- •Види навчання (підходи до організації навчального процесу)
- •Імідж та самоподання викладача.
- •3 Діяльність та її структура. Основні види і типи діяльності.
- •4 Спільна діяльність, її ознаки та властивості. Соціально – психологічні фактори спільної діяльності.
- •2 Сутність, поняття, причини конфліктів у спілкуванні.
- •3 Людина, індивід, особистість, індивідуальність.
- •4 Принципи навчання.
- •2.Комунікативна взаємодія в малих групах.
- •Відчуття та їх загальна характеристика.
- •2. Спілкування з «важкими» людьми (учнями).
- •3. Увага, її види.
- •Післядовільна увага (поняття було введене м. Ф. Добриніним)
- •4. Поняття освітнього і навчального менеджменту.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •Типи особистостей та ймовірність їх конфліктної поведінки у процесі спілкування.
- •Індивідуально – типологічні риси особистості за к.Юнгом.
- •1. Екстравертний (е) — інтровертний (і).
- •2. Сенсорний (s) — інтуїтивний (n).
- •3. Мислительний (т) — чуттєвий (f).
- •4. Конструктивний (j) — сприймаючий (р).
- •4. Мотивація, стимулювання, та активізація навчальної діяльності: порівняльна х-ка.
- •2. Конфлікти у навчанні, їх причини та види.
- •3. Становлення і розвиток особистості. Взаємозв’язок біологічного і соціального в структурі особистості.
- •4. Мотиви навчальної діяльності та їх класифікація. Стимули до навчання та їх види.
- •2. Управління конфліктами в навчальному прцесі та шляхи їх вирішення.
- •3. Базові риси особистості за р.Кеттеллом.
- •4. Мета як основний структурний компонент діяльності, основні види цілей.
- •2. Сутність поняття спілкування. Форми, види та структура спілкування.
- •3. Сутність та функції інтелекту. Поняття коефіцієнта інтелекту, його значення та проблеми вимірювання.
- •4. Ієрархія навчальних цілей в структурі освітньої підготовки. Види навчальних цілей за ступенем абстракції та їх х-ка.
- •2. Особливості педагогічного спілкування та чинники його детермінації .
- •3. Типи темпераменту за г. Айзенком.
- •4. Активізація навчальної діяльності : поняття, призначення, методи, прийоми.
- •Засоби та методи запобігання та подолання конфліктів у спілкуванні.
- •Стать, вік, здоров’я, темперамент, як атрибути особистості.
- •4. Структура, елементи змісту навчання та основні його функції.
- •2. Стилі поведінки та їх доцільність у конфлікті.
- •3. Атрибути, риси та якості особистості.
- •4. Основні джерела змісту навчання: навчальна програма, навчальний план, підручники.
- •2. Ділове спілкування. Його види та чинники впливу.
- •3. Форми пряву психіки: психічні процеси, стани, властивості.
- •4. Процес навчання та його основні етапи.
- •2. Асертивна поведінка. Основні її положення.
- •3. Самосвідомість та її особливості. «я – образ», «я-концепція» особистості.
- •2. Помилки при сприйнятті під час спілкування.
- •3. Пам'ять, процеси пам’яті. Типи та види пам’яті.
- •Процеси пам'яті
- •1. За характером психічної активності.
- •2. За характером мети діяльності.
- •3. За тривалістю утримання інформації.
- •4. Структура навчальної діяльності.
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Поняття про сприйняття, його види та властивості.
- •4. Класифікація методів навчання (інформаційно – презентативні, алгоритмічно- дійові, самостійно – пошукові)
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Сучасні педагогічні технології навчання.
- •4. Контроль як основна функція управління.
- •Етапи контролю навчання:
- •Види і форми контролю навчання.
- •Основні функції контролю навчання.
- •2. Самоподання у спілкуванні.
- •3. Педагогіка як наука про освіту.
- •2. Засоби та методи подолання конфлікту у спілкуванні.
- •3. Освіта, навчання, виховання і розвиток особистості : співвідношення.
- •4. Основні напрями підвищення ефективності навчання.
- •Урок-звіт
- •Урок-вікторина
- •Урок типи квк
- •Урок-подорож
- •Урок-гра
- •2. Комунікативні здібності та вміння викладача.
- •3. Мислення, його види, форми та операції
- •4. Андрагогіка як галузь педагогічної науки та її принципи.
- •2. Бар’єри взаєморозуміння.
- •3. Теорія розвитку особистості.
- •4. Психологічні особливості студентів та їх врахування в навчальній діяльності.
- •2. Імідж, його формування та складові.
- •3. Мова та мовлення.
- •4. Психологічні особливості старшого віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Поведінка як джерело інформації у спілкуванні.
- •3. Соціалізація та індивідуалізація особистості.
- •4. Психологічні особливості підліткового віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Стереотипізація та емпатія – механізми сприйняття у спілкуванні.
- •3. Розвиток особистості та його ознаки.
- •4. Психологічні особливості молодшого шкільного віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Формування першого враження під час спілкування. Типові схеми.
- •3. Свідоме і несвідоме в теоріях з. Фрейда, к.Г. Юнга, е.Берна.
- •4. Основні освітньо – вікові категорії та їх загальна х-ка.
- •2. Характеристика інтегративної сторони спілкування.
- •3. Поняття про емоції . Інформаційна теорія емоцій за п. Симонова.
- •4. Самостійна робота як основа навчання. Види та форми самостійної роботи
- •Завдання педагогічної практики
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Воля і вольові якості особистості.
- •4. Історичний розвиток організаційних форм навчання. Класно – урочна форма навчання.
- •2. Маніпуляції в навчальному процесі та захист від них.
