3. Базові риси особистості за р.Кеттеллом.

Риси особистості — це стійкі психічні властивості, що характеризують здатність індивіда на певні об’єктивні впливи закономірно відповідати адекватними психічними діями.

Серед базових рис — одні бажані, інші — не дуже. Але люди — це особи у всій своїй багатогранності, і тому одні риси переважають в одній діяльності, інші — в іншій.

Базові риси особистості можна визначати за допомогою тесту Кеттелла. За результатами тестування отримують «формулу» особистості або «формулу» групи суб'єктів діяльності, яка утворюється за ознаками спільних рис.

1. Формула базових рис осіб чоловічої статі — іЕО_за, а жіночоїQ1q3jq4A. Аналізуючи ці формули, можна зробити висновок, що для осіб чоловічої статі характерними є такі риси: суворість, реалістичність, наполегливість, відповідальність, базова готовність до зростання та змін, високий самоконтроль поведінки, слабкість афектів, формальність у контактах. Для жіночої статі — сердечність, гнучкість, низький самоконтроль поведінки, інтерес до участі у спільних справах, низький рівень самостійності, доброта.

2. Формула тих, хто вважає, що навчатися можна без відвідування занять — FQ2E — засвідчує, що для них характерні:

— (F) життєрадісність, бадьорість, легковажне ставлення до життя, віра в удачу, бажання будувати життя за принципом «дай, Боже, пронесе»;

— (Q2) самостійність — здатні принести у жертву будь-які зручності, тільки б забезпечити свою незалежність;

— (Е) самовпевненість, сміливість, конфліктність, примхливість, ігнорування соціальних умовностей і авторитетів.

3. Провідними рисами особистості людей, які сформулювали думку про неможливість навчання без відвідування лекцій, є покірність та розслабленість (формула — еq4): покірний рух за сильними, підпорядкування своїм обов'язкам, слухняність, боязкість і обережність, відсутність бажань, байдужість щодо успіхів - невдач, незворушність, заспокоєність, задоволення будь-яким станом справ, відсутність прагнень чогось досягти, щось змінити.

Серед базових рис особистості необхідно виділяють самостійність.

Самостійність — (Q2/q2) — це здатність суб'єкта діяльності організовувати й реалізовувати свою діяльність без постійного стороннього керівництва і допомоги.

4. Мета як основний структурний компонент діяльності, основні види цілей.

Навчальні цілі та їх особливості. Проблеми формування навчальних цілей.

Навчальна мета: навчитись правильно формулювати навчальні цілі і проектувати їх досягнення. Дана тема є особливо важливою в курсі психології діяльності і навчального менеджменту, оскільки запорукою ефективності управлінської діяльності, зокрема і в навчанні, є чітке форму-лювання і конкретизація поставленої мети. Але при оволодінні вмінням коректного формулювання навчальних цілей у студентів зазвичай виникають певні проблеми.

Навчальні цілі – це результат, який прогнозується і має бути досягненим у процесі всього навчання і на його обмежених етапах.

Ієрархія основних навч. цілей:

Вищий рівень – цілі фаху (інституціональні цілі) – визначають профіль випускника і модель спеціаліста. Основна характеристика – навчальний план.

Середній рівень – цілі навчального предмету – визнач. загальний кінцевий результат вивчення предмету. Основна характеристика – тематичний план.

Нижчий рівень – цілі теми – носять операціоналізований характер, точне визначення того, що ми будемо знати.

Існує декілька типологій цілей навчання:

Виділяє такі типи цілей

Дидактичні, спрямовані на засвоєння системи знань і опанування відповідними вміннями і навичками.

Виховні, спрямовані на виховання особистості учнів.

Розвиваючи, спрямовані на присуорення дозрівання ще не наявних псих. Функцій.

2).Виділяє такі типи цілей†когнітивні цілі, спрямованяі на формування знань та інтелектуальні здібностей людини†психомоторні цілі, спрямовані на засвоєння навичок, вміння застосувати набуті знання .

Афективні, визначають емоційне ставлення до об”єкта.

Навчання як викладання має ціль викладання, навчання як учіння визначається ціллю учіння. Питання полягає в тому, що ці дві ціллі не завжди співпадають...

Білет № 9

1. Виховні можливості уроку. Роль вибору проблеми у процесі вирішення виховних завдань.

2. Сутність поняття спілкування. Форми, види та структура спілкування.

3. Сутність та функції інтелекту. Поняття коефіцієнта інтелекту, його значення та проблеми вимірювання.

4. ієрархія навчальних цілей в структурі освітньої підготовки. Види навчальних цілей за ступенем абстракції та їх х-ка.

1. Виховні можливості уроку. Роль вибору проблеми у процесі вирішення виховних завдань.

