2. Сушка.

В и к ористовуються різноманітні сушарки: парові, димогазові,

жаротрубні, але, як правило, конвеєрні.

Після сушки отримують так звану "тресту", назва якої походить від її

властивостей, оскільки вона хрумка і тріскуча.

Треста перевозиться у сировинний тамбур виробничого корпусу, де на

столі, за допомогою спеціального шароформуючого механізму,

розкладується шаром необхідної товщини.

3. Виділення волокон.

Д ля проведення цього процесу використовують так звані "м'яльні

машини". Вони мають парні рифлені валки з овальними ребрами, між

якими пропускають тресту. Проходячи між валками треста згинається, її

кора та деревина стеблів ламаються і опадають з волокон.

Уламки кори та деревини звуться "кострою". За допомогою витяжної

вентиляції вона вилучається з м'яльної машини і збирається у спеціальних

костроприймачах. Подалі вона використовується як паливо для сушарень

або для виготовлення костроплит.

4. Очищення та розділення волокон.

Для вилучення з волокон залишків костри та розділення пучків на

окремі волокна їх необхідно розчесати. Ця операція виконується на так

званих "трепальних машинах".

Вони мають вертикальні ножі у вигляді зірок, які набираються в пакети.

Пакети ножів утворюють гребінку, яка при обертанні вичісує волокно,

вилучає з нього рештки костри та поділяє пучки на окремі волокна. Крім

того з пучків вичісуються короткі волокна, які не придатні для прядіння.

Короткі волокна утворюють паклю, що використовується за іншим

призначенням: як обтирочний матеріал, ущільнювач на водопровідної

арматурі, утеплювач тощо.

5. Сортування та пресування волокон.

Готові волокна льону мають назву льносировини, а коноплі пенька. Їх

сортують по довжині та якості і пресують у тюки, які зберігаються на

складах готової продукції, а потім відправляються на прядильні або канатні

фабрики.

На льнозаводах з паклі можуть вилучати окреме за розміром коротке

волокно, трохи більше за інше, так звану "кудель", для технічного

прядіння. Для цього використовують куделеприготувальні машини, які

мають такі ж ножі як і тріпальні, але менше за розмірами.

Технологічний процес типових льно- та пенькозаводів поділяється на

такі виробничи дільниці:

- відкритий склад соломки в копицях, скиртах;

- сушарня;

- виробничій корпус, в якому розташовуються:

- сировинний тамбур;

- м'яльна дільниця;

- тріпальна дільниця;

- сорто-пресувальна дільниця;

- склад готової продукції;

Окремо розташовують кострозбірники та склади паклі.

28. Технологія, особливості пожежної небезпеки та протипожежні вимоги до бавовнянопрядильних фабрик.

Особливості пожежної небезпеки та протипожежного захисту прядильного виробництва.

4.1. Пожежна небезпека

Пожежна небезпека бавовнопрядильного виробництва характеризується

рядом факторів.

1. Наявність великої кiлькостi горючого матеріалу, серед яких:

- бавовна - легкоспалахуючий горючий матеріал, Тссп=+400"С, у

замащеному стані схильна до самозаймання за рахунок дуже розвинутої

поверхні та малої теплопровідності, може тліти без доступа свіжого

повітря, оскільки волокно бавовни має всередині порожнечу і виглядає

як трубка з власним запасом повітря;

- бавовняний пил та пух - пожежонебезпечні /НКМС (Сн) бiльше 65 г/м3,

легкоспалахуючі матеріали, горiння яких може ровзповсюдживатись з

великою швидкістю - до 15 см/сек, у разі займання яких розвивається

розрахунковий надлишковий тиск вибуху у приміщенні, що перевищує 5

кПа.

Таким чином можна зробити висновок, що всi дiльницi прядильного

виробництва відносяться до категорії "В".

2. Постійна наявність горючого середовища в апаратах та

пневмопроводах у вигляді волокон та пуху.

Більшість апаратів виробництва закриті і пов'язані проміж собою

пневмотранспортом. Через це пожежі по ним дуже швидко розповсюджуються.

Особливо це стосується апаратів 1-ї дільниці.

Таким чином до найбільш небезпечних відносяться живильники,

розрихлювачі і трепельні машини.

3. Наявність горючого середовища у приміщеннях з пилом та пухом.

Горюче середовище з пилом та пухом присутнє на всіх дільницях

виробництва, але особливо багато пуху на останній дільниці біля прядильних

машин. Навіть при вживанні заходів щодо боротьби з ним, він може вкривати

підлогу, обладнання і будівельні конструкції.

Таким чином у всіх виробничих приміщеннях буде мати місце зона

класу П-II.

4. Наявність різноманітних джерел запалювання, серед яких:

4.1 Теплові прояви відкритого вогню.

До таких джерел відносяться: паління робочих у невстановлених місцях;

іскри від зварювання металу при проведені ремонтних робіт.

4.2 Теплові прояви механічної енергії.

Такі джерела найбільш характерні для прядильного виробництва і через

них виникає найбільша кількість пожеж. До них відносяться:

- іскри вiд співударів металу, що потрапляє в апарати разом з бавовною,

та при порушенні регулювання пакетів трепал;

- перегріви волокон при намотуванні на вали;

- перегріви запилених підшипників; перегріви транспортерних стрічок при

пробуксовці.

Д о місця найбільшого зосередження таких джерел запалювання

відноситься тріпальна машина на долю якої приходиться до 70% всіх

випадків пожеж, а також апарати переробки угарів, оскільки разом з ними

потрапляють болти та гайки від попередніх машин.

4.3 Теплові прояви електричної енергії.

У прядильному виробництві можуть стрічатися практично всі їх

різновиди, тобто:

- іскри від КЗ в електричних мережах через старіння ізоляції та механічні

ушкодження; перегріви через перевантаження; перегріви з'єднань через великі

перехідні опори;

- розряди статичного електрики; розряди атмосферної електрики; невідповідне

та несправне електричне обладнання.

4.4 Теплові прояви хімічної енергії.

До таких джерел запалювання можна віднести: самозаймання замащених

волокон; самозаймання бавовни при контакті з кислотами та окислювачами

(пероксид водню, марганцівка тощо).

5. Наявність шляхів та способів розповсюдження пожежі.

Пожежі на прядильних підприємствах можуть розповсюджуватися:

- в середині апаратів, по пневмопроводам та вентканалам;

- по приміщенням безпосереднім горінням відкладень пилу та пуху;

- через технологічні та будівельні проймища;

- випромінюванням та конвекцією.

Особливістю пожеж на бавовнопрядильних підприємствах є виділення

великої кількості їдкого диму, що теж треба враховувати під час проведення

профілактичної роботи.

Таким чином із розглянутого матеріалу видно, що підприємства

прядильного виробництва мають достатньо високу пожежну небезпеку і

пожежі на них будуть характеризуватися великою швидкістю

розповсюдження. Все це вимагає впровадження комплексу заходів їх

протипожежного захисту.