- •Види навчання (підходи до організації навчального процесу)
- •Імідж та самоподання викладача.
- •3 Діяльність та її структура. Основні види і типи діяльності.
- •4 Спільна діяльність, її ознаки та властивості. Соціально – психологічні фактори спільної діяльності.
- •2 Сутність, поняття, причини конфліктів у спілкуванні.
- •3 Людина, індивід, особистість, індивідуальність.
- •4 Принципи навчання.
- •2.Комунікативна взаємодія в малих групах.
- •Відчуття та їх загальна характеристика.
- •2. Спілкування з «важкими» людьми (учнями).
- •3. Увага, її види.
- •Післядовільна увага (поняття було введене м. Ф. Добриніним)
- •4. Поняття освітнього і навчального менеджменту.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •Типи особистостей та ймовірність їх конфліктної поведінки у процесі спілкування.
- •Індивідуально – типологічні риси особистості за к.Юнгом.
- •1. Екстравертний (е) — інтровертний (і).
- •2. Сенсорний (s) — інтуїтивний (n).
- •3. Мислительний (т) — чуттєвий (f).
- •4. Конструктивний (j) — сприймаючий (р).
- •4. Мотивація, стимулювання, та активізація навчальної діяльності: порівняльна х-ка.
- •2. Конфлікти у навчанні, їх причини та види.
- •3. Становлення і розвиток особистості. Взаємозв’язок біологічного і соціального в структурі особистості.
- •4. Мотиви навчальної діяльності та їх класифікація. Стимули до навчання та їх види.
- •2. Управління конфліктами в навчальному прцесі та шляхи їх вирішення.
- •3. Базові риси особистості за р.Кеттеллом.
- •4. Мета як основний структурний компонент діяльності, основні види цілей.
- •2. Сутність поняття спілкування. Форми, види та структура спілкування.
- •3. Сутність та функції інтелекту. Поняття коефіцієнта інтелекту, його значення та проблеми вимірювання.
- •4. Ієрархія навчальних цілей в структурі освітньої підготовки. Види навчальних цілей за ступенем абстракції та їх х-ка.
- •2. Особливості педагогічного спілкування та чинники його детермінації .
- •3. Типи темпераменту за г. Айзенком.
- •4. Активізація навчальної діяльності : поняття, призначення, методи, прийоми.
- •Засоби та методи запобігання та подолання конфліктів у спілкуванні.
- •Стать, вік, здоров’я, темперамент, як атрибути особистості.
- •4. Структура, елементи змісту навчання та основні його функції.
- •2. Стилі поведінки та їх доцільність у конфлікті.
- •3. Атрибути, риси та якості особистості.
- •4. Основні джерела змісту навчання: навчальна програма, навчальний план, підручники.
- •2. Ділове спілкування. Його види та чинники впливу.
- •3. Форми пряву психіки: психічні процеси, стани, властивості.
- •4. Процес навчання та його основні етапи.
- •2. Асертивна поведінка. Основні її положення.
- •3. Самосвідомість та її особливості. «я – образ», «я-концепція» особистості.
- •2. Помилки при сприйнятті під час спілкування.
- •3. Пам'ять, процеси пам’яті. Типи та види пам’яті.
- •Процеси пам'яті
- •1. За характером психічної активності.
- •2. За характером мети діяльності.
- •3. За тривалістю утримання інформації.
- •4. Структура навчальної діяльності.
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Поняття про сприйняття, його види та властивості.
- •4. Класифікація методів навчання (інформаційно – презентативні, алгоритмічно- дійові, самостійно – пошукові)
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Сучасні педагогічні технології навчання.
- •4. Контроль як основна функція управління.
- •Етапи контролю навчання:
- •Види і форми контролю навчання.
- •Основні функції контролю навчання.
- •2. Самоподання у спілкуванні.
- •3. Педагогіка як наука про освіту.
- •2. Засоби та методи подолання конфлікту у спілкуванні.
- •3. Освіта, навчання, виховання і розвиток особистості : співвідношення.
- •4. Основні напрями підвищення ефективності навчання.
