- •Види навчання (підходи до організації навчального процесу)
- •Імідж та самоподання викладача.
- •3 Діяльність та її структура. Основні види і типи діяльності.
- •4 Спільна діяльність, її ознаки та властивості. Соціально – психологічні фактори спільної діяльності.
- •2 Сутність, поняття, причини конфліктів у спілкуванні.
- •3 Людина, індивід, особистість, індивідуальність.
- •4 Принципи навчання.
- •2.Комунікативна взаємодія в малих групах.
- •Відчуття та їх загальна характеристика.
- •2. Спілкування з «важкими» людьми (учнями).
- •3. Увага, її види.
- •Післядовільна увага (поняття було введене м. Ф. Добриніним)
- •4. Поняття освітнього і навчального менеджменту.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •Типи особистостей та ймовірність їх конфліктної поведінки у процесі спілкування.
- •Індивідуально – типологічні риси особистості за к.Юнгом.
- •1. Екстравертний (е) — інтровертний (і).
- •2. Сенсорний (s) — інтуїтивний (n).
- •3. Мислительний (т) — чуттєвий (f).
- •4. Конструктивний (j) — сприймаючий (р).
- •4. Мотивація, стимулювання, та активізація навчальної діяльності: порівняльна х-ка.
- •2. Конфлікти у навчанні, їх причини та види.
- •3. Становлення і розвиток особистості. Взаємозв’язок біологічного і соціального в структурі особистості.
- •4. Мотиви навчальної діяльності та їх класифікація. Стимули до навчання та їх види.
- •2. Управління конфліктами в навчальному прцесі та шляхи їх вирішення.
- •3. Базові риси особистості за р.Кеттеллом.
- •4. Мета як основний структурний компонент діяльності, основні види цілей.
- •2. Сутність поняття спілкування. Форми, види та структура спілкування.
- •3. Сутність та функції інтелекту. Поняття коефіцієнта інтелекту, його значення та проблеми вимірювання.
- •4. Ієрархія навчальних цілей в структурі освітньої підготовки. Види навчальних цілей за ступенем абстракції та їх х-ка.
- •2. Особливості педагогічного спілкування та чинники його детермінації .
- •3. Типи темпераменту за г. Айзенком.
- •4. Активізація навчальної діяльності : поняття, призначення, методи, прийоми.
- •Засоби та методи запобігання та подолання конфліктів у спілкуванні.
- •Стать, вік, здоров’я, темперамент, як атрибути особистості.
- •4. Структура, елементи змісту навчання та основні його функції.
- •2. Стилі поведінки та їх доцільність у конфлікті.
- •3. Атрибути, риси та якості особистості.
- •4. Основні джерела змісту навчання: навчальна програма, навчальний план, підручники.
- •2. Ділове спілкування. Його види та чинники впливу.
- •3. Форми пряву психіки: психічні процеси, стани, властивості.
- •4. Процес навчання та його основні етапи.
- •2. Асертивна поведінка. Основні її положення.
- •3. Самосвідомість та її особливості. «я – образ», «я-концепція» особистості.
- •2. Помилки при сприйнятті під час спілкування.
- •3. Пам'ять, процеси пам’яті. Типи та види пам’яті.
- •Процеси пам'яті
- •1. За характером психічної активності.
- •2. За характером мети діяльності.
- •3. За тривалістю утримання інформації.
- •4. Структура навчальної діяльності.
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Поняття про сприйняття, його види та властивості.
- •4. Класифікація методів навчання (інформаційно – презентативні, алгоритмічно- дійові, самостійно – пошукові)
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Сучасні педагогічні технології навчання.
- •4. Контроль як основна функція управління.
- •Етапи контролю навчання:
- •Види і форми контролю навчання.
- •Основні функції контролю навчання.
- •2. Самоподання у спілкуванні.
- •3. Педагогіка як наука про освіту.
- •2. Засоби та методи подолання конфлікту у спілкуванні.
- •3. Освіта, навчання, виховання і розвиток особистості : співвідношення.
- •4. Основні напрями підвищення ефективності навчання.
- •Урок-звіт
- •Урок-вікторина
- •Урок типи квк
- •Урок-подорож
- •Урок-гра
- •2. Комунікативні здібності та вміння викладача.
- •3. Мислення, його види, форми та операції
- •4. Андрагогіка як галузь педагогічної науки та її принципи.
- •2. Бар’єри взаєморозуміння.
- •3. Теорія розвитку особистості.
