- •Види навчання (підходи до організації навчального процесу)
- •Імідж та самоподання викладача.
- •3 Діяльність та її структура. Основні види і типи діяльності.
- •4 Спільна діяльність, її ознаки та властивості. Соціально – психологічні фактори спільної діяльності.
- •2 Сутність, поняття, причини конфліктів у спілкуванні.
- •3 Людина, індивід, особистість, індивідуальність.
- •4 Принципи навчання.
- •2.Комунікативна взаємодія в малих групах.
- •Відчуття та їх загальна характеристика.
- •2. Спілкування з «важкими» людьми (учнями).
- •3. Увага, її види.
- •Післядовільна увага (поняття було введене м. Ф. Добриніним)
- •4. Поняття освітнього і навчального менеджменту.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •Типи особистостей та ймовірність їх конфліктної поведінки у процесі спілкування.
- •Індивідуально – типологічні риси особистості за к.Юнгом.
- •1. Екстравертний (е) — інтровертний (і).
- •2. Сенсорний (s) — інтуїтивний (n).
- •3. Мислительний (т) — чуттєвий (f).
- •4. Конструктивний (j) — сприймаючий (р).
- •4. Мотивація, стимулювання, та активізація навчальної діяльності: порівняльна х-ка.
- •2. Конфлікти у навчанні, їх причини та види.
- •3. Становлення і розвиток особистості. Взаємозв’язок біологічного і соціального в структурі особистості.
- •4. Мотиви навчальної діяльності та їх класифікація. Стимули до навчання та їх види.
- •2. Управління конфліктами в навчальному прцесі та шляхи їх вирішення.
- •3. Базові риси особистості за р.Кеттеллом.
- •4. Мета як основний структурний компонент діяльності, основні види цілей.
- •2. Сутність поняття спілкування. Форми, види та структура спілкування.
- •3. Сутність та функції інтелекту. Поняття коефіцієнта інтелекту, його значення та проблеми вимірювання.
- •4. Ієрархія навчальних цілей в структурі освітньої підготовки. Види навчальних цілей за ступенем абстракції та їх х-ка.
- •2. Особливості педагогічного спілкування та чинники його детермінації .
- •3. Типи темпераменту за г. Айзенком.
- •4. Активізація навчальної діяльності : поняття, призначення, методи, прийоми.
- •Засоби та методи запобігання та подолання конфліктів у спілкуванні.
- •Стать, вік, здоров’я, темперамент, як атрибути особистості.
- •4. Структура, елементи змісту навчання та основні його функції.
- •2. Стилі поведінки та їх доцільність у конфлікті.
- •3. Атрибути, риси та якості особистості.
- •4. Основні джерела змісту навчання: навчальна програма, навчальний план, підручники.
- •2. Ділове спілкування. Його види та чинники впливу.
- •3. Форми пряву психіки: психічні процеси, стани, властивості.
- •4. Процес навчання та його основні етапи.
- •2. Асертивна поведінка. Основні її положення.
- •3. Самосвідомість та її особливості. «я – образ», «я-концепція» особистості.
- •2. Помилки при сприйнятті під час спілкування.
- •3. Пам'ять, процеси пам’яті. Типи та види пам’яті.
- •Процеси пам'яті
- •1. За характером психічної активності.
- •2. За характером мети діяльності.
- •3. За тривалістю утримання інформації.
- •4. Структура навчальної діяльності.
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Поняття про сприйняття, його види та властивості.
- •4. Класифікація методів навчання (інформаційно – презентативні, алгоритмічно- дійові, самостійно – пошукові)
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Сучасні педагогічні технології навчання.
- •4. Контроль як основна функція управління.
- •Етапи контролю навчання:
- •Види і форми контролю навчання.
- •Основні функції контролю навчання.
- •2. Самоподання у спілкуванні.
- •3. Педагогіка як наука про освіту.
- •2. Засоби та методи подолання конфлікту у спілкуванні.
- •3. Освіта, навчання, виховання і розвиток особистості : співвідношення.
- •4. Основні напрями підвищення ефективності навчання.
