- •Види навчання (підходи до організації навчального процесу)
- •Імідж та самоподання викладача.
- •3 Діяльність та її структура. Основні види і типи діяльності.
- •4 Спільна діяльність, її ознаки та властивості. Соціально – психологічні фактори спільної діяльності.
- •2 Сутність, поняття, причини конфліктів у спілкуванні.
- •3 Людина, індивід, особистість, індивідуальність.
- •4 Принципи навчання.
- •2.Комунікативна взаємодія в малих групах.
- •Відчуття та їх загальна характеристика.
- •2. Спілкування з «важкими» людьми (учнями).
- •3. Увага, її види.
- •Післядовільна увага (поняття було введене м. Ф. Добриніним)
- •4. Поняття освітнього і навчального менеджменту.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •Типи особистостей та ймовірність їх конфліктної поведінки у процесі спілкування.
- •Індивідуально – типологічні риси особистості за к.Юнгом.
- •1. Екстравертний (е) — інтровертний (і).
- •2. Сенсорний (s) — інтуїтивний (n).
- •3. Мислительний (т) — чуттєвий (f).
- •4. Конструктивний (j) — сприймаючий (р).
- •4. Мотивація, стимулювання, та активізація навчальної діяльності: порівняльна х-ка.
- •2. Конфлікти у навчанні, їх причини та види.
- •3. Становлення і розвиток особистості. Взаємозв’язок біологічного і соціального в структурі особистості.
- •4. Мотиви навчальної діяльності та їх класифікація. Стимули до навчання та їх види.
- •2. Управління конфліктами в навчальному прцесі та шляхи їх вирішення.
- •3. Базові риси особистості за р.Кеттеллом.
- •4. Мета як основний структурний компонент діяльності, основні види цілей.
- •2. Сутність поняття спілкування. Форми, види та структура спілкування.
- •3. Сутність та функції інтелекту. Поняття коефіцієнта інтелекту, його значення та проблеми вимірювання.
- •4. Ієрархія навчальних цілей в структурі освітньої підготовки. Види навчальних цілей за ступенем абстракції та їх х-ка.
- •2. Особливості педагогічного спілкування та чинники його детермінації .
- •3. Типи темпераменту за г. Айзенком.
- •4. Активізація навчальної діяльності : поняття, призначення, методи, прийоми.
- •Засоби та методи запобігання та подолання конфліктів у спілкуванні.
- •Стать, вік, здоров’я, темперамент, як атрибути особистості.
- •4. Структура, елементи змісту навчання та основні його функції.
- •2. Стилі поведінки та їх доцільність у конфлікті.
- •3. Атрибути, риси та якості особистості.
- •4. Основні джерела змісту навчання: навчальна програма, навчальний план, підручники.
- •2. Ділове спілкування. Його види та чинники впливу.
- •3. Форми пряву психіки: психічні процеси, стани, властивості.
- •4. Процес навчання та його основні етапи.
- •2. Асертивна поведінка. Основні її положення.
- •3. Самосвідомість та її особливості. «я – образ», «я-концепція» особистості.
- •2. Помилки при сприйнятті під час спілкування.
- •3. Пам'ять, процеси пам’яті. Типи та види пам’яті.
- •Процеси пам'яті
- •1. За характером психічної активності.
- •2. За характером мети діяльності.
- •3. За тривалістю утримання інформації.
- •4. Структура навчальної діяльності.
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Поняття про сприйняття, його види та властивості.
- •4. Класифікація методів навчання (інформаційно – презентативні, алгоритмічно- дійові, самостійно – пошукові)
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Сучасні педагогічні технології навчання.
- •4. Контроль як основна функція управління.
- •Етапи контролю навчання:
- •Види і форми контролю навчання.
- •Основні функції контролю навчання.
- •2. Самоподання у спілкуванні.
- •3. Педагогіка як наука про освіту.
- •2. Засоби та методи подолання конфлікту у спілкуванні.
- •3. Освіта, навчання, виховання і розвиток особистості : співвідношення.
- •4. Основні напрями підвищення ефективності навчання.