- •3. Самооцінка та рівень домагань особистості.
- •4. Структура програми навчального предмету.
- •2. Маніпуляції та маніпулятивна поведінка у спілкуванні.
- •3. Поняття про міжособистісні стосунки.
- •4 Навчальний план внз.
- •2. Стилі спілкування, їхнє значення у процесі навчання.
- •3. Система психологічного захисту. Види психологічних захистів.
- •4. Навчальний план загальноосвітньої середньої школи.
- •2. Роль вербальних та невербальних засобів у навчальному процесі.
- •3. Поняття про несвідомі психічні явища. Співвідношення свідомого і несвідомого.
- •4. Планування навчального заняття.
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Потреби і мотиви . Мотивація особистості.
- •4. Планування як основа управління навчанням. Навчальний план та навчальний предмет.
- •2. Характеристика невербальних засобів у спілкуванні.
- •3. Свідомість, функції свідомості, структура свідомості.
- •4. Види та структура дидактичних тестових завдань. Валідність та надійність дидактичних тестів.
- •2. Мова як головний засіб спілкування.
- •3. Досвід особистості (знання, вміння, навички, звички)
- •4. Дидактичний тест: класифікація, види, етапи розробки, структура.
- •2. Загальна характеристика засобів спілкування.
- •3. Стратегії поведінки особистості у конфлікті за г. Томасом.
- •4. Оцінювання, оцінка і відмітка в навчанні. Види та форма оцінок в навчанні.
2. Управління конфліктами в навчальному прцесі та шляхи їх вирішення.
Конфлікти між науково-педагогічним складом і студентами здебільшого виникають через несправедливо виставлені (завищені чи занижені окремим студентам) оцінки. У таких випадках у конфлікт може втягнутися вся навчальна група, виступаючи на стороні студента або педагога.
У таких ситуаціях суб'єктивною стороною можуть бути необ'єктивні претензії студента на вищу оцінку та суб'єктивність викладача, що занижує оцінку студентові. Є викладачі, які майже ніколи не ставлять оцінку "відмінно", які переконані в тому, що досконало знають предмет тільки вони самі. Такий викладач постійно перебуває в конфліктній ситуації зі студентами.
Зустрічаються й інші суб'єктивні моменти в оцінці знань студента викладачем. Бувають сумніви в оцінці - поставити "добре" або "задовільно" студентові. У такій ситуації викладач орієнтується на оцінки, проставлені в заліковій книжці. При більшій кількості "задовільних" оцінок питання вирішується на користь оцінки "задовільно", "відмінно" такий викладач не поставить студентові за жодну відповідь.
Впливати на оцінку можуть також особисті якості студента—його поведінка на лекціях і практичних заняттях (репліки, суперечки). ,
Окремі науково-педагогічні працівники дотримуються двох протилежних стратегій в оцінці знань студентів. Одна проявляється в занижених вимогах до рівня знань і відвідування занять з метою встановлення доброзичливих відносин зі студентами, а інша пред'являє завищені вимоги з метою досягнення високого рівня знань і підготовки майбутніх високопрофесійних фахівців.
Обидві стратегії потенційно конфліктні. Завищені оцінки відбивають у студентів бажання активно засвоювати навчальний матеріал, працювати в бібліотеках, не стимулюють їх ініціативу і творчість, відучують хороших студентів від активної участі в навчанні. Заниження оцінок сприймається студентами як свавілля педагога, його нелюбов до них. Виходячи з цього слід завжди принципово і справедливо оцінювати знання студентів, що дозволить попередити конфліктні ситуації.
Велика частина конфліктів серед студентів виникає через претензії на лідерство в мікрогрупах. На початку навчання конфлікти виникають через бажання студентів здобути місце лідера в період формування навчальних груп і мікрогруп. Більшість студентів під час навчання в школі були лідерами і мають бажання зберегти позиції лідера й у вищому навчальному закладі.
На другому і старших курсах конфлікти можуть виникати між студентами, що вже займають позиції лідерів, і тими, що здобувають авторитет лідера.
Конфліктні ситуації можуть виникати й у відносинах між лідерами мікрогруп у навчальних групах і на курсах, кожний з яких може претендувати на визнання його авторитету всіма студентами. Лідери мікрогруп і навчальних груп можуть втягувати в конфлікти своїх прихильників, розширюючи масштаби конфлікту. Такі конфліктні ситуації можуть бути усунені кураторами навчальних груп (якщо вони передбачені керівними документами) та деканатом факультету, які можуть знайти кожному лідерові свою специфічну сферу лідерства, враховуючи їхні особисті інтереси та схильності.
Випадкові конфлікти можуть виникати між дівчатами та юнаками через закоханість в одну особу, через демонстрацію особистої переваги у навчанні чи одязі, через зневагу до суспільних норм моралі та наявність, а також відсутність співчуття до інших. У цей період можуть виникнути конфлікти й через політичні уподобання студентів.
Розв’язання конфлікту — це усунення повністю або частково причин породжувачів конфлікту, або зміна цілей учасників конфлікту.
Управління конфліктами — це цілеспрямована дія по усуненню (мінімізація) причин, що породили конфлікт, або на корекцію поведінки учасників конфлікту.
Існує досить багато методів управління конфліктами. Узагальнено їх можна представити у вигляді декількох груп, кожна з яких має свою область застосування:внутрішньоособові, тобто методи дії на окрему особу;структурні, тобто методи по усуненню організаційних конфліктів;міжособові методи або стилі поведінки в конфліктах;переговори;агресивні дії у відповідь, цю групу методів застосовують в крайніх випадках, коли вичерпані можливості всіх попередніх груп.