- •Урок-звіт
- •Урок-вікторина
- •Урок типи квк
- •Урок-подорож
- •Урок-гра
- •2. Комунікативні здібності та вміння викладача.
- •3. Мислення, його види, форми та операції
- •4. Андрагогіка як галузь педагогічної науки та її принципи.
- •2. Бар’єри взаєморозуміння.
- •3. Теорія розвитку особистості.
- •4. Психологічні особливості студентів та їх врахування в навчальній діяльності.
- •2. Імідж, його формування та складові.
- •3. Мова та мовлення.
- •4. Психологічні особливості старшого віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Поведінка як джерело інформації у спілкуванні.
- •3. Соціалізація та індивідуалізація особистості.
- •4. Психологічні особливості підліткового віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Стереотипізація та емпатія – механізми сприйняття у спілкуванні.
- •3. Розвиток особистості та його ознаки.
- •4. Психологічні особливості молодшого шкільного віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Формування першого враження під час спілкування. Типові схеми.
- •3. Свідоме і несвідоме в теоріях з. Фрейда, к.Г. Юнга, е.Берна.
- •4. Основні освітньо – вікові категорії та їх загальна х-ка.
- •2. Характеристика інтегративної сторони спілкування.
- •3. Поняття про емоції . Інформаційна теорія емоцій за п. Симонова.
- •4. Самостійна робота як основа навчання. Види та форми самостійної роботи
- •Завдання педагогічної практики
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Воля і вольові якості особистості.
- •4. Історичний розвиток організаційних форм навчання. Класно – урочна форма навчання.
- •2. Маніпуляції в навчальному процесі та захист від них.
- •3. Самооцінка та рівень домагань особистості.
- •4. Структура програми навчального предмету.
- •2. Маніпуляції та маніпулятивна поведінка у спілкуванні.
- •3. Поняття про міжособистісні стосунки.
- •4 Навчальний план внз.
- •2. Стилі спілкування, їхнє значення у процесі навчання.
- •3. Система психологічного захисту. Види психологічних захистів.
- •4. Навчальний план загальноосвітньої середньої школи.
- •2. Роль вербальних та невербальних засобів у навчальному процесі.
- •3. Поняття про несвідомі психічні явища. Співвідношення свідомого і несвідомого.
- •4. Планування навчального заняття.
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Потреби і мотиви . Мотивація особистості.
- •4. Планування як основа управління навчанням. Навчальний план та навчальний предмет.
- •2. Характеристика невербальних засобів у спілкуванні.
- •3. Свідомість, функції свідомості, структура свідомості.
- •4. Види та структура дидактичних тестових завдань. Валідність та надійність дидактичних тестів.
- •2. Мова як головний засіб спілкування.
- •3. Досвід особистості (знання, вміння, навички, звички)
- •4. Дидактичний тест: класифікація, види, етапи розробки, структура.
- •2. Загальна характеристика засобів спілкування.
- •3. Стратегії поведінки особистості у конфлікті за г. Томасом.
- •4. Оцінювання, оцінка і відмітка в навчанні. Види та форма оцінок в навчанні.
2 Сутність, поняття, причини конфліктів у спілкуванні.
У психології конфлікт визначається як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій в окремо взятому епізоді у свідомості, у міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей, пов’язаних з негативними емоційними переживаннями
. Конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — виникнення складних для подолання протиріч, зіткнення протилежних інтересів на підставі суперництва, відсутності взаєморозуміння у різних питаннях, пов’язаних з гострими емоційними переживаннями. За причинами виникнення внутрішньоособистісні, міжособистісні, внутрішньогрупові та міжгрупові конфлікти можна класифікувати у такий спосіб:
• конфлікти ролей - зіткнення різних соціальних ролей, які виконуються однією людиною або декількома людьми (групами);
• конфлікти бажань - зіткнення кількох бажань у свідомості однієї людини або зіткнення свідомостей декількох людей (груп) з приводу того самого бажання;
• конфлікти норм поведінки - зіткнення цінностей, норм поведінки, життєвого досвіду при взаємодії та спілкуванні людей (груп).
