4. Планування як основа управління навчанням. Навчальний план та навчальний предмет.

Будь-яке навчання неможливе без попереднього планування, планування як основа управління навчанням відіграє майже найважливішу роль в процесі навчання.

Планування – це документальне відображення образу майбутнього та шляхів досягнення результатів. Планування – це одна з форм мислення. Воно буває: наочно-дійове, абстактно-логічне.

Види планування: стратегічне- це концептуальне уявлення про шляхи досягнення мети;

Програмне – перелік заходів та дій, шляхи досягнення мети. Тобто планування – це опис мети та шляхів її досягнення.

Планування – це реалізація політики, процедур та правил. Політика включає орієнтири, принципи вищого керівництва для прийняття рішень. Процедури являють собою встановлений перелік дій для основних типових ситуацій. Правила – це точне визначення пвених дій у спеціфічних ситуаціях.

Плани можна охарактеризувати

1.за цілями (комплексні, загальні, спеціалізовані)

2.за змістом (розподілу ресурсів, адаптація до засобів спілкування, внутрішня координація, орган-стратегічне передбачення)

3.За часом (довгострокові, тактичні, оперативні, календарні).

Навчальний план – документ, який репрезентує узагальнену сукупність досвіду, яка має бути засвоєна у встановленому обсязі, у визначені терміни та шляхом реалізації адекватних цілям форм, методів та засобів дії учнів і викладачів.

Основа планування – навчальний предмет, який представляє собою дидактичну, обгрунтовану систему знань, навичок, вмінь, яку відображено у певній галузі науки і яке складає зміст навчання, що необхідно засвоїти в певному обсязі та у встановлений термін.

ПРЕДМЕТ НАВЧАЛЬНИЙ, дисципліна навчальна — науково обґрунтована система знань, умінь, навичок з відповідних галузей науки, техніки і культури, що вивчається. Обсяг, зміст і послідовність вивчення П.н. має відповідати навчальним планам і програмам середніх спеціальних навчальних закладів, вищих навчальних закладів тощо, а зміст — узгоджуватися з дидактичними принципами. До П.н. входять різні форми знань: наукові факти, уявлення, поняття, провідні ідеї та основні теорії тієї чи іншої науки, а також система навчально-пізнавальних і практичних умінь і навичок. Викладення матеріалу у П.н. може бути індуктивним і дедуктивним, причому індуктивне викладення більш доцільне у початкових класах, дедуктивне — у стар­ших.

Білет № 33

1. Контроль у навчальному процесі. Особливості контролю у сучасній школі.

2. Характеристика невербальних засобів у спілкуванні.

3. Свідомість, функції свідомості, структура свідомості.

4. Види та структура дидактичних тестових завдань. Валідність та надійність дидактичних тестів.

1. Контроль у навчальному процесі. Особливості контролю у сучасній школі.

) Поняття “контроль” (франц. controle) має декілька значень. У дидактиці — це нагляд, спостереження і перевірка успішності учнів. Контроль — ширше поняття, ніж перевірка. Спостереження за учнями під час занять, перевірка їх знань, навичок і вмінь, зошитів, інших продуктів навчальної і практичної діяльності учнів є засобами контролю. Облік успішності передбачає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала з метою аналізу стану навчально-виховного процесу за певний період, прийняття рішень про необхідність удосконалення уроку, інших форм та методики організації навчання. Навчання є процесом управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, а контроль — обов'язковим засобом одержання зворотної інформації.

Основними функціями контролю за успішністю є:

а) освітня — полягає в систематичному спостереженні вчителем за навчальною діяльністю учнів, виявляє її результати і коригує її; б) діагностична — учитель виявляє успіхи і недоліки в знаннях, навичках та уміннях, з'ясовує їх причини і визначає заходи для підвищення якості навчання, попередження і подолання неуспішності; в) виховна — систематичний контроль та оцінювання успішності виховують в учнів свідому дисципліну, наполегливість у роботі, працьовитість, почуття відповідальності, обов'язку; залучення їх до взаємоконтролю сприяє формуванню в них принциповості, справедливості, взаємоповаги; г) розвиваюча — обґрунтування оцінки вчителем, самооцінки і взаємооцінки сприяє розвитку в учнів логічного мислення, пам'яті, мисленнєвої діяльності, мови тощо; ґ) стимулююча — добре вмотивоване і справедливе оцінювання успішності учнів є важливим стимулом у навчальній діяльності, який переростає в стійкий мотив обов'язку і відповідальності;

У сучасній школі. Сучасний етап розвитку освіти в нашій країні можна назвати перехідним. Перехід від традиційних форм освіти до пошуку нових, більш ефективних, потребує створення якісно нової моделі системи контролю, яка б дала змогу об’єктивно оцінювати знання, уміння та навички учнів, виключаючи суб’єктивізм. Контроль та оцінка знань, умінь та навичок учнів є важливим елементом навчально-виховного процесу. При правильній організації він сприяє розвитку пам’яті, мислення та мови учнів, систематизує їхні знання, своєчасно викриває прорахунки навчального процесу та служить їх запобіганню.

Перед учителем стоїть завдання так організувати навчальний процес, що контроль природньо включався в систему навчання як обов’язковий функціональний компонент, який забезпечує його цілеспрямованість та об’єктивність. Використовуючи традиційні форми і методи контролю та оцінки, вчителі повинні знайомитися з досвідом педагогів-новаторів та результатами їх досліджень та експериментів; використовуючи цей досвід, шукати нові ефективні методики контролю. Найбільш ефективною на сьогоднішній день формою контролю є тест. По-перше, він сприяє досягненню оптимальної дії всіх елементів системи навчання завдяки забезпеченню зворотного зв’язку, спрямованого на навчальну діяльність учителя та учнів. По-друге, зворотній зв’язок зумовлює подвійну природу функціонування контролю.