- •Урок-звіт
- •Урок-вікторина
- •Урок типи квк
- •Урок-подорож
- •Урок-гра
- •2. Комунікативні здібності та вміння викладача.
- •3. Мислення, його види, форми та операції
- •4. Андрагогіка як галузь педагогічної науки та її принципи.
- •2. Бар’єри взаєморозуміння.
- •3. Теорія розвитку особистості.
- •4. Психологічні особливості студентів та їх врахування в навчальній діяльності.
- •2. Імідж, його формування та складові.
- •3. Мова та мовлення.
- •4. Психологічні особливості старшого віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Поведінка як джерело інформації у спілкуванні.
- •3. Соціалізація та індивідуалізація особистості.
- •4. Психологічні особливості підліткового віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Стереотипізація та емпатія – механізми сприйняття у спілкуванні.
- •3. Розвиток особистості та його ознаки.
- •4. Психологічні особливості молодшого шкільного віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Формування першого враження під час спілкування. Типові схеми.
- •3. Свідоме і несвідоме в теоріях з. Фрейда, к.Г. Юнга, е.Берна.
- •4. Основні освітньо – вікові категорії та їх загальна х-ка.
- •2. Характеристика інтегративної сторони спілкування.
- •3. Поняття про емоції . Інформаційна теорія емоцій за п. Симонова.
- •4. Самостійна робота як основа навчання. Види та форми самостійної роботи
- •Завдання педагогічної практики
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Воля і вольові якості особистості.
- •4. Історичний розвиток організаційних форм навчання. Класно – урочна форма навчання.
- •2. Маніпуляції в навчальному процесі та захист від них.
- •3. Самооцінка та рівень домагань особистості.
- •4. Структура програми навчального предмету.
- •2. Маніпуляції та маніпулятивна поведінка у спілкуванні.
- •3. Поняття про міжособистісні стосунки.
- •4 Навчальний план внз.
- •2. Стилі спілкування, їхнє значення у процесі навчання.
- •3. Система психологічного захисту. Види психологічних захистів.
- •4. Навчальний план загальноосвітньої середньої школи.
- •2. Роль вербальних та невербальних засобів у навчальному процесі.
- •3. Поняття про несвідомі психічні явища. Співвідношення свідомого і несвідомого.
- •4. Планування навчального заняття.
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Потреби і мотиви . Мотивація особистості.
- •4. Планування як основа управління навчанням. Навчальний план та навчальний предмет.
- •2. Характеристика невербальних засобів у спілкуванні.
- •3. Свідомість, функції свідомості, структура свідомості.
- •4. Види та структура дидактичних тестових завдань. Валідність та надійність дидактичних тестів.
- •2. Мова як головний засіб спілкування.
- •3. Досвід особистості (знання, вміння, навички, звички)
- •4. Дидактичний тест: класифікація, види, етапи розробки, структура.
- •2. Загальна характеристика засобів спілкування.
- •3. Стратегії поведінки особистості у конфлікті за г. Томасом.
- •4. Оцінювання, оцінка і відмітка в навчанні. Види та форма оцінок в навчанні.
2. Характеристика інтегративної сторони спілкування.
Інтерактивна сторона спілкування - це умовний термін, що позначає характеристику тих компонентів спілкування, які пов'язані з взаємодією людей, з безпосередньою організацією їхньої спільної діяльності.
Інтуїтивно легко допустити безсумнівну зв'язок, який існує між спілкуванням і взаємодією людей, однак важко розвести ці поняття і тим самим зробити експерименти більш точно орієнтованими. Частина авторів просто ототожнюють спілкування та взаємодія, представляючи і те й інше як комунікацію у вузькому значенні слова (тобто як обмін інформацією), інші розглядають відносини між взаємодією і спілкуванням як відношення форми деякого процесу і його змісту. Іноді вважають за краще говорити про пов'язаному, але все-таки самостійне існування спілкування як комунікації та взаємодії як інтеракції. Частина цих різночитань породжена термінологічними труднощами, зокрема тим, що поняття "спілкування" вживається то у вузькому, то в широкому сенсі слова. Якщо дотримуватися запропонованої при характеристиці структури спілкування схеми, тобто вважати, що спілкування в широкому сенсі слова (як реальність міжособистісних і суспільних відносин) включає в себе комунікацію у вузькому розумінні слова (як обмін інформацією), то логічно припустити таку інтерпретацію взаємодії, коли воно постає як інша - в порівнянні з комунікативної - сторона спілкування.
