4. Інвестиційні відносини (Понятгя, види, зміст).

Інвестиційні відносини – це різновид або складова господарських відносин, які виникають між інвесторами та ін. учасниками інвестиційного процесу щодо підготовки, реалізації інвестицій та отримання певного соц.-економічного ефекту в тому числі і прибутку.

Учасниками інвестиційних відносин можуть бути:

- фізичні та юр.. особи;

- територіальні громади;

- держави.

Основним суб’єктом інвестиційних відносин є інвестор.

Інвестори це суб’єкти інвестиційної діяльності,які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців. А також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Суб’єктами інвестиційних відносин можуть також бути:

1. виконавці- це суб’єкти господарювання, що здійснюють практичні дії щодо реалізації інвестицій;

2. банки та інші фінансові структури, що надають фін. Послуги;

3. інвестиційні інститути + пайові та корпоративні інвестиційні фонди, довірчі товариства;

4. органи державного, регіонального, галузевого господарського управління, які забезпечують координацію або управління інвестиційним процесом;

5. органи державного регулювання в сфері інвестиційної діяльності.

Об’єкти інвестиційних відносин- це об’єкти господарської та ін. видів суспільної діяльності, в які вкладаються інвестиції.

Інвестування може зд.. у будь-які об’єкти щодо яких законом не встановлена заборона чи обмеження.

Змістом інвестиційних відносин є взаємодія, поведінка учасників відносин, що ґрунтується на їх правах та обов’язках.

4. Методи правового регулювання інвестиційних відносин.

1) метод автономних рішень (що передбачає можливість прийняття суб єктами інвестиційної діяльності самостійно, але в межах закону юридичне значущих рішень і обов'язок усіх інших суб’єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень);

2) метод владних приписів (що передбачає право прийняття юридичне значущих рішень органом господарського керівництва, власником майна, юрисдикційним органом і обов'язок суб'єктів господарювання виконувати ці рішення); метод координації або узгодження (що передбачає необхідність прийняття юридичне значущих рішень за згодою сторін, шляхом компромісу, як це має місце при укладенні інвестиційних договорів);

3) метод рекомендацій (передбачає рекомендацію з боку держави в особі компетентних органів певного порядку дій в сфері інвестиційної діяльності, що адресуються суб'єктам цієї діяльності як бажаний для суспільства варіант їхньої поведінки без обов'язку виконання рекомендацій). Отже, має місце поєднання приватноправових (автономних рішень, координації, рекомендацій) та публічно-правових (владних приписів) методів правового регулювання. Перші забезпечують захист приватних інтересів інвесторів (право на самостійність здійснення інвестиційної діяльності, вільне — але в межах закону — використання інвестицій та вільний вибір контрагентів, розпорядження результатами інвестування на власний розсуд тощо), а другі — захист суспільних інтересів в процесі здійснення такої діяльності (законодавче закріплена необхідність дотримання технічних, радіаційних, екологічних, санітарно-гігієнічних, містобудівних, архітектурних та інших вимог під час реалізації інвестицій).