- •Види навчання (підходи до організації навчального процесу)
- •Імідж та самоподання викладача.
- •3 Діяльність та її структура. Основні види і типи діяльності.
- •4 Спільна діяльність, її ознаки та властивості. Соціально – психологічні фактори спільної діяльності.
- •2 Сутність, поняття, причини конфліктів у спілкуванні.
- •3 Людина, індивід, особистість, індивідуальність.
- •4 Принципи навчання.
- •2.Комунікативна взаємодія в малих групах.
- •Відчуття та їх загальна характеристика.
- •2. Спілкування з «важкими» людьми (учнями).
- •3. Увага, її види.
- •Післядовільна увага (поняття було введене м. Ф. Добриніним)
- •4. Поняття освітнього і навчального менеджменту.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •2. Динаміка міжособистісного конфлікту. Типологія конфліктів у комунікативних процесах.
- •3. Поняття про характер , його структуру і властивості. Теорія Акцентуацій характеру за к.Леонгардом.
- •4. Етапи, види, прийоми та методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності.
- •Типи особистостей та ймовірність їх конфліктної поведінки у процесі спілкування.
- •Індивідуально – типологічні риси особистості за к.Юнгом.
- •1. Екстравертний (е) — інтровертний (і).
- •2. Сенсорний (s) — інтуїтивний (n).
- •3. Мислительний (т) — чуттєвий (f).
- •4. Конструктивний (j) — сприймаючий (р).
- •4. Мотивація, стимулювання, та активізація навчальної діяльності: порівняльна х-ка.
- •2. Конфлікти у навчанні, їх причини та види.
- •3. Становлення і розвиток особистості. Взаємозв’язок біологічного і соціального в структурі особистості.
- •4. Мотиви навчальної діяльності та їх класифікація. Стимули до навчання та їх види.
- •2. Управління конфліктами в навчальному прцесі та шляхи їх вирішення.
- •3. Базові риси особистості за р.Кеттеллом.
- •4. Мета як основний структурний компонент діяльності, основні види цілей.
- •2. Сутність поняття спілкування. Форми, види та структура спілкування.
- •3. Сутність та функції інтелекту. Поняття коефіцієнта інтелекту, його значення та проблеми вимірювання.
- •4. Ієрархія навчальних цілей в структурі освітньої підготовки. Види навчальних цілей за ступенем абстракції та їх х-ка.
- •2. Особливості педагогічного спілкування та чинники його детермінації .
- •3. Типи темпераменту за г. Айзенком.
- •4. Активізація навчальної діяльності : поняття, призначення, методи, прийоми.
- •Засоби та методи запобігання та подолання конфліктів у спілкуванні.
- •Стать, вік, здоров’я, темперамент, як атрибути особистості.
- •4. Структура, елементи змісту навчання та основні його функції.
- •2. Стилі поведінки та їх доцільність у конфлікті.
- •3. Атрибути, риси та якості особистості.
- •4. Основні джерела змісту навчання: навчальна програма, навчальний план, підручники.
- •2. Ділове спілкування. Його види та чинники впливу.
- •3. Форми пряву психіки: психічні процеси, стани, властивості.
- •4. Процес навчання та його основні етапи.
- •2. Асертивна поведінка. Основні її положення.
- •3. Самосвідомість та її особливості. «я – образ», «я-концепція» особистості.
- •2. Помилки при сприйнятті під час спілкування.
- •3. Пам'ять, процеси пам’яті. Типи та види пам’яті.
- •Процеси пам'яті
- •1. За характером психічної активності.
- •2. За характером мети діяльності.
- •3. За тривалістю утримання інформації.
- •4. Структура навчальної діяльності.
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Поняття про сприйняття, його види та властивості.
- •4. Класифікація методів навчання (інформаційно – презентативні, алгоритмічно- дійові, самостійно – пошукові)
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Сучасні педагогічні технології навчання.
- •4. Контроль як основна функція управління.
- •Етапи контролю навчання:
- •Види і форми контролю навчання.
- •Основні функції контролю навчання.
- •2. Самоподання у спілкуванні.
- •3. Педагогіка як наука про освіту.
- •2. Засоби та методи подолання конфлікту у спілкуванні.
- •3. Освіта, навчання, виховання і розвиток особистості : співвідношення.
- •4. Основні напрями підвищення ефективності навчання.
- •Урок-звіт
- •Урок-вікторина
- •Урок типи квк
- •Урок-подорож
- •Урок-гра
- •2. Комунікативні здібності та вміння викладача.
- •3. Мислення, його види, форми та операції
- •4. Андрагогіка як галузь педагогічної науки та її принципи.
- •2. Бар’єри взаєморозуміння.
- •3. Теорія розвитку особистості.
- •4. Психологічні особливості студентів та їх врахування в навчальній діяльності.
- •2. Імідж, його формування та складові.
- •3. Мова та мовлення.
- •4. Психологічні особливості старшого віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Поведінка як джерело інформації у спілкуванні.
- •3. Соціалізація та індивідуалізація особистості.
- •4. Психологічні особливості підліткового віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Стереотипізація та емпатія – механізми сприйняття у спілкуванні.
- •3. Розвиток особистості та його ознаки.
- •4. Психологічні особливості молодшого шкільного віку та їх урахування в навчальній діяльності.
- •2. Формування першого враження під час спілкування. Типові схеми.
- •3. Свідоме і несвідоме в теоріях з. Фрейда, к.Г. Юнга, е.Берна.