- •4. Психологічні особливості студентів та їх врахування в навчальній діяльності.
- •2. Імідж, його формування та складові.
- •3. Мова та мовлення.
- •4. Психологічні особливості старшого віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Поведінка як джерело інформації у спілкуванні.
- •3. Соціалізація та індивідуалізація особистості.
- •4. Психологічні особливості підліткового віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Стереотипізація та емпатія – механізми сприйняття у спілкуванні.
- •3. Розвиток особистості та його ознаки.
- •4. Психологічні особливості молодшого шкільного віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Формування першого враження під час спілкування. Типові схеми.
- •3. Свідоме і несвідоме в теоріях з. Фрейда, к.Г. Юнга, е.Берна.
- •4. Основні освітньо – вікові категорії та їх загальна х-ка.
- •2. Характеристика інтегративної сторони спілкування.
- •3. Поняття про емоції . Інформаційна теорія емоцій за п. Симонова.
- •4. Самостійна робота як основа навчання. Види та форми самостійної роботи
- •Завдання педагогічної практики
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Воля і вольові якості особистості.
- •4. Історичний розвиток організаційних форм навчання. Класно – урочна форма навчання.
- •2. Маніпуляції в навчальному процесі та захист від них.
- •3. Самооцінка та рівень домагань особистості.
- •4. Структура програми навчального предмету.
- •2. Маніпуляції та маніпулятивна поведінка у спілкуванні.
- •3. Поняття про міжособистісні стосунки.
- •4 Навчальний план внз.
- •2. Стилі спілкування, їхнє значення у процесі навчання.
- •3. Система психологічного захисту. Види психологічних захистів.
- •4. Навчальний план загальноосвітньої середньої школи.
- •2. Роль вербальних та невербальних засобів у навчальному процесі.
- •3. Поняття про несвідомі психічні явища. Співвідношення свідомого і несвідомого.
- •4. Планування навчального заняття.
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Потреби і мотиви . Мотивація особистості.
- •4. Планування як основа управління навчанням. Навчальний план та навчальний предмет.
- •2. Характеристика невербальних засобів у спілкуванні.
- •3. Свідомість, функції свідомості, структура свідомості.
- •4. Види та структура дидактичних тестових завдань. Валідність та надійність дидактичних тестів.
- •2. Мова як головний засіб спілкування.
- •3. Досвід особистості (знання, вміння, навички, звички)
- •4. Дидактичний тест: класифікація, види, етапи розробки, структура.
- •2. Загальна характеристика засобів спілкування.
- •3. Стратегії поведінки особистості у конфлікті за г. Томасом.
- •4. Оцінювання, оцінка і відмітка в навчанні. Види та форма оцінок в навчанні.
3. Свідоме і несвідоме в теоріях з. Фрейда, к.Г. Юнга, е.Берна.
Свідомість - це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно - історичних умов в трудовій діяльності людини та її спілкування з іншими людьми. Суть свідомості полягає в усвідомленні того, що відображається.Несвідоме - сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених впливами, про які людина не дає собі звіту.За З.Фрейдом у свідомому знаходяться співвідносини з «Я» змісту індивідуального життя. Несвідомим він визначив пласт духовного життя особистості не пов'язаний зі свідомим «Я» і включає в себе: вітальність ,психічну енергію,неусвідомлювану тілесність,інстинктуований потяг(LIBIDO),нерозкриті потенціали,витіснені бажання,забуті події і переживання.Згідно теорії К.Юнга несвідоме ділиться на :особисте, несвідоме,колективне.Він вводить поняття »Архетипи»- системи установок,що передаються у спадок разом із структурою мозоку.»Архетипи» мають свої еквіваленти в культурі,а саме в сюжетах,образах та символах. Ідея використання сюжетів та символів культури як моделей для розуміння змістів індивідуального життя лягла в основу юнгіального методу та отримала свій розвиток в сучасній аналітичній психології. Із концепцією структури особистості З.Фрейда певною мірою узгоджується трансактний аналіз Еріка Берна Е.Берн виділив наступні структурні елемент психіки: «Батько»,«Дорослий»,«Дитина».
Кожен орган (елемент структури) особистості адекватно своїм функціям реагує на ситуації соціальної взаємодії і відповідно викликає той чи інший стан «Я»:
стан «Я-Батько» являє собою об'єднання почуттів, манер поведінки, схожих на батьківські;
стан «Я-Дорослий» характеризується сукупністю почуттів, звичок і моделей поведінки притаманних, власне дорослій людині і співвіднесених з реальною поточною дійсністю. «Дорослий» наймеш вивчений тип «Я»;
стан «Я-Дитина» (інфантильний) - це сукупність почуттів, звичок і моделей поведінки, що є слідами дитинства індивіда.