Якщо комунікативний процес народжується на основі деякої спільної діяльності, то обмін знаннями та ідеями з приводу цієї діяльності неминуче припускає, що досягнуте взаєморозуміння реалізується у нових спільних спробах розвинути далі діяльність, організувати її. Участь одночасно багатьох людей у цій діяльності означає, що кожен повинен внести свій особливий внесок у неї, що й дозволяє інтерпретувати взаємодію як організацію спільної діяльності.
В ході її для учасників надзвичайно важливо не тільки обмінятися інформацією, але й організувати "обмін діями", спланувати спільну діяльність. При цьому плануванні можлива така регуляція дій одного індивіда "планами, дозрілими в голові іншого, яка і робить діяльність дійсно спільної, коли носієм її буде виступати вже не окремий індивід, а група. Таким чином, на питання про те, яка ж "інша" сторона спілкування розкривається поняттям "взаємодія", можна тепер відповісти: та сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, але й організацію спільних дій, що дозволяють партнерам реалізувати певну загальну для них діяльність.
3. Поняття про емоції . Інформаційна теорія емоцій за п. Симонова.
Емоції — це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.
Найхарактерніша ознака емоцій — їх суб'єктивність. Якщо сприйняття і мислення дозволяють людині до певної міри об'єктивно відображати навколишній і незалежний від неї світ, то емоції відображають лише суб'єктивне ставлення її як до себе, так і до навколишнього світу. Саме емоції відображають особисту значущість пізнання через натхнення, пристрасність та інтерес.
Емоції — це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються. Емоції відображають подію у формі узагальненої суб'єктивної оцінки.
Інформаційна теорія емоцій
Інформаційна теорія (П.В.Симонов) — сила та якість людських емоцій визначаються силою потреби та оцінкою можливостей її задоволення у конкретній ситуації.
Інформаційна теорія узагальнюється формулою :
Е=-П(Ц)*(Н-С),
де Е — емоція; - П(Ц) — потреба (ціль), знак «-» застосовується тому, що потреба (ціль) постає як збудження, від'ємне в біологічному розумінні для організму (щось необхідне, а воно відсутнє);
Н — інформація, прогностичне необхідна для організації дій щодо задоволення цієї потреби, досягнення мети;
С — інформація, яка може бути використана в конкретній ситуації (ситуативна інформація) для цілеспрямованої поведінки. Термін «інформація» застосовують у широкому розумінні — відомості, їхня змістовна цінність, приріст відомостей, досвід тощо.
Можна викласти п'ять основних наслідків використання формули інформаційної теорії емоцій:
1. Е = О, якщо П (Ц) = О; емоції не виникають за умов відсутності потреб (цілей) і зникають при їх задоволенні (досягненні).
2. Е = О, якщо Н = С; емоції не виникають (або суттєво послаблюються) у повністю поінформованій системі навіть при досить значних П (Ц); емоції не можна пов'язувати лише з фактом потреби (її семантикою: голод, спрага, небезпека тощо), вона має прагматичну природу і існує в системі «потреба (ціль) — дія — задоволення (досягнення)».
3. Е > 0, якщо С > Н; емоція позитивна за умов, що ситуативна інформація (С) переважає прогностичне необхідну (Н); позитивна емоція тим більша, чим більша поінформована система.
4. Е < 0, якщо Н > С; емоція стає негативною за умов непоінформованості або інформації, недостатньої для задоволення потреб, досягнення цілей.
5. Поінформованість системи «потреби (ціль) — дія — задоволення (досягнення)» не тільки впливає на знак емоції, а й змінює її знак у процесі зміни стану інформаційного забезпечення діяльності.