- •Урок-звіт
- •Урок-вікторина
- •Урок типи квк
- •Урок-подорож
- •Урок-гра
- •2. Комунікативні здібності та вміння викладача.
- •3. Мислення, його види, форми та операції
- •4. Андрагогіка як галузь педагогічної науки та її принципи.
- •2. Бар’єри взаєморозуміння.
- •3. Теорія розвитку особистості.
- •4. Психологічні особливості студентів та їх врахування в навчальній діяльності.
- •2. Імідж, його формування та складові.
- •3. Мова та мовлення.
- •4. Психологічні особливості старшого віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Поведінка як джерело інформації у спілкуванні.
- •3. Соціалізація та індивідуалізація особистості.
- •4. Психологічні особливості підліткового віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Стереотипізація та емпатія – механізми сприйняття у спілкуванні.
- •3. Розвиток особистості та його ознаки.
- •4. Психологічні особливості молодшого шкільного віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Формування першого враження під час спілкування. Типові схеми.
- •3. Свідоме і несвідоме в теоріях з. Фрейда, к.Г. Юнга, е.Берна.
- •4. Основні освітньо – вікові категорії та їх загальна х-ка.
- •2. Характеристика інтегративної сторони спілкування.
- •3. Поняття про емоції . Інформаційна теорія емоцій за п. Симонова.
- •4. Самостійна робота як основа навчання. Види та форми самостійної роботи
- •Завдання педагогічної практики
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Воля і вольові якості особистості.
- •4. Історичний розвиток організаційних форм навчання. Класно – урочна форма навчання.
- •2. Маніпуляції в навчальному процесі та захист від них.
- •3. Самооцінка та рівень домагань особистості.
- •4. Структура програми навчального предмету.
- •2. Маніпуляції та маніпулятивна поведінка у спілкуванні.
- •3. Поняття про міжособистісні стосунки.
- •4 Навчальний план внз.
- •2. Стилі спілкування, їхнє значення у процесі навчання.
- •3. Система психологічного захисту. Види психологічних захистів.
- •4. Навчальний план загальноосвітньої середньої школи.
- •2. Роль вербальних та невербальних засобів у навчальному процесі.
- •3. Поняття про несвідомі психічні явища. Співвідношення свідомого і несвідомого.
- •4. Планування навчального заняття.
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Потреби і мотиви . Мотивація особистості.
- •4. Планування як основа управління навчанням. Навчальний план та навчальний предмет.
- •2. Характеристика невербальних засобів у спілкуванні.
- •3. Свідомість, функції свідомості, структура свідомості.
- •4. Види та структура дидактичних тестових завдань. Валідність та надійність дидактичних тестів.
- •2. Мова як головний засіб спілкування.
- •3. Досвід особистості (знання, вміння, навички, звички)
- •4. Дидактичний тест: класифікація, види, етапи розробки, структура.
- •2. Загальна характеристика засобів спілкування.
- •3. Стратегії поведінки особистості у конфлікті за г. Томасом.
- •4. Оцінювання, оцінка і відмітка в навчанні. Види та форма оцінок в навчанні.
2. Засоби та методи подолання конфлікту у спілкуванні.
Основою конфлікту є конфліктна ситуація, у якій присутні:
предмет конфлікту — протиріччя (проблема), що протидіючі сторони намагаються вирішити;
об’єкт конфлікту — проблемна ситуація на основі пересічних інтересів опонентів, що бажають контролювати її і керувати нею;
суб’єкт конфлікту — конфліктна особистість чи проблеми, здатні спровокувати конфлікт.
Опоненти — це учасники конфлікту.
Для вирішення конфлікту, можна застосувати Конструктивне маніпулювання — комунікативна (вербальна чи невербальна) система впливів і взаємодій, спрямована на досягнення спільних цілей без збитків для інтересів інших людей.
Важливо відрізнити безпосередній привід зіткнення від справжніх його причин, найчастіше приховуваних.