Теоретичні погляди Е. Берна на особистість, його концепція структури особистості, понятійний апарат, специфічна методика трансакційного аналізу дають дуже важливу теоретичну і практичну інформацію, яка розширює професійні можливості для розв'язування завдань психодіагностики, соціальної педагогіки і психотерапії. Вони широко застосовуються і в педагогічній практиці з дітьми дошкільного і шкільного віку
4. Основні освітньо – вікові категорії та їх загальна х-ка.
Молодший шкільний вік (6-10 років). В шестирічному віці дитину чекає перша велика зміна в житті. Перехід у шкільний вік пов’язаний з рішучими змінами в його діяльності, спілкуванні, відносинах з іншими людьми. Провідною діяльністю стає навчання, змінюється уклад життя, появляються нові обов’язки, новими стають і відносини дитини з оточуючими.
Середній шкільний вік (від 10-11 до 15 років) - перехідний від дитинства до юності. Він співпадає з навчанням у школі другого ступеня (V - IX класи) і характеризується загальним підйомом життєдіяльності та глибокою перебудовою усього організму.
Виховна робота зі школярами середнього віку - важливіша та найскладніша із теперішніх завдань. Педагогам треба глибоко осмислювати особливості розвитку та поведінки сучасного підлітка, вміння поставити себе на його місце в складні та суперечливі умови реального життя. Учень середнього шкільного віку здатен зрозуміти аргументацію, впевнитися в її обґрунтованості, погодитися з розумними доводами.
Старший шкільний вік (15-18 років). Юнацький вік - це період вироблення світогляду, переконань, характеру та життєвого самовизначення. Юнацтво - час самоствердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, час пошуку, надій, сподівань. У старшокласників звично яскраво виражено вибіркове відношення до навчальних предметів. Потреба в значущих для життєвого успіху знань - одна із найхарактерніших рис теперішнього старшокласника. Це визначає розвиток і функціонування психічних процесів. Сприйняття характеризується цілеспрямованістю, увага - довільністю та стійкістю, пам’ять - логічним характером. Мислення старшокласників відрізняється більш високим рівнем узагальнення та абстрагування, поступово набуває теоретичну та критичну направленість.
Білет № 26
1. Завдання і зміст перевірки та оцінки результатів навчання.
2. Характеристика інтегративної сторони спілкування.
3. Поняття про емоції . Інформаційна теорія емоцій за П. Симонова.
4. самостійна робота як основа навчання. Види та форми самостійної роботи.
1. Завдання і зміст перевірки та оцінки результатів навчання.
Перевірка — це процес зіставлення того результату навчання, яким фактично володіє учень, із запланованим, це встановлення факту наявності чи відсутності знань, умінь і навичок. Оцінка навчальної успішності учнів ґрунтується на порівнянні тих результатів навчання, яких вдалося досягти, з тими, які планувалися на початку вивчення даного матеріалу і на визначенні співвідношення цих результатів. Контроль, за засвоєнням знань означає: нагляд, спостереження за учнем і перевірку його знань. Оцінка, як кількісне вираження результату оцінювання, кваліфікує виконану учнем роботу, рівень його досягнення, сприяє усвідомленню ним досягнень і хиб, формує почуття відповідальності, породжує бажання краще вчитися, стимулює до подальшої роботи. Наша традиційна 5-балова шкала оцінювання знань учнів мала сумативний характер, що означало, що в конкретну оцінку входила оцінка того, як учень розуміє матеріал, чи вміє його відтворкь вати, чи вміє його застосовувати, чи "бачить" його структуру. Ні теоретично, ні емпірично не досліджено співвідношення цих елементів засвоєння, які б відповідали конкретній оцінці, отже, кожен учитель їх виробляв сам і по-своєму оцінював знання учнів. Тому і не дивно, що розкид оцінок за одну і ту саму письмову чи усну відповідь різними вчителями був дуже великий, інколи сумірний з самою оцінкою. За таких умов об´єктивність оцінки забезпечити дуже важко. До цього варто"! додати ще й те, що в цю оцінку вчитель дуже часто вкладав оцінку ставлення учня до навчання, інколи, що гріха таїти, і своє суб´єктивне ставлення до учня, інколи враховував ставлення учня до себе, тобто до учителя.