Так, американський соціолог Л.Козер визначає конфлікт як боротьбу за цінності і претензії на певний статус, владу, ресурси, метою якої є нейтралізація, знищення опонента або нанесення йому шкоди.
В цьому визначенні ясно і чітко сформульовані цілі конфлікту, можливі дії у разі опору опонента, причому дії перелічені в порядку нарощування їх сили. Таким чином, основними ознаками конфліктує: наявність ситуації, що сприймається учасниками як конфліктна; предмет конфлікту, що не може бути поділений справедливо між учасниками конфліктної ситуації; бажання учасників продовжити конфлікт для досягнення своїх цілей. У свідомості людей конфлікт найчастіше ототожнюється з агресією, погрозами, суперечками, ворожістю, війною та ін.
Існує чотири основних типи конфлікту: Внутрішньоособовий конфлікт, Міжособовий конфлікт, Конфлікт між особою і групою, Міжгруповий конфлікт. Причини виникнення конфліктів також є різноманітними, як і самі конфлікти.
3 Людина, індивід, особистість, індивідуальність.
Стосовно проблеми людини в соціології використовується значний поняттєвий апарат. Це зумовлено, передусім, складністю феномена людини.
Найбільш узагальненим родовим є поняття "людина". Зазвичай, людину визначають як біосоціальну істоту, що є вищою ланкою розвитку живих організмів шляхом їх еволюції, а також передумовою й активним суб'єктом культурної еволюції. Зважаючи на багатоаспектність вияву сутності людини, науковці визначають її через найбільш властиві їй характеристики, зокрема: людина як природна, діяльна, предметна, свідома та суспільна істота. Соціологічний аналіз потребує розгляду людини з позицій її взаємодії з іншими людьми, соціальними інститутами, соціальною системою загалом тощо.
Поняття "індивід" характеризує людину як відособленого, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен). Це поняття в соціології використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації чи представників вибіркової сукупності. Існує специфіка використання цього поняття в соціології. Опитавши, наприклад, сто офіцерів, соціолог отримує інформацію від конкретних індивідів, і вона є суб'єктивною, але шляхом застосування певних соціологічних процедур здобуває знання про суспільну думку типового офіцера, що набуває об'єктивного характеру.
Поняття "індивідуальність" є похідним від поняття "індивід" і відтворює те неповторне, специфічне, унікальне, своєрідне, чим один індивід відрізняється від іншого. Ці відмінності можуть бути абсолютно різними, починаючи від природних рис, особливостей поведінки та закінчуючи манерою ходи чи специфікою одягу. Це поняття надзвичайно поширене в психології, у соціології ж його застосування обмежене.
Дещо ширше застосування в соціології має поняття "індивідуалізм", яке також є похідним від поняття "індивід".
Індивідуалізм - це тип світогляду, за яким індивідуальні інтереси протиставляються суспільним і переважають їх.
Поняття "особистість" входить у науковий обіг для визначення в людині не даних від природи, а в набутих у співжитті з іншими людьми характеристик, які називаються соціальними. Отже, особистість - це соціальна характеристика людини через комплекс ознак, яких вона набуває в суспільстві внаслідок залучення її до системи суспільних відносин. Саме тому особистістю не можна народитися, нею можна лише стати в суспільстві. Формування особистості відбувається з часом, коли індивід із пасивного об'єкта перетворюється на активного суб'єкта суспільних відносин,
здійснюючи власну діяльність, набуваючи знань, досвіду, культури, досягаючи певних статусів тощо. До соціальних рис індивіда належать:
- соціальні статуси, соціальні ролі, що їх відіграє індивід у суспільстві;
- соціальні риси, зумовлені взаємодією з іншими;
- почуття, думки, переконання, сформовані під упливом середовища;
- соціально визначена мета діяльності;
- загальний рівень освіти та культури індивіда;
- професійні здатності й уміння;
- ідентифікація себе з групою.
При аналізі цього поняттєвого ряду у пригоді може стати відома філософська тріада: загальне-одиничне-особливе, де під загальним можна розуміти людину, під одиничним -індивіда, під особливим - особистість.