- •4. Основні освітньо – вікові категорії та їх загальна х-ка.
- •2. Характеристика інтегративної сторони спілкування.
- •3. Поняття про емоції . Інформаційна теорія емоцій за п. Симонова.
- •4. Самостійна робота як основа навчання. Види та форми самостійної роботи
- •Завдання педагогічної практики
- •2. Психологічні засоби впливу під час спілкування.
- •3. Воля і вольові якості особистості.
- •4. Історичний розвиток організаційних форм навчання. Класно – урочна форма навчання.
- •2. Маніпуляції в навчальному процесі та захист від них.
- •3. Самооцінка та рівень домагань особистості.
- •4. Структура програми навчального предмету.
- •2. Маніпуляції та маніпулятивна поведінка у спілкуванні.
- •3. Поняття про міжособистісні стосунки.
- •4 Навчальний план внз.
- •2. Стилі спілкування, їхнє значення у процесі навчання.
- •3. Система психологічного захисту. Види психологічних захистів.
- •4. Навчальний план загальноосвітньої середньої школи.
- •2. Роль вербальних та невербальних засобів у навчальному процесі.
- •3. Поняття про несвідомі психічні явища. Співвідношення свідомого і несвідомого.
- •4. Планування навчального заняття.
- •2. Просторово – часовий чинник спілкування.
- •3. Потреби і мотиви . Мотивація особистості.
- •4. Планування як основа управління навчанням. Навчальний план та навчальний предмет.
- •2. Характеристика невербальних засобів у спілкуванні.
- •3. Свідомість, функції свідомості, структура свідомості.
- •4. Види та структура дидактичних тестових завдань. Валідність та надійність дидактичних тестів.
- •2. Мова як головний засіб спілкування.
- •3. Досвід особистості (знання, вміння, навички, звички)
- •4. Дидактичний тест: класифікація, види, етапи розробки, структура.
- •2. Загальна характеристика засобів спілкування.
- •3. Стратегії поведінки особистості у конфлікті за г. Томасом.
- •4. Оцінювання, оцінка і відмітка в навчанні. Види та форма оцінок в навчанні.
Типи особистостей та ймовірність їх конфліктної поведінки у процесі спілкування.
Психотип особистості є вродженою психічною структурою, що визначає конкретний вид інформаційного обміну особистості з середовищем, що зумовлює специфіку поведінкового реагування в міжособистісних і соціальних відносинах, специфіку проявусоціально-психічного самопочуття.
Буває чотири типи конфліктних особистостей:
Демонстративний — найчастіше це холерики і сангвініки, яким притаманна бурхлива діяльність у найрізноманітніших напрямах. Для них конфлікт, як для риби вода, це життя, середовище існування. Вони люблять увесь час бути на очах, мають завищену самооцінку.
Ригідний (млявий, відсталий) — люди цього типу не вміють пристосовуватися, тобто враховувати у своїй поведінці зміни ситуації та обставин, брати до уваги думки оточуючих. Вони честолюбні. Виявляють хворобливу вразливість, підозріливість.
Педант — особистість «надточного» типу, що завжди пунктуальна, причеплива, нудотна, хоч є добрим виконавцем, відштовхує людей від себе.
Безконфліктний — особистість, що свідомо йде, тікає від конфлікту, перекладає відповідальність в ухваленні рішення на інших, безпринципна. Тим часом конфлікт наростає, як снігова грудка, і обрушується на таку особу. Це особливо болісно і має негативні наслідки, якщо такий тип особистості притаманний педагогу.
Під час взаємодії з «проблемними» типами особистостей доцільно дотримуватися певних правил:
· Треба пам’ятати, що кожна людина — індивідуальність, і вміти сприйняти погляд іншого, а не дивитися на усе «зі своєї дзвіниці».
· Чим ближче відносини, тим складніше особистостям в конфліктних ситуаціях. Особливо це виявляється в групі. Тому близькі стосунки, тісні взаємини в одному колективі небажані і навіть небезпечні.
· Не треба намагатися цілком переробити, перевиховати іншу людину. Це невдячне заняття. Краще зайнятися самовихованням, психологічним аналізом власної поведінки.
· Варто пам’ятати, що в групі поєднуються чоловіки і жінки, які мають свої специфічні чоловічі і жіночі особливості психології. У жінок своя, суто жіноча логіка, що відрізняється інтуїтив ністю, ситуативністю та асоціативністю. Чоловікам властивий точний розрахунок, зіставлення фактів, логічний аналіз і раціональний підхід. Чоловіки і жінки по-різному чутливі до власної індивідуальності. Жінки дуже чутливі до тону розмови і манери поведінки людей.
· Корисно накопичувати «багаж» позитивних знань про іншу людину, а не підсилювати негативну домінанту, увесь час її обновляючи спогадами про негативні моменти взаємодії і негативні якості.
· Ясна інформація дає можливість уникнути появи чуток і непотрібних зіткнень. Якщо до людини є претензії, найкраще наодинці з нею поговорити, перш ніж виносити це на загальний огляд.
· Варто дуже уважно стежити за тоном і формою розмови з людиною, намагатися уникати категоричності, різкої форми, уміти викликати до себе симпатії людей.
Індивідуально – типологічні риси особистості за к.Юнгом.
Значного поширення набула типологія особистості, що її започаткував швейцарський психіатр К. Юнг.
Теорія типології базується на положенні, за яким кожен від народження схильний до певних особистих переваг. Існує чотири пари протилежних переваг: