даний регіон «хартленд» (англ. Heartland, тобто «серцевинна земля»), цей термін міцно ввійшов у геополітичний понятійний апарат. Друга зона, відповідно до диференціації X. Маккіндера, містить у собі Німеччину, Австрію, Туреччину, Індію і Китай, тобто головні країни, що займали узбережжя Євразії на Заході, Півдні і Сході. Даний регіон був названий внутрішнім, чи окраїнним, півмісяцем. І, нарешті, третя зона — зовнішній півмісяць, до складу якого англійський геополітик уключив Британію, Південну Африку, Австралію, Сполучені Штати, Канаду і Японію, тобто ведучі держави морського світу.

Маккіндер виділив також так називаний Світовий Острів, у який він уключив хартленд і внутрішній півмісяць, тобто Євразію, а також прилягаючу близько до неї Африку, за винятком її південної частини. Розглядаючи поводження своєї моделі в динаміці, її автор сформулював принциповий геополітичний постулат: «Той, хто контролює Східну Європу, домінує над Хартлендом; той, хто домінує над Хартлендом, домінує над Світовим Островом; той, хто домінує над Світовим Островом, домінує над світом».

Істотну модернізацію геополітичної моделі Х.Маккіндера здійснив американець голландського походження Ніколас Спайкмен (1893 — 1943). Центр світової системи він переніс у зону внутрішнього півмісяця, який проголосив осьовим регіоном, назвавши його Rimland (берегові землі, територія на краю суші). Саме тут, на думку американського геополітика, знаходиться ключ до долі світу. Історія підтвердила прозорливість теоретичних побудов Н. Спайкмена, зазначений ним у якості ключового регіон став ареною головних боїв у роки Другої світової війни, а потім місцем протистояння між Заходом і Сходом у період «холодної війни».

Для англо-американської школи, що сформувалася в найбільших морських державах світу, характерна постійна увага до морської геополітичної проблематики. Традиції такого підходу заклали ще наприкінці XIX в. два адмірали — американський Альфред Мехен (1840—1917) і британський Філіп Коломб (1831-1899). Ф. Коломб розробляв геополітичну методику для створення і розвитку «теорії володіння морем». Головна його праця носить характерну назву «Морська війна: її основні принципи і досвід» (1891, рос. переклад 1894, 1940).

Найбільш відомі книги А. Мехена були озаглавлені «Вплив Морської сили на історію (1660—1783)» і «Вплив Морської сили на Французьку революцію й Імперію (1793—1812)» А. Мехен вважав завоювання панування на морі основним способом досягнення перемоги у війні і ключем до світового панування Однак воєнні дії повинні лише забезпечувати найбільш сприятливі умови для торгівлі у світовому масштабі, тому що торгівля – головний засіб у проведенні глобальної і регіональної політики.

Сучасна геополітика являє собою науку, що вивчає зовнішню політику держави за допомогою комплексного аналізу ряду визначальних її факторів. Основним об'єктом геополітичних досліджень є географічне середовище країни, яка характеризується рельєфом, розміром і розташуванням території у світовому геополітичному просторі; типом і формою державних кордонів; станом навколишнього середовища; наявністю природних ресурсів.

При вивченні географічного середовища в розглянутій науці робиться акцент насамперед на дослідженні фундаментальних якостей простору. У даному зв'язку важливе значення має таке поняття, як територіальність.

Територіальність — сукупність процесів і різного роду механізмів, за допомогою яких живі істоти проголошують, демаркують і захищають район свого існування, щоб не допустити в нього сторонніх.

Кожна країна має свою власну територію з чітко позначеними кордонами і прикордонною службою, що охороняє цю територію. Жителі кожної території об'єднані почуттям прихильності до району свого існування. Історія знає безліч випадків, коли через територіальні суперечки відбувалися серйозні інциденти і починалися війни.

Отже, важливою просторовою категорією в геополітиці є державна територія. Вона являє собою частину земної кулі, над якою здійснює суверенітет визначена держава. Державна територія включає у свій склад сушу і водяний простір у рамках кордонів держави, а також повітряний простір над сушею і водами, і лежачі під ними надра.

Важливим елементом державної території є води, що поділяються на внутрішні і територіальні. До внутрішніх вод відносять:

1) водяні шляхи (ріки, водоймища, канали), розташовані в межах державних кордонів;

2) моря, обмежені з усіх боків сушею, що складає територію тільки однієї держави;

3) морські порти, рейди, бухти, затоки, вхід у які не перевищує 24 морські милі, за умови, що їх береги належать одній державі.