Основні стилі розв’язання конфліктів:
Ухилення. Людина, що дотримується цієї стратегії, прагне піти від конфлікту. Ця стратегія може бути доречною, коли: а) предмет розбіжностей не становить для людини великої цінності; б) ситуація може розв’язатися сама собою (це, хоч і рідко, але буває); в) у даний момент немає умов для ефективного розв’язання конфлікту, але пізніше вони з’являться.
Пристосування. Цей стиль підкоряється девізам: «Давайте жити дружно», «Не треба розгойдувати човен». Людина, що дотримується цієї стратегії, намагається не виявляти ознак конфлікту, конфронтації, закликає до солідарності і терпимості. При цьому часто забувається проблема, що лежить в основі конфлікту. У результаті може тимчасово наступити спокій, негативні емоції не виявляються, але вони накопичуються. Рано чи пізно залишена без уваги проблема і негативні емоції, що нагромадилися, призведуть до вибуху, наслідки якого будуть дисфункціональні.
Примус. Людина, яка дотримується цієї стратегії, намагається змусити прийняти свою думку будь-що-будь; її не цікавить думка інших. Даний стиль пов’язаний з агресивною поведінкою; для впливу на інших людей тут використовується влада, заснована на примусі, і традиційна влада. Цей стиль може бути ефективним у ситуаціях загрозливих чи перешкоджаючих досягненню цілей. Викладач відстоює інтереси справи, інтереси групи і навчання; часом він просто зобов’язаний бути наполегливим. Головний недолік використання цієї стратегії у навчальному процесі — придушення ініціативи учнів і можливість повторних спалахів конфлікту.
Компроміс. Цей стиль характеризується прийняттям поглядів іншої сторони, але лише до певної міри. Здатність до компромісу високо цінується, тому що зменшує недоброзичливість, і це дозволяє відносно швидко розв’язати конфлікт. Але через якийсь час можуть виявлятися і дисфункціональні наслідки компромісного рішення, наприклад, незадоволеність половинчатими рішеннями. Крім того, конфлікт у трохи зміненій формі може виникнути знову, тому що залишилася невирішеною проблема, яка породила протиріччя.
Вирішення проблеми (співробітництво). За цієї стратегії учасники визнають право один одного на власну думку і готові її зрозуміти, що дає їм можливість проаналізувати причини розбіжностей і знайти прийнятний для усіх варіант рішення проблеми. Людина, орієнтована на співробітництво, не намагається домогтися своєї цілі за рахунок інших, а шукає вирішення проблеми.
Для розв’язання конфлікту необхідно пам’ятати про те, що в ньому задіяні різноманітні проблеми і почуття людей, тому доцільно використовувати наступні правила:
Виявити предмет і джерело конфлікту. Часто буває підміна предмета в процесі конфлікту.
Не розширювати предмет конфлікту, скорочувати кількість претензій, особливо емоційного характеру. Не можна відразу розібратися у всіх проблемах стосунків — треба з’ясувати головну, котра є стрижнем конфлікту: ділове суперництво, заздрість, взаємна ворожість чи принципова розбіжність.
Треба пам’ятати, що у своєму розвитку конфлікт проходить три стадії: виникнення напруженості у відносинах — провісник конфлікту; взаємна ворожість виходить назовні, починаються сутички, припиняються особисті взаємини; вирішення конфлікту.
Необхідним є уважне ставлення до обох конфліктуючих сторін — «ініціатора» і «обвинувачуваного». Треба з’ясувати, чого домагається ініціатор конфлікту — його цілі: ділові, самоствердження, амбіції, прагнення принизити іншу людину і т. ін. Ініціатор конфлікту повинен запропонувати позитивне рішення, а не тільки покарання.
Потрібна правильна оцінка обох сторін. Треба вміти правильно використовувати знання психологічного механізму оцінки. У конфлікті не повинно бути переможців, щоб конфлікт не розвивався далі.
Не можна переоцінювати заслуги одних і недооцінювати заслуги інших. Не можна одних увесь час заохочувати, інших карати, а третіх просто не зауважувати.
Особливу увагу треба виявляти до конфліктних особистостей. Майже в кожній групі бувають проблемні особи, але по- трібно не давати їм можливості «розгорнутися» і заважати усім жити.