Більшу частину свого часу дитина проводить у школі — на уроці. Урок — не лише основна форма навчання, як це прийнято вважати, але й сфера, в якій, переважно, відбувається шкільне виховання. Тільки незначна кількість часу відводиться в школі на так звані позаурочні заходи, яким часто надають дещо перебільшеного значення. Це зумовлює необхідність чітко з'ясувати фактичний виховний потенціал уроку. Вважають, що основним, якщо не єдиним, з цих чинників є зміст навчального предмета. Переважно з урахуванням його характеру і формувалася досі так звана виховна мета уроку. Такий підхід сьогодні не можна вважати достатнім і правомірним. Адже на уроці учень взаємодіє не лише зі змістом предмета. Звичайний аналіз структури уроку дає змогу виявити низку інших чинників, котрі привертають його увагу. Це й організація уроку, і взаємини його учасників (учителів та учнів), і матеріальні умови, в яких вони працюють, і власне навчальна праця, і контроль та оцінювання, і методи навчання, і психологічна атмосфера уроку, і ще деякі інші аспекти. Учень постійно стикається з ними і, безумовно, формує ставлення до них. Очевидно також, що він робить це дуже часто поза актуальною увагою вчителя. На уроці чинником виховання служить усе, з чим взаємодіє учень. А це означає, що вчитель змушений постійно тримати в полі зору всі аспекти уроку, вивчати їх виховні можливості й на цій підставі навчитися опосередковано впливати на весь виховний процес, спрямувати його у належне річище.

Сказане вище спонукає нас розглядати урок як систему певних автономних чинників, з якими учень взаємодіє індивідуально і, таким чином, здійснює самовиховання. Найголовніших із них.

Інформативний аспект. Виховне значення тут, передусім, має специфічний зміст кожного предмета. Гуманітарні дисципліни репрезентують людину через літературні та історичні образи, вчинки літературних персонажів та історичних героїв, зображення їхніх досягнень і моральних прорахунків, духовного життя, прагнень тощо. Опосередковано така інформація відбиває певну, часто авторську, оцінку всього, про що йдеться.

Трудовий аспект. Усе, що діти роблять на кожному уроці — їхня праця. За час свого навчання в школі учень відвідує близько 10—12 тис. уроків, і зусилля, спрямовані на пізнання, розвиток і самовиховання, також є нелегкою працею.

Організаційний аспект. У най ширшому розумінні цей аспект уроку втілює в собі способи, форми і засоби керування навчально-виховним процесом. Правомірно виділити тут щонайменше дві підсистеми.

Соціальний аспект. Під цим розуміємо систему міжособистісних стосунків, котрі реалізуються на уроці. Учень тут, як і людина на виробництві, включається в ділові й особистісні стосунки з тими, хто працює поруч. Ділові стосунки на уроці диктуються системою роботи, задаються вчителем, особисті — складаються часто поза сферою уваги вчителя — на основі дружби, симпатій чи антипатій, близькості чи несумісності характерів. У цих стосунках об'єктом уваги може бути вчитель, інший учень, близьке оточення, весь склад класу, власне "Я".

Контрольний аспект. Контроль є важливим компонентом навчання і виховання, хоча часто завдає йому й великої шкоди. Це трапляється тоді, коли вчитель оцінює лише зовнішній результат виховання (виконав — не виконав, вивчив — не вивчив), але не враховує міри докладених зусиль.

Матеріальний аспект. Учень постійно користується засобами навчання — підручниками, навчальними посібниками, шкільним обладнанням, навчальним приладдям, унаочненням тощо. Водночас він працює в певних матеріальних умовах, які відчутно впливають на процес едукації: класна кімната, її оформлення, розташування меблів, особисті предмети учнів, температурні та гігієнічні умови, освітлення, чистота тощо.

Психологічний аспект. Беремо до уваги цілу низку чинників, котрі забезпечують психологічні умови навчальної праці — сприятливі або несприятливі. Серед них варто передусім виділити емоційний настрій уроку, без чого, на думку В. Сухомлинського, неможливе нормальне навчання. Йдеться не тільки про звичайне збудження почуттів, викликане сторонніми чинниками (пісня, гра, унаочнення тощо), а й про стабільне піднесення духу, що може дати лише радість від добре організованої навчальної праці, відчуття успіху в опануванні предмета.

Методичний аспект. Він визначається загально педагогічною та методичною орієнтацією вчителя, наявністю чи відсутністю авторитарного підходу до вибору форм діяльності. Так, в авторитарного вчителя переважатимуть фронтальні (вчитель — учні) форми роботи. Демократизм у методиці передбачає застосування різних форм самостійної роботи (індивідуально-масове розв'язання навчальних завдань, робота в парах, групах тощо).