4. Андрагогіка як галузь педагогічної науки та її принципи.

Андрагогіка (від грец. άνήρ (άνδρος) — дорослий чоловік і грец. αγωγη — вести) — одна з назв галузі педагогічної науки, що охоплює теоретичні і практичні проблеми освіти, навчання і виховання дорослих. Андрагогіка — це теорія навчання дорослих, яка виходить з того, що мета сучасного підходу до освіти полягає у сприянні розвитку та збагаченні цілісної особистості, прояву її самобутності, актуалізації її здібностей. Андрагогіка об'єднує знання про специфіку навчання дорослої людини з урахуванням її віку, освітніх та життєвих потреб, реальних можливостей, індивідуальних особливостей і досвіду, психіки і фізіології. Ця наука вивчає зміст, форми, методи та засоби організації навчання дорослих людей з метою полегшення їхнього навчання, вдоволення їхніх освітніх потреб, підвищення операціональності отриманої освіти під час вирішення життєвих проблем, досягнення індивідуальних цілей, самореалізації особистості.

Сучасна наука виділяє наступні основні принципи андрагогіки:

1. Принцип пріоритетності самостійного навчання. для того щоб практично використовувати цей принцип, необхідна значна попередня підготовка - складання програм навчання, підбір і тиражування учбового матеріалу, придбання і створення повчальних комп`ютерних програм. Тут недостатньо складання списку літератури

2. Принцип спільної діяльності що навчається з одногрупниками і викладачем при підготовці і в процесі навчання. Відправною точкою процесу навчання є виявлення потреб учнів. Інтерв`ю повчального (аналітика, когнітолога), групові обговорення дозволяють виявити ці потреби

3. Принцип використання наявного позитивного життєвого досвіду (перш за все соціального і професійного), практичних знань, умінь, навиків навчання, що навчається як база, і джерела формалізації нових знань.

4. Принцип коректування застарілого досвіду і особових установок, що перешкоджають освоєнню нових знань.

5. Принцип індивідуального підходу до навчання на основі особових потреб, з урахуванням соціально-психологічних характеристик особи і тих обмежень, які накладаються його діяльністю, наявністю вільного часу, фінансових ресурсів і так далі в основі індивідуального підходу знаходиться оцінка особи що навчається, аналіз його професійної діяльності, соціального статусу і характеру взаємин в колективі. Попередні інтерв`ю, анкетування, тестування дозволяють побудувати соціально-психологічний портрет учня.

6. Принцип елективності навчання. Він означає надання учневі свободи вибору цілей, змісту, форм, методів, джерел, засобів, термінів, часу, місця навчання, оцінювання результатів навчання.

7. Принцип рефлективності. Цей принцип заснований на свідомому відношенні учня до навчання, що, у свою чергу, є головною частиноюсамомотивації учня.

8. Принцип затребуваності результатів навчання практичною діяльністю учня. Найперше це затребуваність придбаних учнем знань, умінь, навиків господарської, виробничої діяльності підприємства

9. Принцип системності навчання. Він полягає у відповідності цілей і змісту навчання його формам, методам, засобам навчання і оцінці результатів. Системність можна розуміти і як систематичність, тобто безперервність або регулярність навчання, причому з урахуванням результатів попереднього навчання і нових потреб в навчанні.

10. Принцип актуалізації результатів навчання (їх швидке використання на практиці). Виконання цього принципу забезпечується попередніми принципами - системності, практичної затребуваності результатів навчання, індивідуального підходу, використання напрацьованого досвіду.

11. Принцип розвитку учня. Навчання повинне бути направлене на вдосконалення особи, створення здібностей до самонавчання, збагнення нової в процесі практичної діяльності людини.

Білет № 21

1. Шкільні та позашкільні форми вивчення правознавства, класні та позакласні форми навчання.

2. Бар’єри взаєморозуміння.

3. Теорія розвитку особистості.

4. Психологічні особливості студентів та їх врахування в навчальній діяльності.

1. Шкільні та позашкільні форми вивчення правознавства, класні та позакласні форми навчання.

Викладаючи курс правознавства, вчителю необхідно застосовувати різні форми та методи навчання. Окрім традиційних уроків, слід використовувати шкільну лекцію, ділові ігри, організовувати роботу з текстами нормативно-правових актів. Для вироблення навичок аналізу доцільно пропонувати учням юридичні задачі, обговорювати відомі їм з власного життєвого досвіду, з творів літератури та мистецтва ситуації правового характеру, слід звертатися й до публікацій засобів масової інформації.

Важливу роль у процесі навчання відіграє й позакласна та позашкільна робота. Важливим чинником формування інтересу учнів до предмета дослідники вважають урізноманітнення форм організації навчання. Останнім часом з’явилась певна кількість досліджень з проблем методики викладання правознавства (В.Ваксман, В.Дубровський, О.Наровлянський, О.Пометун, І.Усенко, Г.Фрейман та ін.), де аналізуються підходи до форм організації навчання цього предмета. Кожна форма навчання включає систему методів, прийомів і засобів, які сприяють досягненню певною дидактичної мети та можуть вплинути на розвиток інтересу й активності учнів. Тому важливу роль у досягненні позитивного результату в цьому процесі відіграє правильний їх вибір, який би сприяв організації пізнавальної діяльності учнів на творчому рівні.

1. Шкільні та позашкільні форми вивчення правознавства. Класні та позакласні форми навчання Правове навчання учнів проходить у школі, на позакласних заходах, поза межами школи. Всюди учитель правознавства повинен відігравати провідну роль. Позакласне та позашкільне навчання поглиблює й доповнює той обсяг знань, який учні отримують на уроках правознавства. Позакласне навчання організовується в позаурочний час і тому не є обов'язковим для усіх школярів. Зміст позашкільного навчання визначається основними інтересами учнів, які у свою чергу формуються під впливом учителя. Ефективність позакласної роботи навчання учнів праву залежить від цілого ряду обставин, особливо від чіткого планування. При розробці плану слід враховувати й основні вимоги до нього: - план повинен доповнювати ті завдання, які постають під час навчання праву на уроці; - повинен враховувати інтереси дітей; - мусить бути послідовним; - має відповідати фізіологічним особливостям учнів.

2. Позашкільні форми вивчення правознавства. Роль учителя правознавства в структурі позашкільного вивчення предмета Не менш важливою є позашкільна робота з правознавства. Хоча вона і не проводиться на базі школи, однак участь учителя правознавства в цій роботі теж відіграє велику роль. Важливо, що цей вид роботи є частиною структури освіти і спрямовується на розвиток здібностей, талантів учнівської молоді, задоволення їхніх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. Варто зазначити, що позашкільна освіта реалізується через систему навчальних закладів, сім'ю, трудові колективи, громадські організації, товариства, фонди і ґрунтується на принципі свободи вибору типів закладів, видів діяльності. Як правило, позашкільна робота з правознавства проводиться на базі позашкільних навчальних закладів, до яких належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади. Відповідно до законодавства України, держава забезпечує умови для здобуття учнями і молоддю позашкільної освіти.

Організація позакласної роботи з правознавства є однією з важливих складових нової освіти та виховання, її проведення значно підвищує інтерес учнів до вивчення правознавства, є чинником успішного оволодіння правовими знаннями та навичками. Застосування в навчанні правознавства різноманітних форм організації, які є різновидами звичайного уроку та групуються за характером діяльності учителя та учнів: шкільні лекції, заняття лабораторного типу, семінари, повторювально–узагальнюючі уроки, підсумкові співбесіди, заліки. Уроки лабораторного типу (або практикуми) проводяться з метою закріплення вмінь та навичок учнів роботи з іншими джерелами. Такі уроки можуть мати колективну та індивідуальну форми, її результати обговорюються колективно в класі (складаються спільні плани, конспекти, таблиці).