2. Сутність поняття спілкування. Форми, види та структура спілкування.

Спілкування — необхідна передумова та важлива форма людського буття; умова життєдіяльності людей, умова формування як суспільства, так і особистості.

Спілкування — це багатогранний процес, що має складну психологічну структуру, це процес взаємодії і взаємин суб’єктів (особистостей, соціальних груп), у якому відбувається взаємообмін діяльністю, інформацією, емоціями, навичками, уміннями, а також вольовий контакт.

Існують різноманітні класифікації видів спілкування.

1. Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і просторі. Опосередковане спілкування відбувається між людьми, що розділені простором або часом і користуються такими засобами, як телефон, факс, комп'ютер, листування, символи, аудіо- або відеозаписи, книги, ЗМІ, передають (або залишають речі).

2. Реальне і уявне спілкування. Реальне спілкування відбувається між реальними партнерами. Уявне - спілкування з літературними (театральними, кіно-) героями, з фетишами, фотографіями людей (відсутніх або померлих). Інколи люди заміщають реальне партнерське спілкування "розмовами" з тваринами, рослинами, іграшками, міфічними та релігійними персонажами.

4. Офіційне і неофіційне спілкування. Офіційне (формальне) спілкування регламентується певними офіційними соціальними, посадовими стосунками, кодексами. Неофіційні (побутові, сімейні, товариські) стосунки не мають таких чітких приписів і здійснюються на більш вільних засадах.

5. Вербальне і невербальне спілкування. Вербальне - спілкування за допомогою мови і мовлення. Одна з найважливіших проблем цього типу спілкування - розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від розуміння понять, від обізнаності досвіду, спрямованості, ціннісних орієнтацій партнерів.

Основні форми спілкування:

1.Монологічні. До монологічних публічних виступів відносять: доповідь, звітові дь на зборах, політичну промову, політичний огляд, іову мітингову, агітаційну промову, лекцію.

2. Діалогічні. До діалогічних публічних виступів відносять бесіду та диспут. У загальному вигляді діалог як форма мовленнєвої комунікації являє собою спілкування двох суб´єктів.

3. Сутність та функції інтелекту. Поняття коефіцієнта інтелекту, його значення та проблеми вимірювання.

Інтелект — це мислительні здібності людини, що ототожнюються із системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем та з ефективністю адаптації до різних обставин життя.Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати о них свою поведінку.

Інтелект необхідно розглядати як найскладніше багаторівневе явище людської психіки, що включає як психічні процеси, так і стани та інші властивості особистості. Інтелект — це інтегральна риса особистості, яку можна розглядати за схемою.

_

У поданій структурі можна виділити три блоки: блок психічних процесів (від відчуття та сприйняття ситуації до мислення); блок оцінки ситуації та прийняття рішення і блок регуляції поведінки, що пов'язані з емоціями, мотивами та волею. Отже, інтелект — це система психічних процесів, які забезпечують реалізацію здатності індивіда до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної регуляції поведінки. Інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях, оскільки саме їх розв'язання символізує здатність людини до навчання.

Найважливіша функція інтелекту — адаптований взаємозв'язок з природою, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти. Адаптація може здійснюватися двома шляхами — асиміляцією та акомодацією. Асиміляція — це пристосування ситуації через зміну умов, обставин до людини, її індивідуального стилю діяльності. Акомодація — пристосування людини до ситуації, що змінюється, через зміну стилю мислення. В основі визначення коефіцієнта інтелекту — вирішення певної кількості

завдань за точно встановлений час за такими альтернативами:

-точність рішення,

-швидкість прийняття рішення.

На основі комплексних досліджень (із застосуванням експертної оцінки

психіатрів, психологів, соціологів та педагогів) зроблено кілька

загальних висновків:

1. На побутовому рівні коефіцієнт інтелекту характеризує людей як

«розумних» та «кмітливих».

2. IQ - тести характеризують здатність до навчання, тобто до набуття

нового досвіду (знання, yавички, вміння).

3. Здатність до навчання є різною у різних людей.

4. Показники IQ стабільні впродовж усього життя.

5. IQ-інваріантні щодо різних соціальних, економічних, етнічних або

расових груп.

6. Здатність до навчання (IQ ) людиною успадковується на 40-80%.

7. IQ індивідуума не характеризує досконалість його як особистості.

8. IQ — це міра інтелектуальної обдарованості.

9. Інтелектуальна обдарованість статистично корелює з такими соціальними

аспектами, як робота, посада, сімейний стан.

10. IQ — це не ті якості, які викликають захоплення у людей (повага,

кохання тощо).

11. IQ -тести не характеризують шляхетність, великодушність, чесність,

гідність, сумління, вміння відрізняти добро від зла.

12. Низький IQ не є синонімом невдач і безпорадності, високий IQ не

гарантує успіху;

13.Високий IQ.Характеризує кмітливість, винахідливість, швидкістьрозуму, вміння приймати рішення у складних ситуаціях.