Територіальні води – це морський пояс, який примикає до сухопутної території чи внутрішніх морським вод держави шириною до 12 морських миль, входить до складу території держави і знаходиться під його суверенітетом.

Виняткова економічна зона — це район світового океану, що перебуває за межами територіального морячи і прилягає до нього. Ширина цієї зони не повинна перевищувати 200 морських миль. У межах виняткової зони прибережна держава має суверенні права: розвідка, розробка і збереження природних ресурсів; керування цими ресурсами; здійснення наукових досліджень; створення штучних островів і споруджень і т.ін.

Повітряний простір має важливе значення в аспекті транспортних комунікацій і оборони країни. Надра багато в чому визначають сировинний і енергетичний потенціал держави. Наприклад, Росія має більш 30% світових запасів газу, більш 20% світових запасів нафти. У її надрах є усі відомі корисні копалини.

Державні території всіх країн світу разом з міжнародними протоками, відкритим морем і Антарктидою складають світовий геополітичний простір.

Цей простір у свою чергу підрозділяють на геостратегічні регіони.

Геостратегічний регіон – утворюється навколо держави чи групи держав, що грають ключову роль у світовій політиці і являє собою великий простір, у який, крім територій регіоностворючих країн, входять зони їхнього контролю і впливу. Число таких регіонів звичайно вкрай обмежене, тому що вони займають величезні простори і визначаються розташуванням центрів сили у світовому співтоваристві. Геостратегічні регіони складаються з геополітичних регіонів.

Геополітичний регіон — це частина геостратегічного регіону, яка відрізняється більш тісними і стійкими політичними, економічними, культурними зв'язками. Геополітичний регіон більш органічний і компактний, ніж геостратегічний.

Важливу роль у формуванні геополітичного простору грають так називані геостратегічні лінії. Під ними розуміють осі, навколо яких йде процес геополітичного структурування й організації простору у визначеному регіоні. Такими лініями звичайно виступають: сухопутні і морські комунікації (залізні і шосейні дороги, морські й океанські шляхи руху судів і т.п.); напрямки поширення культур, релігій, ідеологій, лінії співробітництва чи суперництва між державами.

Істотну роль у геополітичних дослідженнях грає категорія «кордон».

З юридичної точки зору кордон — це лінія, що фіксує межі державної території. У політологічному плані під кордоном розуміють рамки, що обмежують простір, на який поширюється національний суверенітет. У геополітиці, відповідно до визначення американського теоретика Н. Спайкмена, кордон трактується як “деякий символ, що орієнтує ландшафт усередину, до серцевини нації, і в такий спосіб є могутнім централізуючим елементом”.

Кордони підрозділяються на природні і штучні. Під природними розуміють створені природою рубежі і перешкоди, які використовуються для відділення території однієї держави від іншогї чи від відкритого моря. Кордонами такого роду звичайно виступають моря чи океани, ріки і гірські ланцюги. Штучні кордони влаштовуються людьми за допомогою спеціальних інженерних споруджень.

За традицією, що йде ще від Ф. Ратцеля, у геополітиці віддається перевага природним кордонам над штучними. Серед природних границь виділяються сухопутні і морські. Причому, як підкреслював «батько» геополітики, вигідність природних кордонів зворотно пропорційна їх довжині. Морські кордоні характеризуються прямою пропорційною залежністю цих двох параметрів.

У випадках, коли сходяться інтереси найбільших держав чи їхніх союзів, як прикордонні зони можуть виступати цілі держави, які у геополітиці називаються буферними державами. Буферна держава розташована між територіями двох чи декількох більш великих держав. Вона знаходиться на шляху ймовірного військового вторгнення, через її територію проходять важливі транспортні комунікації. Така держава дозволяє контролювати вигідний у геополітичному відношенні регіон.

Важливим елементом геополітичного аналізу є сила (чи міць) держави. Категорія «сила» відбиває надзвичайно складне і багатофакторне геополітичне явище. З одного боку, сила держави – це здатність однієї держави досягати своїх цілей у зовнішній політиці шляхом надання істотного чи визначального впливу на політику інших країн. З іншого боку, сила зв'язана з можливостями держави відстоювати свої інтереси, самостійно вирішувати життєво важливі завдання свого політичного й економічного розвитку.

В останні роки ці види основних міжнародних відносин кардинально трансформуються. Формується новий міжнародний порядок, докорінно змінюються і кристалізуються нові форми відносин між країнами, як у середовищі колишнього соціалістичної співдружності, так і у взаєминах з індустріально розвинутими капіталістичними країнами, що розвиваються.